Т О Савостенко - Кластери як інструмент регулювання інноваційного розвитку регіонів - страница 1

Страницы:
1  2 

Висновки. Створення транспортного кластеру в Одеській об­ласті обумовлено сприятливим географічним положенням регіо­ну та розвиненим транспортним комплексом. Саме взаємодія підприємств різних видів транспорту за умови державної підтрим­ки та співпраці з освітніми установами може допомогти залучити великі обсяги транзитних вантажоперевезень, що в свою чергу буде сприяти розвитку регіону в цілому.

Література

1. Кіро О. С. Регіональна кластерна політика в Європі: теорія й практичне застосування // Вісник соціально-економічних досліджень. Вип.33. — Одеса: Одеський державний економічний університет, 2009. — С. 66—72.

2. Мигранян А. А. Теоретические аспекты формирования конкурен­тоспособных кластеров в странах с переходной єкономикой // Режим доступу до статті: www.krsu.edu.kg/vestnik/2002/v3/al5.html

3. Портер М. Конкуренция: М.: Издательский дом «Вильямс», 2002. — 496 с.

4. Офіційний сайт Одеського державного економічного університе­туwww.oseu.edu.ua.

5. Офіційний сайт Одеської обласної державної адміністрації — http://oda.odessa.gov.ua.

6. Офіційний сайт МТП Гданськ — http://www.portgdansk.pl.

7. Офіційний сайт МТП Владивосток — http://www.vmtp.ru.

8. Офіційний сайт МТП Констанца — http://www.portofconstantza.com.

9. Офіційний сайт «Укрзалізниці» — www.uz.gov.ua

10. Эффективная реализация кластерной политики, опыт Баварии (Германия) и РФ // www.yarsk.ru/it.

Стаття подана до редакції 18.10.2011

УДК 353:658.589

Т. О. Савостенко, канд. екон. наук, доц. кафедри економіки та регіональної економічної політики, ДРІДУ НАДУ при Президентові України

КЛАСТЕРИ ЯК ІНСТРУМЕНТ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

Анотація. У статті висвітлено сутність та переваги використання кластерів для інноваційного розвитку регіонів, наведено зарубіж­ний досвід формування кластерної економіки, обґрунтовано необ-

© Т. О. Савостенко, 2011

63хідність використання кластерного підходу для економіки України та надано приклади кластерів в Україні.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: кластери, кластерна політика, кластерна еко­номіка, конкурентні переваги, точки зростання.

АННОТАЦИЯ. В статье выявлена сущность и преимущества ис­пользования кластеров для инновационного развития регионов, приведен зарубежный опыт формирования кластерной экономи­ки, обоснована необходимость использования кластерного под­хода для экономики Украины, приведены примеры кластеров в Украине.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: кластеры, кластерная политика, кластерная экономика, конкурентные преимущества, точки роста.

ANNOTATION In the article revealed the nature and advantages of using clusters for innovative regional development, the international experience of forming a cluster economics are given, the necessity of using of cluster approach to the economy of Ukraine are substan­tiated.

KEYWORDS: clusters, cluster policy, cluster economy, competitive edges, points of growth.

В умовах глобалізації економіки інноваційні процеси як фак­тор конкурентної боротьби відіграють вирішальну роль у націо­нальній та регіональній економіці. Сьогодні технологічні іннова­ції створюють для окремих регіонів конкурентні переваги більше ніж природні ресурси, перетворюючись на основне джерело доб­робуту нації, формуючи сучасну концепцію стійкого розвитку. Стабільність економіки регіону в подальшому залежатиме від то­го, чи буде сформовано та запроваджено інноваційну модель йо­го розвитку. Тому опанування територіями концептуальних засад інноваційної моделі створить основу для їх економічного зрос­тання та забезпечить економічну незалежність України при пере­ході її економіки до фази економічного пожвавлення.

Кластери як форма організації виробництва, що спрямована на підвищення конкурентоспроможності країн та регіонів, приверну­ли до себе увагу вчених у 80—90 рр. XX століття. Можливість ви­користання ринкових інструментів у процесі формування класте­рів висвітлено у працях М. Портера, Г. Дж. Болта, I. Толенадо, П. Дойла, Ф. Котлера, Г. Лайса, Ж.-Ж. Ламбена, Е. Тоффлера та ін.

