В И Жежуха - Класифікація технологічних процесів машинобудівних підприємств як основи установлення рівня їх інноваціиності - страница 1

Страницы:
1  2  3 

658.51:658.589:621 (477) В.И. Жежуха

Національний університет "Львівська політехніка" кафедра менеджменту і міжнародного підприємництва

КЛАСИФІКАЦІЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ ПРОЦЕСІВ МАШИНОБУДІВНИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ОСНОВИ УСТАНОВЛЕННЯ РІВНЯ ЇХ ІННОВАЦІИНОСТІ

© Жежуха В.Й., 2008

Класифіковано технологічні процеси машинобудівних підприємств, які висту­патимуть основою для установлення їх рівня інноваційності. Виокремлено різноманітні класифікаційні ознаки технологічних процесів, уточнено сутність деяких, а також доповнено існуючі новими класифікаційними ознаками, які викликані вимогами часу.

In the article we classified the technological processes of machine-building enterprises, which will come forward basis for establishment of their level of innovationess. We selected the various classification signs of technological processes, specified essence some, and also existing complemented new classification signs which are caused the requirements of time.

Постановка проблеми та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Машинобудування займає особливе місце в економіці будь-якої держави, оскільки воно дає засоби праці сфері матеріального виробництва та сфері послуг. Саме машинобудування є основою розвитку НТП.

Незважаючи на таке важливе значення машинобудування для економіки держави, існує чимало проблем у цій сфері, які вимагають негайного вирішення. Серед таких проблем однією з першочергових виступає проблема оновлення виробничих потужностей вітчизняними машинобудівними підприємствами. За різними даними рівень зносу основних засобів по машинобудуванню становить у середньому від 40 до 70 %. Доволі великий відсоток технічних засобів, у яких взагалі закінчився строк експлуатації і на їх ремонт витрачається на 30-35% більше коштів ніж це передбачено нормативами. Темпи оновлення техніки на багатьох вітчизняних підприємствах (чи машинобудівних, чи тих, які споживають продукцію машинобудування) у 2-5 разів нижчий, ніж за кордоном, що не дає змоги забезпечити конкурентоспроможність продукції машинобудівних підприємств чи виробляти конкурентоспроможну продукцію підприємствами, які споживають продукцію машинобудування, незважаючи на більшу пристосованість такої техніки до роботи в умовах України і нижчу вартість [5, с. 108].

Оновлювальні власні виробничі потужності, насамперед технологічні лінії, керівники вітчизняних машинобудівних підприємств все частіше намагаються акцентувати свою увагу вже не на короткострокову перспективу, орієнтуючись на швидку окупність нової технології, а хочуть впроваджувати інноваційні технологічні лінії, які дадуть змогу одержати конкурентну перевагу протягом тривалого періоду часу (акцент на довгострокову перспективу). Саме тому останнім часом проблеми установлення рівня інноваційності технологічних процесів машинобудівних підприємств набули особливо важливого значення. Керівники машинобудівних підприємств повинні мати у своєму розпорядженні інструментарій, який дозволить їм одержати відповідь на запитання, наскільки цей технологічний процес є інноваційним (чи той, який вже діє, чи той, яким цікавиться підприємство).

