В Миронюк - Колористична семантика творів леся мартовича - страница 1

Страницы:
1 

Валентина Миронюк, доц. (Рівне)

УДК 821.161.2 18 - 19 ББК 83.3(4 Укр)

Колористична семантика творів Леся Мартовича

У статті розглянуто семантичні особливості колористики творів Леся Мартовича. Проаналізовано значення і функції колористичних образів у формуванні індивідуального стилю письменника.

Ключові слова: колір, колористика, колористичні асоціації, семантика кольору, кольорова гама.

Myroniuk V.M. Colourful semantics of Les' Martovych works

The article deals with semantical peculiarities of Les' Martovych colourful

works. The meaning and functions of colourful images in the formation of

individual style of the writer is analyzed.

Key words: colour, colour pattern, colouristic associations, semantics of

colours, colorful palette.

У сучасних наукових студіях важливе місце посідає дослідження колористики. У західноєвропейській та вітчизняній філологічній науці цю проблему досить ґрунтовно вивчали такі вчені, як О. О. Потебня, Б. О. Ларін, В. В. Виноградов, Г. О. Винокур, Р. Якобсон, М. О. Карпенко, А. К. Мойсієнко, Д. М. Шмельов, В. А. Москвич, Л. О. Пустовіт, Р. М. Фрумкіна та ін. Попри широкий спектр дослідження колористики творів Леся Мартовича залишаються ще на периферії наукових пошуків важливі аспекти його зорових образів. Тому метою нашої статті є аналіз колористичних образів, використаних в оповіданнях письменника «Покутської трійці».

У Леся Мартовича своєрідне поетичне бачення світу, а одним з важливих засобів відтворення такого світобачення, яке найбільше виявляється у підтекстах його оповідань, є епітети. Епітетами письменник не стільки індивідуалізує чи конкретизує описуване (предмети, явища, героїв тощо), скільки надає певного емоційного забарвлення, створює підкреслено емоційний фон, що завжди пов'язаний з певним підтекстовим забарвленням.

Епітет у Леся Мартовича - це своєрідна апеляція до головного вираження, що домінує над іншим асоціативним зв' язком. Митецьза допомогою яскравих і влучних означень (і немає значення, чи це традиційно народний, чи глибоко індивідуальний, художньо новаторський епітет) робить психологічно-емоційну «витяжку» із зображуваної ним дійсності, кристалізує її життєво важливі моменти. Часто епітет стає поетично-концептуальним центром всього висловлювання, забарвлюючи семантичне поле звичайних слів унікально емоційними й смисловими нюансами.

Пошук рідкісного епітета, вибір суттєвої ознаки серед несуттєвих характеризує не лише поетичну свідомість письменника, але й свідомість його епохи. У яскравому, влучному епітеті знаходяться риси, закономірні для художнього мислення письменника, який прагне захопити якомога ширший обрій людської душі, показати її неординарність і багатогранність. Історія епітета, - як зауважив академік О. Веселовський, - це історія поетичного стилю в скороченому вигляді. І не лише стилю, але і поетичної свідомості від її антропологічних начал та їх вираження в слові до їх закріплення у ряди формул [Веселовский 1989: 59].

У Леся Мартовича душевний біль, напруга передаються не в загальних рисах. Кожного разу він знаходить якусь нову психологічну деталь, що дає складний і багатогранний настроєвий синтез. Письменник «добирає» ті «найвластивіші слова», що природньо виникають у певній ситуації: стислість слова поєднуються з вагомістю і породжують художню повноцінність, переконливість, незалежність.

Індивідуально-авторські епітети відрізняються від постійних не лише їх незвичайним переосмисленням, уживанням чи словотворенням, але й драматичною конденсацією глибоко інтимних переживань ліричного героя і автора.