Проблемні питання запровадження кластерної політики роз­глядались у працях таких українських вчених, як М. Войнаренко, О. Крайнік, М. Міхєєв, С. Соколенко, Р. Сорока, І. Огородник, Н. Тарнавська, Ю. Ульянченко, Г. Хасаєв та ін. Однак переваги та можливості використання кластерного підходу для підвищен­ня інноваційного розвитку регіонів України залишаються висвіт­леними недостатньо.

Мета статті розкрити сутність і переваги використання кластерів для інноваційного розвитку регіонів і запропонувати шляхи використання кластерів як інструменту регіонального роз­витку в Україні.

Кластер в економічній літературі визначається як індустріаль­ний комплекс, сформований на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, які зв'язані технологічним ланцюгом і виступають альтернативою секторальному підходу. Географічний розмір клас­тера може варіюватися від масштабу міста до рівня країни або групи сусідніх країн. Кластери зустрічаються в різних галузях промисловості. Вони представлені у великих і малих країнах, і на різних політико-адміністративних рівнях (наприклад, країна, ре­гіон, столиця, місто) [1, с. 244].

Точка зору, що регіони, на території яких формуються класте­ри, стають лідерами економічного і технологічного розвитку, знаходить все більш широке визнання серед вчених. Зокрема, до­слідження, проведені С. Соколенком, показали, що кластери в сучасних умовах посилення конкуренції на глобальних ринках є фундаментальною організаційною основою для реалізації ключо­вих принципів становлення національної та регіональної еконо­міки і відповідної розробки стратегій соціально-економічного розвитку регіонів. Розуміння конкурентних переваг нових вироб­ничих систем та активне формування регіональних інноваційних кластерів відкриває перед регіонами нові перспективи динаміч­ного економічного розвитку та успішного подолання «викликів» із боку конкурентів [7].

Ефективність кластерної моделі досягається за рахунок інно-ваційності, розвитку взаємодопомоги, поєднання кооперації з конкуренцією та поширення взаємообміну інформацією, знання­ми, ноу-хау та патентами. Підтвердженням цьому є думка Н. Тар-навської, що «...сьогодні на перше місце в геоекономічній конку­ренції вийшли інтегровані бізнес-групи, які об' єднують іннова­ційні проекти і велике виробництво та здійснюють свою діяль­ність на основі ділових мереж» [9].

Дослідження Р. Сороки показали, що потенціал кластерних систем є величезним. Кластерні системи можна класифікувати за трьома рівнями: національні інноваційні кластери; регіональні виробничі кластери, локальні кластери для розвитку міст, райо­нів, груп населених пунктів [8].

О. Крайнік класифікує кластерні системи наступним чином [4]:

інноваційні кластери на національному та регіональному рівнях, які формують інноваційні продукти та створюються за участю наукових закладів Національної академії наук та галузе­вих науково-дослідних інститутів і організацій;

виробничі кластери, які є базою регіонального економічно­го розвитку, використовують новітні інноваційні продукти, зок­рема, створені в інноваційних кластерах;

кластери, що надають різноманітні послуги (бізнес-клас-тери, туристичні кластери, освітні кластери), які базуються ви­ключно на місцевих ресурсах, а ініціатива створення належить органам місцевого самоврядування та територіальним громадам.

Кластери це своєрідні комплекси підприємств, дослідниць­ких центрів, наукових установ, органів державного управління, профспілок, громадських організацій, пов' язаних технологічним ланцюжком, які доповнюють один одного. Територіальні іннова­ційні кластери мають у своїй основі стабільну систему поширен­ня нових знань, технології, продукції, тобто інноваційно-техно­логічну мережу. Вони формують і використовують спільну нау­кову базу. Підприємства кластера одержують додаткові конкуре­нтні переваги завдяки можливості здійснювати внутрішню спеці­алізацію і стандартизацію, скорочувати вартість трансакції, мінімі­зувати витрати на впровадження інновацій. Специфікою кластер-них структур є широка участь у них гнучких підприємницьких структур малого і середнього бізнесу, що активно сприяють фор­муванню інноваційних «точок зростання».