Одним з найважливіших завдань під час розроблення методичних рекомендацій щодо установлення  рівня  інноваційності  технологічних  процесів  машинобудівних  підприємств єрозроблення зведеної класифікації таких процесів, тобто об'єднання різноманітних технологічних процесів у групи за різними класифікаційними ознаками. Така зведена класифікація дасть змогу отримати відповідь на запитання, рівень інноваційності яких технологічних процесів машинобудівних підприємств установлюється? З огляду на це, головним завданням дослідження у цій статті є виділення різних класифікаційних ознак технологічних процесів та вибір однієї з них, яка буде визначальною під час установлення рівня інноваційності технологічних процесів машинобудівних підприємств.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми. Огляд літературних джерел свідчить про те, що проблема класифікації технологічних процесів є невирішеною та потребує подальших досліджень у цьому напрямку. Так, переважна більшість авторів єдині у своєму підході до виокремлення технологічних процесів залежно від фаз їх здійснення. Натомість, що стосується систематизації інших видів технологічних процесів за відповідними ознаками, то вона не здійснена. Особливості здійснення різних видів технологічних процесів без їх належної систематизації розкриваються у низці робіт як зарубіжних, так і вітчизняних науковців, серед яких варто виділити праці С. Бондаренка, В. Василькова, Б. Воскресенського, Ю. Єгупова, О. Збіжної, С. Каменицера, В. Летенка, Н. Лич, Р. Маниловського, С. Митрофанова, В. Мороза, Н. Новицького, М. Остапчука, А. Рибака, А. Розенплентера, Н. Саврукова, Б. Сербановського, А. Тельнова, О. Туровця, Р. Фатхутдинова, Г. Фіалко та інших. У працях цих авторів дано визначення поняття «технологічний процес» [1; 4; 6; 10-13], пояснюється відмінність між поняттями «технологічний процес» і «виробничий процес» [1; 12; 13], виділено окремі види технологічних процесів без їх належної систематизації [2; 4; 7-8; 10-12]; описана структура технологічного процесу, визначені показники ефективності технологічних процесів [1; 4; 6; 9-11; 13], детально описані технологічні процеси виготовлення різноманітних машин [4; 11-13; 17] тощо. До того ж необхідно наголосити на тому, що ціла низка важливих для сучасної економіки проблем ще знайшла свого відображення у працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Однією з першочергових таких проблем є установлення рівня інноваційності технологічних процесів машинобудівних підприємств і розроблення для цього чіткої класифікації таких процесів.

Цілі статті. Цілями цієї статті є виділення різних класифікаційних ознак технологічних процесів, рівень інноваційності яких необхідно установити, та вибір однієї з них, яка буде визначальною для виконання подальших досліджень у цьому напрямку.

Виклад основного матеріалу. Огляд літературних джерел та узагальнення матеріалів діючих машинобудівних підприємств дає змогу стверджувати, що продукція машинобудування - це, переважно, складні вироби, що складаються з великої кількості деталей та вузлів. Таке різноманіття останніх призводить до існування різноманітних взаємопов' язаних технологічних процесів, які здійснюються за допомогою різнотипного обладнання, що розміщене у різних цехах, дільницях та на лініях. Процес виробництва продукції машинобудування зображений розгалуженою сіткою різноманітних та складних потоків заготовок та деталей, які пізніше складаються у вузли та агрегати, а в підсумку - у готові вироби.

Традиційно машинобудівні підприємства належать до найскладніших промислових підприємств, оскільки асортимент їх продукції є різноманітним, кількість працівників сягає кількох тисяч осіб, характерні різні основні, допоміжні та додаткові процеси. Відрізняються такі підприємства за своїм складом, виробничою структурою, масштабами та типом виробництва. Для машинобудівних підприємств характерне велике різноманіття технологічного обладнання, безперервне освоєння нових видів виробів, різноманіття форм та методів організування праці тощо [10; 12-13].

Для розроблення класифікації технологічних процесів машинобудівних підприємств доцільно звернутись до історичних передумов поділу таких процесів. Як зазначають С. Митрофанов, Ю. Гульнув та Д. Куликов [9], ідею класифікації технологічних процесів вперше запропонував ірозробив д-р техн. наук, проф. А. Соколовський. В основі такою класифікації був поділ технологічних процесів залежно від класифікації деталей. Класифікаційними ознаками за А. Соколовським були форма (конфігурація) і розмір деталі, точність і якість поверхні, матеріал, з якого деталь виготовлена.

Отже, вперше запропонована класифікація була здійснена за технологічним принципом. Очевидно, що істотним недоліком такої класифікації, що пояснює її неможливість бути основою установлення рівня інноваційності технологічних процесів, є те, що у разі такої класифікації кількість видів деталей і, відповідно, технологічних процесів стає дуже великою, що значно ускладнює подальший процес дослідження.