Особливий лад епітетів письменника, його внутрішня гармонія - це результат мистецького узгодження всіх системно-структурних рівнів. Епітет у митця відображає характерні особливості його стилю, його поетичного мислення. Це видно, зокрема, і з тих означень, які характеризують майстерність Мартовича-колориста. За словами дослідника І. Кондакова, «колір - це не просто інобуття тієї чи іншої людської емоції, але емоційність. Збагачена різноманітними асоціаціями, суспільно закріпленими в мовній і соціальній практиці» [Кондаков 1971: 96]. Хоча назви деякихкольорів закріплені практично в усіх мовах, у кожній мові існують стереотипи, що визначають своєрідну конотативну надбудову семантичної структури конкретної барви. Головну роль тут відіграє виникнення асоціацій. Хоча багато кольорів мають навіть фіксовані конотативні значення. До того ж колористична лексика яскраво відбиває особливості авторського світовідчуття, особистісні риси письменника, його цілісні й естетичні орієнтири. Колір може бути виражений експліцитно (шляхом прямого називання кольору) та імпліцитно (шляхом називання предмета, колірна ознака якого закріплена в побуті або культурі на рівні традиції).

Колір у художніх творах несе, принаймні, потрійне навантаження: смислове, описове, емоційне. Лесь Мартович за допомогою відповідних барв і світлових контрастів передавав різні психічні стани персонажів, створював настроєві пейзажі, суголосні станам людей і тим самим викликав у читача різні асоціації, певні емоції.

Так, червоне й чорне у письменника - це концептуальні фарби, які мають свою історію, свій сенс, свою символіку, свої конкретні функції (звичайно, не лише як фарби ниток для вишивки рукавів). Червоний колір - колір крові: «Десь я ніби йду до міста та й прийшла-м ід могилкам, а то саме коло червоного хреста; дивлюся, а я десь стою на високій горі та й гадаю собі: як же я, гадаю, цю гору перейду, коли я каліка» [Мартович 1968: 78]; «При тім червонів, як буряк, очі ставали наверха, а на шиї вилазили сині жили, як батоги» [Мартович 1968: 122]. Колір веде до глибинного підтексту, до роботи думки, до патріотичного самовідчуття.

Пріоритети чорно-білого кольору в митця свідчать не лише про характерну для нього кольористичну картину світу, але і про його власний емоційно-психологічний стан у різних життєвих ситуаціях. Це дає змогу через аналіз художнього твору приходити до розуміння психології твору.

Художнє бачення письменникового світу не загальноінформативне, а мистецьки загострене і неповторно індивідуалізоване. Воно вже саме є «мистецьким актом». Однак в оповіданнях Леся Мартовича присутня не лише знаменита чорно-біла контрастність, хоча вона і є домінуючим колористичним тлом більшості його творів. У його творах своєрідно «висвічується» чи не весь кольоровий спектр, де кожен колір - це мистецький відгукна певні події життя (найчастіше - драматичні), це своєрідне інобуття тієї чи іншої людської емоції, а також позначення емоційності загалом, збагаченої найрізноманітнішими асоціаціями. Це і важливий компонент творення настроєвого і психологічного тла.

«Чорні руки» - символічний образ, який уособлює авторське захоплення і возвеличення селян-трударів. Колір тих рук - це колір землі, це близькі і дорогі письменникові символи («чорні долоні», «чорні руки»): «Та й нам пани кажуть, що їм лиш ялося в палацах сидіти,  а нашим  чорним рукам призначено ціпом махати»

[Мартович 1968: 78].

Епітет «чорний» у Леся Мартовича - це і узагальнене позначення того нового світу, який не прийняв його, не сприйняв його жагучого і пристрасного слова.