Кластерна політика як форма і складова регіональної інвес­тиційно-інноваційної політики все більше використовується на рівні окремих держав і регіонів Европейської Союзу. ЄС розгля­дає кластерну політику як ключовий інструмент залучення інвес­тицій, підвищення конкурентоспроможності галузей регіонів, зростання інноваційного потенціалу й економічного розвитку в середньостроковій та довгостроковій перспективі й планує сфор­мувати загальноєвропейську модель, що буде стимулювати й до­повнювати національні й регіональні ініціативи, включаючи роз­виток кооперації між кластерами.

Яскравим прикладом використання кластерної політики для інвестиційно-інноваційного розвитку регіонів є Німеччина. Клас­терами, що успішно функціонують вважаються автомобілебуду­вання у Баден-Вюртемберзі, виробництво медичної техніки в Тут-лінгені, «регіон чипів» навколо Дрездена, біотехнологічний клас­тер у регіоні Берлін—Бранденбург. Участь малих і середніх під­приємств у кластерах зумовлено тією обставиною, що приблизно 99,7 % усіх фірм Німеччини — це малі і середні підприємства (загальна кількість — 3,4 млн), з яких 31,4 % задіяні у сфері ви­робництва, їх перевагами є швидке впровадження науково-технічних і технологічних ідей у ринкову продукцію, міжнародна орієнтація, висока ступінь спеціалізації та здатність успішно зна­ходити і займати ніші на ринках.

Теорія і практика створення та функціонування кластерів, як центрів інновацій країн Євросоюзу, може бути використана в Україні. Одним з першочергових завдань Уряду нашої держави в цьому контексті має стати розробка концепції кластерів, узагаль­нення їх галузевої та територіальної сутності, визначення страте­гії розвитку конкурентних переваг.

Формування перших кластерних структур в Україні виявилося особливо проблематичним. Процес відбувався в умовах відсут­ності законодавчої підтримки кластерізації, а також при пасивно­сті підприємців, на тлі безсистемного реформування економіки, відсутності системності в прийнятті й уведенні в дію законів і кодексів, які іноді суперечать один одному. Проте набутий у цій сфері вітчизняний досвід та ініціатива в різних регіонах підтвер­джують життєздатність кластерів в Україні.

Для поширення кластерної моделі у регіонах України важли­вим є дослідження, узагальнення та запровадження ініціатив, які здійснюються в Севастополі, де формується мегакластер «Севас­тополь», що складається з різноманітних кластерів. У межах кла-стера-інкубатора, який створено на базі громадської організації «Асоціація сталого розвитку Севастополя «Аура» спостерігається ефективне об' єднання підприємців малого і середнього бізнесу та представників інституцій. До формування партнерських зв' язків у межах кластерів приєднуються підприємства харчової і місце­вої промисловості, медичні заклади, компанії транспорту, кому­нальні сфери, готельні господарства та ін. [3, с. 301].

Формування кластерних систем відбувається і в інших регіо­нах України. Найактивніше розпочались ці процеси в Херсонсь­кій, Полтавській, Одеській областях. Враховуючи вигідне гео­графічне розташування Херсонської області, проходження через її територію важливих залізничних, річкових та повітряних шля­хів, приморське становище області на перетині державних і між­народних морських шляхів Азово-Чорноморського басейну, най­більш перспективним було визначено формування транспортно-логістичного кластера. З цією метою об' єднали зусилля ділові кола, владні структури, наукові та освітні установи.

Необхідно відмітити, що досвід організації кластерів в Україні напрацьовано проектом Департаменту міжнародного розвитку Великобританії (DFID) «Розвиток приватного сектору», у межах якого надавалася допомога для вдосконалення бізнес-середовища у Житомирській, Одеській та Харківській областях. За чотири роки функціонування проекту у цих регіонах створено такі клас­тери, як «Українська асоціація каменю» (Житомир), «Одеські ви­на», «Харківська асоціація виробників устаткування машин», які на сьогодні успішно розвиваються [6, с. 53].