Як справедливо зазначають науковці [2, с. 7; 4, с. 45], незважаючи на велике різноманіття технологічних процесів на машинобудівних підприємствах, вони, зазвичай, відбуваються за одними і тими самими фазами. Першою фазою виробничого процесу на переважній більшості машинобудівних підприємств є заготівельна фаза, на якій вхідні елементи виробничого процесу (сировина) перетворюються в заготовки, тобто ще не повністю оброблені деталі, що приблизно відповідають по своєму зовнішньому вигляду і розмірах готовим деталям майбутніх машин. Традиційно на машинобудівних підприємствах до заготівельних належать ливарні цехи, цехи оброблення металів тиском, в яких здійснюється різання листів, металу, труб тощо. Доволі часто до заготівельної фази зараховують також цехи металоконструкцій, котельно-зварювальні тощо. Таке зарахування цехів до окремих стадій залежить від конкретного машинобудівного підприємства (від його спеціалізації, розмірів, асортименту продукції тощо).

Другою типовою фазою виробничого процесу машинобудівних підприємств є фаза оброблення, на якій виділяють технологічні процеси, у результаті здійснення яких заготовки одержують точну форму, розміри, властивості, а також якості поверхні, що відповідають технічним умовам готових виробів. До підрозділів цієї фази зараховують механічні, термічні цехи тощо. Доволі часто у цю групу включають також цехи металоконструкцій та котельно-зварювальні, оскільки в них також відбувається механічне оброблення зварювальних вузлів.

Завершальною стадією виробничого процесу на машинобудівному підприємстві є складальна фаза, на якій здійснюються завершальні операції технологічного процесу виготовлення машин: збирання вузлів, агрегатів та виробів загалом, а також їх випробовування, налагодження та оброблення. Підрозділами цієї фази є цехи та дільниці вузлового та завершального складання, випробувальні станції, цехи фарбування тощо.

Вищенаведене дає змогу класифікувати технологічні процеси машинобудівних підприємств залежно від фаз їх здійснення на технологічні процеси заготівельної фази, технологічні процеси фази оброблення та технологічні процеси складальної фази.

Результат вивчення практики функціонування вітчизняних машинобудівних підприємств показав, що для переважної більшості таких підприємств характерним є неповний технологічний цикл, який включає одну чи дві фази виробничого процесу [1-2; 7-9; 13; 17]. Це пов'язано з посиленням спеціалізації виробництва, зокрема в машинобудуванні. Так, окремі заводи виготовляють лише заготовки, які виступають сировиною для інших підприємств сфери промисловості чи економічного регіону. Існують машинобудівні підприємства, які мають лише дві фази виробничого процесу, переважно фазу оброблення та складання, але іноді такими фазами виступають фази заготовлення та оброблення. До таких підприємств зараховують, наприклад, такі, які організовані за ознакою предметної спеціалізації (виготовлення поршневих кілець, автомобільних та тракторних запасних частин тощо).

Поділяючи технологічні процеси машинобудівних підприємств залежно від фаз їх здійснення, важливо враховувати думку Б. Воскресенського та Р. Маниловського, які стверджують, що поділ технологічних процесів за цією класифікаційною ознакою доволі часто є умовним і залежить від територіального розміщення цехів та їх організаційно-адміністративного підпорядкування [2, с. 8]. Наприклад, термічні підрозділи в ливарному цеху зазвичай зараховують до заготівельної фази, а термічні підрозділи, що здійснюють проміжне термічне оброблення деталей під час їх виготовлення, належать вже до фази оброблення. Вищенаведене дозволяє стверджувати про те, щоподіл технологічних процесів залежно від фаз їх здійснення не може бути визначальним у разі установлення рівня інноваційності таких процесів.

Огляд літературних джерел, а також узагальнення матеріалів діючих підприємств машинобудування [2; 4; 6-8; 13], дає змогу поділити технологічні процеси таких підприємств залежно від характеру їх здійснення. Різноманітні погляди науковців стосовно цієї класифікаційної ознаки вимагають уточнення тлумачення сутності видів технологічних процесів, які виділяються за цією класифікаційною ознакою.