На прикладах художнього «життя» чорного кольору в творах Леся Мартовича спостерігаємо цікаву особливість: смислову й ціннісну амбівалентність. Традиційно чорний колір - це символічне позначення понять та емоцій негативного, найчастіше трагічного плану (горе, смерть, біда): «Чорний, як свята земля» [Мартович 1968: 73]; «Сором межи людьми показатися: та він і в неділю в чорній сорочці» [Мартович 1968: 60]; «З таким напруженням зазирав до сіней, що видів кожду жовтаву пляму на стіні від облупаного вапна, видів докладно заболочену долівку, від дверей зовсім чорну, а там далі смуги білі попри чорні» [Мартович 1968: 108]; «Я, знаєте, хапаюся руками корчів та й спускаюся все нижче, а то десь-відкись узявся потік, такий, кажу вам, каламутний, аж чорний» [Мартович 1968: 118]; «Я той темний нарід, що сам собі кривду робить» [Мартович 1968: 188].

Отож письменник не лише вміло використав традиційно конотативні обертони означення, але і значно розширив рамки його контекстуальної комбінаторики, що дало змогу якнайповніше реалізувати смислову і ціннісну амбівалентність. Адже «чорна земля» і «чорні руки трударів» - це символи найвищого позитивного регістру, котрі викристалізовують авторську концепцію землі і людини на ній.

Семантико-асоціативне поле прикметника «білий» у контексті оповідань Леся Мартовича також надзвичайно широке і полісемантичне. За спостереженнями дослідників, білий колір ­найпоширеніший у слов' янському, зокрема й українському фольклорі. Тому так часто використовують письменники ці кольорономінації як засіб образотворення. У Леся Мартовича «білий» - це і традиційне позначення чистого, світлого, незаплямованого, і яскраві авторські експресії, в основі яких лежить глибоко індивідуальне й естетично багате сприйняття світу. Ось, наприклад: «Але її худеньке біле лице, як із мармуру виточене, всю увагу судді стягало на себе й не дозволяло йому примітити, що Олена в мужицькому одягу. На тім лиці не було ані одної зайвої морщинки, а все ж таки видко було на нім терпіння, неначе білу хмарку на місяці» [Мартович 1968: 140]; «За дорогою в садку ловила вишня молочним цвітом перелітаючі бджоли й не пускала їх доти, доки вони з тих цвітів солодкий піт не позлизували»

[Мартович 1968: 133].

Залежно від контексту, або, як тепер пишуть, стратегії тексту, кожен колір набирає певного локального значення, проте є в кожного й щось усталене, постійне, «основний принцип якості». Вслід за білим, як правило, йде сум, печаль, невпевненість, деяка млявість. На площині одного тексту «білий» в оточенні різних дискурсів сприймається по-різному. Тобто він поліфункціональний, як і кожний колір у поета. Один раз білий психологічно й генетично вмотивований у поширеному метафоричному виразі. Другий раз цей колір зустрічаємо у фраземі «білий світ» у деформованому вигляді: «Світку мій білий», сам по собі білий тут нейтральний, функції кольору не виконує.

У функції метафори, досить прозорої, білий значно виразніше, ніж побутова реалія, ця виразність посилюється також, якщо виникає протиставлення з чорним, також метафоризованим.

Якщо розглядати твори Леся Мартовича на символічному рівні, то можна віднайти й колористичні архетипи й символи: чорні сльози, чорна вода, чорні муки, чорні дні, чорні думки та інші. «А все разом не давало Семенові снувати далі чорні думки: йому підокралася під серце легенька жалість» [Мартович 1968: 133].

Це стосується, звичайно, не лише чорного чи білого, це стійка функція колористики в цілому й не лише колористики. Так, досить вагому роль відіграє в стилістиці творів Леся Мартовича й жовтий колір, а також його гама - пшеничний, золотий, бурштиновий, восковий. Жовтий - передусім колір осені:  «Гриць умер ізпочатком осені, саме в найкращу пору, коли надворі нема ні літньої спеки, ні осінньої сльоти, коли сонце на погіднім небі гріє, та й не пече, а легесенький західний вітер обриває зжовкле листя з дерев» [Мартович 1968: 85]. На емотивному рівні жовтий -неоднозначний, до нього тяжіє образ смерті (жовтий віск): «Гриць лежав на постелі жовтий як віск» [Мартович 1968: 72]; «Освітило жовто Иванову хату, Йванів пліт, Иванове паця та й Йвана самого, що сидів на приспі та й сокотав паця, аби до хорім не забігло» [Мартович 1968: 44]; «Проциха плекала дитину обвислими, зжовклими грудьми». [Мартович 1968: 60].