Сфера розвитку кластерів у період з 1998 по 2010 рр. суттєво розширилась, сформовано об' єднання організацій і підприємств у Хмельницьку, Львові, Житомирі, Івано-Франківську, Рівному, Херсоні, Севастополі та інших містах. У більшості регіонів дер­жави проведені кластерні дослідження і запроваджуються сучас­ні ефективні форми об' єднаних суб' єктів господарювання.

При формуванні кластерів важливим є значення коефіцієнта локалізації. Види економічної діяльності, в яких коефіцієнт лока­лізації більший за одиницю і продукція яких значною мірою ви­возиться за межі регіону, належать до галузей спеціалізації регіо­ну і у них створення кластерів є доцільним. Формуючи кластери та обираючи з них найперспективніші, необхідно оцінити також динаміку коефіцієнта локалізації, тому що збільшення показника свідчить про можливі подальші перспективи розвитку кластерів, а зниження — про можливу необхідність розширення асортимен­ту продукції, що випускається, або необхідність модернізації ви­робництва.

На першому етапі формування кластерної моделі відбувається об' єднання наукових, науково-технічних установ, промислових підприємств різних форм власності, які взаємопов' язані в процесі створення інноваційного продукту та отримують внаслідок ство­рення кластеру можливості збільшення залучення інвестицій, розширення сфери інноваційної діяльності, нарощування обсягів виробництва інноваційної продукції [2, с. 164].

Другий етап формування кластерної моделі — нарощування стратегічного потенціалу регіону — передбачає формування за­гальної схеми побудови кластера.

Третій етап передбачає реалізацію кластерної моделі нарощу­вання стратегічного потенціалу регіону.

Управління та координацію роботи кластера повинен здійс­нювати регіональний інноваційний центр [5].

Як показує досвід Німеччини, формувати міжнародні, націо­нальні, міжрегіональні, місцеві кластери у відриві від загально­державної політики інвестиційно-інноваційного розвитку в ціло­му малоефективно, а часто й неможливо. Тому успішне програ­мування формування і спеціального стимулювання кластерних структур, по-перше, має здійснюватися винятково за наявності загальнонаціональної стратегії економічного піднесення країни, яка акумулює та на якісно новому рівні преломлює різні за пріо­ритетами стратегії розвитку у сферах інституціональних перетво­рень, інвестиційно-інноваційної активності, промислової, регіо­нальної, соціальної та інших політик. По-друге, стратегія уряду щодо кластерізації економіки повинна бути концептуально ви­значеною. Вона має бути або переважно націленою на впрова­дження ліберальної моделі політики, головним інструментом ре­алізації якої є система гарантій для підтримки ініціатив регіонів та інтеграція кластерного підходу в стратегії галузевих мініс­терств, або спиратися на «диригентський» підхід, який передба­чає чітке визначення у відповідному програмному документі стратегічних галузевих і регіональних пріоритетів, логіку їхнього вибору, систему фінансової, інвестиційної підтримки, розбудову системи відповідних інструментів.

Національна програма впровадження кластерних технологій має бути складовою програмного документу вищого порядкуСтратегії економічного та соціального розвитку України та про­грами забезпечення конкурентоспроможності національної еко­номіки. Програма кластерізації повинна бути побудована на по­єднанні як територіальної, так і галузевої консолідації.

До числа найважливіших напрямів державної регіональної кластерної політики, які можуть бути реалізовані, належать [10]:

виявлення й моніторинг ситуації в процесі формування кластерів на територіальному рівні, зокрема виявлення оптималь­ної структури кластера, територіальної локалізації його окремих ланок, співіснування аналітичних досліджень перспектив розвит­ку кластера, його конкурентоспроможності на зовнішніх ринках, оцінка впливу кластера на соціальну сферу;

формування комунікаційних площадок для потенційних учасників територіальних кластерів, у тому числі за рахунок їх інтеграції у процесі розробки й обговорення стратегій регіональ­ного розвитку, сприяння обміну досвідом між регіонами із фор­мування кластерної політики;

сприяння консолідації учасників кластера (зокрема через асоціативні форми), реалізація програм сприяння виходу підпри­ємств кластера на зовнішні ринки, проведення спільних маркетин­гових досліджень та рекламних заходів, реалізація освітньої полі­тики, погодженої з основними представниками майбутнього кла­стера, забезпечення можливості комунікації й кооперації підпри­ємств й освітніх установ;

створення інституціонального середовища й інформаційно-комунікаційної інфраструктури для розвитку територіальних ви­робничих кластерів.