Оскільки виробничий цикл машинобудівного підприємства може мати безперервний чи перервний характер, то й технологічні процеси можуть бути безперервними чи перервними. Безперервні технологічні процеси мають безперервний характер і характерні, насамперед, для величезних машинобудівних підприємств - лідерів своїх галузей, виробництво продукції на яких здійснюється безперервно (у чотири зміни за добу). Річні обсяги виробництва продукції таких машинобудівних підприємств становлять сотні тисяч машин у рік, попит на продукцію є достатньо стабільним. Технологічні процеси переважної більшості машинобудівних підприємств є перервними, тобто організовані по періодичному принципу і чітко розділені на зміни, дні, тижні, доволі часто передбачають вихідні та святкові дні. Причому, оскільки безперервні технологічні процеси також мають зупинки, які можуть бути спричинені ремонтами, збоями в електропостачанні, заміною виробничих фондів тощо, тому доцільно використовувати термін «умовно безперервні технологічні процеси», де слово «умовно» вказуватиме на можливість тимчасового зупинення таких технологічних процесів.

З огляду на запропонований вище поділ технологічних процесів залежно від характеру їх здійснення дещо незрозумілим видається трактування сутності безперервних та перервних технологічних процесів Б. Воскресенським, який, поділяючи технологічні процеси за цією класифікаційною ознакою, стверджує, що зупинка безперервного процесу виробництва пов' язана з тривалими простоями, призводить до втрати сировини чи до інших негативних наслідків діяльності машинобудівного підприємства. А до перервних технологічних процесів автор зараховує такі, за яких тимчасове припинення виготовлення продукції на будь-якій стадії технологічного процесу не призводить до втрат праці чи матеріальних ресурсів [2, с. 20-21]. Очевидно, що в цьому випадку є поділ технологічних процесів за іншою класифікаційною ознакою, а не за характером їх здійснення. Причому на практиці доволі важко встановити можливість виникнення додаткових витрат праці чи матеріальних ресурсів у зв'язку із зупинення технологічного процесу залежно від різних обставин. Тому недоречно класифікувати технологічні процеси за можливістю виникнення додаткових втрат ресурсів.

С. Бондаренко у своїй роботі [1, с. 26] пропонує виділяти за ступенем складності прості та складні технологічні процеси. Однак, автор не розкриває змісту таких технологічних процесів, в результаті чого втрачається прикладна цінність такої класифікації. Аналогічні висновки можемо зробити і щодо поділу технологічних процесів за ознакою пріоритету створення на первинні та конверсійні. Цей самий автор класифікує також технологічні процеси залежно від якості переробки ресурсів і виділяє відходні та безвідходні технологічні процеси [1, с. 26]. В аналізованому аспекті доцільно зауважити, що якість будь-якого об' єкта (товару, роботи, послуги, ресурсу) не може бути відходною чи безвідходною, а лише високою, середньою чи низькою. Тому можемо стверджувати про помилковість твердження автора стосовно виділення цієї ознаки класифікації технологічних процесів. Натомість, поділ таких процесів на відходні та безвідходні має теоретичну та прикладну цінність і може бути здійсненим, однак ознакою, за якою пропонується виділяти такі види технологічних процесів, може бути наявність відходів у результаті здійснення такого процесу.