Непоодинокі в письменника кольорові замальовки, коли ніби збігаються різні фарби, кожна з них має самостійний зміст, а разом усі вони створюють певну картину, наприклад, осені. Фарбам осені протиставлено зелену, яка є символом життя природи: «Горішнім кінцем вхопилася за вершок грушки, а долішній підігнула, а потім щезла між зеленим гіллям» [Мартович 1968: 86]; «Висушений смажек задержує зелену краску, зато він залегкий для курення» [Мартович 1968: 86]. Так, основна семантична функція зеленого кольору - це функція життя, пробудження природи. Як правило, зелений формує навколо себе густу метафоричну ауру, від якої годі відокремити троп.

Синьо-голуба гама - досить поширене в поетиці Леся Мартовича явище. Але не можна сказати, щоб ці кольори мали б якісь усталені семантичні або символічні ознаки. Як і зелений колір, ці кольори стійко пов'язані з навколишнім світом, хоча, звичайно, є й винятки, з огляду на метафоризацію, але й у метафорі синій-голубий позначають те саме - небо, ріки, повітря, ночі, вечори: «ночі голубі», «небо голубе», «воли голубі». З голубим кольором -кольором неба - конотація могла бути тільки позитивною. Відповідно, позитивну ознаку мали слова, що виражали голубий відтінок.

В оповіданні «За межу» є цікавий символічний образ голубих волів («Небіжчик мав пару волів-ласіїв, а я мав пару волів голубих...» [Мартович 1968: 100]), який символізує мрію, надію, а це, власне, стимулює героя до життя.

У творі «Ось поси моє» голубий (синій) є домінуючим кольором: «сині жили», «голубе небо»: «Знов обернувся Семен горілиць та й знов удивився в ясні зорі, в ледяний місяць, у темно­голубе небо» [Мартович 1968: 121]; «Прижмурив очі, зморщив брови, здудурив голову догори, наче нікого не видить, лиш церкву та голубе небо» [Мартович 1968: 121]. Це символ надії, світлої мрії на краще.

Ці барви завжди асоціюються зі святістю, урочистістю, чистотою. Власне, домінанта цих світлих, ясних кольорів у творі створює загальну картину торжества оптимізму, віри у Світле, Чисте, Непереможне. Проте автор вкраплює в оповідання «Ось поси моє» і темні цятки: «Ластівки протягалися чорною блискавкою й фуркали попри вуха. А все разом не давало Семенові снувати далі чорні думки: йому підокралася під серце легенька жалість» [Мартович 1968: 133].

Досить виразний в оповіданнях Леся Мартовича семантичний дескриптор сірого кольору (сизий, сивий, срібний). Сірі очі - не просто прикмета реальної зовнішності, це свого роду зворушливий символ небуденної краси. Сірий колір досить виразний у семантичному плані і, як і інші, полісемантичний, хоча переважно з нахилом у негативному плані і у метафорі, як і прикмета реального оточення суб' єкта, може навіть поєднувати обидва плани і виразно відбивати авторську модальність: «Ріки й озера покриті через більшу часть року сивим мертвим льодом» [Мартович 1968: 50].

Сірий колір - безликий, знецінений, мертвлячий. Домінуючий характер сірого впливає й на цілісність емотивного рівня твору, що створює гармонійне єднання форми й змісту. Семантика сірого поглиблюється значенням іменника, біля якого він виступає означенням, наприклад, «сірі будні». Нагнітання сірого створює картину безрадісну й безлику: «Над ним широке небо: кліпають на нім зорі, як дитячі очі, місяць обснувався срібним павутинням» [Мартович 1968: 120]; «Жива, гамірлива, сіра верета здіймалася з берега Грицевого подвір 'я і, наче гнана вітром, перелетіла понад дорогу та й сперлася за дорогою на крислатій старій грушці» [Мартович 1968: 86].