Отже, кластери як чинник активізації регіонального економіч­ного розвитку є характерною ознакою сучасного стану управлін­ня економічними процесами в адміністративно-територіальних утвореннях країн світу. Інноваційна економіка, яка формується на сучасному етапі, орієнтується на пріоритетність розвитку кла­стерів, які визнані однією з ефективніших виробничих систем епохи глобалізації. Поширення кластерної моделі у регіонах України потребує пошуку та розробки відповідних механізмів їх створення та функціонування, що й може стати напрямом подаль­ших досліджень.

Література

1. Гейець В. М. Стратегічні виклики XXI століття суспільству та економіці України / В. М. Гейець, В. П. Семиноженко, Б. Є. Кваснюк. — Т. 3. — К. : Фенікс, 2007. — С. 244.

2. Герасимчук З. В. Конкурентоспроможність регіону : теорія, мето­дологія, практика : монографія / З. В. Герасимчук, Л. Л. Ковальська. — Луцьк : Надстир'я, 2008. — 248 с.

3. Кіндзерський Ю. В. Промисловий потенціал України: проблеми та перспективи структурно-інноваційних трансформацій / Ю. В. Кіндзер­ський. — К. : Ін-т економіки та прогнозування НАН України, 2007. —

408 с.

4. Крайнік О. Кластери як інструмент економічного розвитку регіо­ну/О. Крайнік. — Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeVr/2010_5/fail/Krajnyk.pdf. — Назва з екрану.

5. Лукшін В. Чинники й умови формування механізму інвестиційної діяльності / В. Лукшін // Регіональна економіка. — 2001. — № 3. —

С. 232—236.

6. Огородник І. В. Розвиток і розміщення нових локальних мережених територіально-виробничих систем — кластерів / І. В. Огородник // Форму­вання ринкових відносин в Україні. — 2004. — № 2. — С. 53 — 59.

7. Соколенко С. І. Інноваційні кластери — механізм підвищення конкурентоспроможності регіону / С. І. Соколенко. — Режим доступу : http://ucluster.org.com.ua. — Назва з екрану.

8. Сорока Р. Ю. Промислова політика та кластеризация економіки / Р. Ю. Сорока. — Режим доступу : http://www.dy.nayka.com.ua. — Назва з екрану.

9. Тарнавська Н. Новітні прояви конкуренції в суспільстві, яке базу­ється на знаннях / Н. Тарнавська // Економіка України. — 2008. —

№ 2. — С. 11.

10. Ульянченко Ю. Інституціональні фактори інноваційного розвит­ку регіонів на основі кластерного підходу / Ю. Ульянченко. — Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pubupr/2010/2010-2/doc/4/. — Назва з екрану.

Стаття подана до редакції 17.10.2011

УДК 330.341.1(477)

Н. В. Терещенко, канд. соц. наук, доц. кафедри політології та соціології, ДВНЗ «Київський економічний університет імені Вадима Гетьмана»

ІННОВАЦІЙНА СОЦІАЛЬНО-ОРІЄНТОВАНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

АНОТАЦІЯ. Розглянуто питання створення реально діючого меха­нізму видозміни знань у інноваційні. Проаналізовано інноваційна складова в розвинутих країнах; інноваційне законодавство Украї­ни. Зазначено системні перешкоди до формування інноваційної соціально-орієнтованої моделі розвитку та пропозиції комплекса заходів з впровадження інноваційної соціально-орієнтованої мо­делі в Україні.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Т О Савостенко - Кластери як інструмент регулювання інноваційного розвитку регіонів