У роботі Ю. Єгупова [4, с. 48-49] залежно від рівня технічної оснащеності пропонується виділяти ручні, машинно-ручні, машинні, автоматичні та апаратурні технологічні процеси. Подібний поділ технологічних процесів здійснений С. Каменицером [7, с. 33], С. Бондаренком [1, с. 18], В. Морозом та А. Тельновим [19, с. 47]. Однак, як бачимо, очевидним недоліком такого підходу є зарахування до цієї класифікаційної ознаки незалежних елементів. До ручних технологічних процесів автори відносять такі, які виконуються вручну із застосуванням простого інструмента без механічного приводу. Причому основними енергетичним джерелом виступаєзусилля робітника. Машинно-ручні технологічні процеси здійснюються за допомогою машин або механізованого інструмента, робочий орган яких приводиться у дію двигуном. Основним завданням робітника у цьому технологічному процесі є переміщення механізмів чи предметів оброблення. У машинних технологічних процесах робота здійснюється машинами. Участь робітника може обмежуватись лише виконанням допоміжних операцій і керуванням машиною. Ю. Єгупов до автоматичних технологічних процесів зараховує такі, які здійснюються машинами-автоматами без безпосередньої участі робітника. Останній тільки контролює роботу машин і перебіг технологічного процесу. За означенням цього автора, апаратурні технологічні процеси - це процеси, що виконуються в спеціальних апаратах, камерах, де на предмет праці діє теплова та електрична енергія і безпосередня участь людини не обов' язкова. З цих означень очевидно, що як автоматичні, так й апаратурні технологічні процеси цілком можна зарахувати до машинних, оскільки під час їх здійснення беруть участь спеціальні апарати чи камери, які можна також трактувати як машини.

Отже, залежно від рівня технічної оснащеності пропонується виділяти ручні, машинно-ручні та машинні технологічні процеси.

Деякі науковці пропонують виділяти залежно від складу сировини аналітичні, синтетичні та прямі технологічні процеси машинобудівних підприємств [7, с. 33; 4, с. 65]. Так, на думку С. Каменицера, технологічний процес можна вважати аналітичним, коли в результаті його здійснення різні види продукції виготовляються з однієї сировини. Під час таких технологічних процесів заготівельні цехи, як правило, передають свої напівфабрикати кільком оброблювальним чи складальним цехам, що спеціалізуються на виготовленні різного виду продукції. Синтетичним технологічний процес вважається тоді, коли з різних видів сировини і матеріалів виготовляється один вид продукції. На машинобудівних підприємствах, де переважають синтетичні технологічні процеси, як правило, розгалужена система заготівельних цехів, в яких відбувається початкове оброблення сировини та матеріалів [7, с. 33-34]. Продукти перероблення (агрегати, вузли тощо) пізніше подають вже у значно меншу кількість оброблювальних підрозділів. Прямим технологічний процес вважається, на думку Ю. Єгупова, тоді, коли здійснюється виробництво одного виду продукції з одного виду сировини [4, с. 65].

Класифікація технологічних процесів підприємств здійснена у роботі В. Мороза та А. Тельнова [19, с. 47]. Так, автори наводять такі класифікаційні ознаки, як призначення готової продукції, вид фізичного стану та форма вихідного матеріалу, обсяг та кооперація виробництва, конструкція засобів праці, які використовуються у технологічному процесі, види енергії, яка використовується, та характер її використання. Істотним недоліком такої класифікації є те, що авторами наводяться лише класифікаційні ознаки і не виділені різновиди технологічних процесів залежно від кожної такої ознаки, в результаті чого втрачається прикладна цінність такої класифікації для подальших досліджень.

Узагальнення поглядів науковців [10-11; 13; 16-17] дає змогу класифікувати технологічні процеси також залежно від особливостей обладнання, що використовується у цьому технологічному процесі. Відповідно до цього підходу технологічні процеси доцільно поділяти на апаратурні, у яких беруть участь машини, верстати, спеціальні апарати тощо, та дискретні, де переважає робота на окремих верстатах. Вивчення практики функціонування підприємств показує, що на переважній більшості машинобудівних підприємств основу становлять апаратурні технологічні процеси і частка дискретних технологічних процесів є незначною. З огляду на це, такий поділ технологічних процесів також не може бути визначальним при установленні рівня інноваційності.

У літературі [7, с. 33] існує також поділ технологічних процесів машинобудівних підприємств залежно від методів оброблення, які переважають у цьому технологічному процесі. За цією класифікаційною ознакою технологічні процеси поділяють на такі, де переважають хімічні, механічні чи термічні методи оброблення. Очевидно, що такий поділ є доволі умовним, оскільки на практиці досить часто важко визначити переважання того чи іншого методу оброблення.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

В И Жежуха - Класифікація технологічних процесів машинобудівних підприємств як основи установлення рівня їх інноваціиності