В оповіданні «За межу» сірий (сивий) колір є чи не домінуючим: («сіра мряка», «сива грудка землі) і набуває гострого песимістичного звучання, коли селяни втрачають найголовніше -віру в свої сили.

Барви - це «тембр життя», «тембр настрою і почувань», вияв душі людських переживань. Так, все, що стосується дітей, хайнавіть умов їх життя, і лякає неприродною жорстокістю, трагізмом, - у Леся Мартовича забарвлено в білий колір.

Колір у Леся Мартовича - це ключ до глибини, асоціативно-психологічних моментів твору, як, наприклад, у творах «За межу», «Ось поси моє!», «Зле діло», «Грішниця» тощо. У письменника немає не те що зайвих чи другорядних слів, але і зайвих граматичних форм. Всі вони - необхідні та важливі елементи художньообразного конструювання.

З наведених прикладів видно, що вагомими критеріями розмежування семем кольору в Леся Мартовича є особлива експресіоністична наповненість: колір часто стає самостійним висловом експресії. У деяких випадках барви виступають навіть без предметного тла. Таке «усамітнення» колористичного означення відіграє важливу роль в експресії духовного аспекту. Максимальне послаблення традиційної функції кольорів, відчуження від видимих форм і предметів слугує творчим засобом експлікації невидимого внутрішнього світу, перетворення у голос душі, емоційну реакцію на дійсність.

Отже, колористика у Леся Мартовича виконує важливі ідейно-естетичні й символічні функції, є константою індивідуального стилю, одним із чинників творчої індивідуальності письменника. Кожний колір має своє коло семантичних утворень, має вплив на стилістичну ситуацію в творі й сам відчуває вплив контексту, міняючи своє значення в залежності від нього.

Колористика в письменника створює два плани - прихований і відкритий із його поліфункціональністю. Гаму барв можна вивчити на рівні метафорики, ролі в створенні портрету, відбиття навколишнього світу, як способу творчого самовиявлення й модальності.

Загалом, Лесь Мартович вдало зумів поєднати кольорову гаму із одвічними гуцульськими фольклорними образами-архетипами (сонце, ліс, маржинка тощо).

Література: Веселовский 1989: Веселовский А. Н. Историческая поэтика. - М.: Высш. школа, 1989. - 406 с.; Виноградов 1963: Виноградов В. В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. - М., 1963. - 255 с.; Энциклопедия символов, знаков, эмблем. - М.: Локид; Миф, 2000. - 576 с.; Кондаков 1971: Кондаков Н. И. Логический словар. - М.: Наука, 1971. -658 с.; Мартович 1968: Мартович Лесь. За межу. Оповідання. - К., 1968. -238 с.; Макеенко 2001: Макеенко И. В. Лексико-семантическая структурасистем цветообозначения в русском и английском языках: Учебно-метод. пособие. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 2001. - 52 с.; Словник символів культури України. - К.: Міленіум, 2002. - 260 с.; Тресиддер 1999: Тресиддер Дж. Словарь символов: Пер. с англ. - М.: ФАИР ПРЕСС, 1999. - 448 с.; Фрумкина 1984: Фрумкина Р. М. Цвет, смысл, сходство (аспект психолингвистического анализа). - М.: Наука, 1984. - 176 с.

Валентина Миронюк. Колористическая семантика произведений Леся Мартовича

В статье рассматриваются семантические особенности колористики произведений Леся Мартовича. Проанализировано значение и функции колористических образов в формировании индивидуального стиля писателя.

Ключевые слова: цвет, колористика, колористические ассоциации, семантика цвета, колористическая гамма.

Страницы:
1 


Похожие статьи

В Миронюк - Колористична семантика творів леся мартовича

В Миронюк - Ритмомелодика прозопоезій марка черемшини