А Є Черпак - Класифікація конфліктів інтересів в акціонерних товариствах - страница 1

Страницы:
1 

УДК 65.012.432 А. Є. Черпак, канд. екон. наук, доц.,

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

КЛАСИФІКАЦІЯ КОНФЛІКТІВ ІНТЕРЕСІВ В АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВАХ

Стаття присвячена питанням класифікації конфліктів інтересів в акціонерних товарист­вах України. Автором виокремлено специфічні типи конфліктів інтересів за предметною ознакою, охарактеризовано їх сутність та надано авторське визначення конфлікту інте­ресів в акціонерному товаристві.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: корпоративне управління, акціонерне товариство, конфлікт інте­ресів.

Конфлікти інтересів є об'єктивно існуючим явищем в управлінні будь-яким ак­ціонерним товариством (далі — АТ). Розбіжність інтересів закладено у саму при­роду господарського товариства, корпорації як форми організації бізнесу (рис. 1), у рамках якої власники капіталів об'єднуються для реалізації спільної підприємни­цької ідеї. Акціонери наймають менеджерів для управління товариством, а персо­нал — для виконання доручень менеджерів. І акціонери, і менеджери, і персонал мають різні інтереси й різне бачення шляхів їх реалізації, але кожна з цих груп реа­лізує їх у рамках АТ.

За результатами досліджень Міжнародної фінансової корпорації протягом року українські АТ у середньому стикаються із чотирма конфліктами, які можна віднес­ти до категорії корпоративних, і тільки у половині випадків такі конфлікти значно не впливають на діяльність підприємств. Водночас, конфлікти істотно стримували поточну діяльність 11 % й повністю призупинили роботу 2 % підприємств — об' єктів дослідження. Розв' язання спорів на цих підприємствах від дня його виник­нення до дня розв'язання в середньому тривало 239 днів [1]. Отже, дослідження проблематики конфліктів інтересів є актуальним для будь-якого акціонерного то­вариства України, кількість яких на 01.01.08 р. складала 31 993 (2,7 % у загальній кількості суб'єктів ЄДРПОУ), на 01.01.07 р. — 33 084 (2,92 %), на 01.01.06 р. — 33 976 (3,17 %) [2].

Специфічні ознаки АТ

У Відокремлення акціонерів від процесу управління

У Складна структура управління

У Високий ступінь автономії менеджерів та

слабкий моніторинг за їх діяльністю з боку

акціонерів

У Існування в АТ специфічних форм доходів, доступних лише крупним акціонерам (інсайдерської ренти) У Відокремлення дрібних акціонерів від контролю над АТ

У Неперервна боротьба за контроль над АТ > Інформаційна відкритість АТ

> Значний потенціал самофінансування

АТ

Лінії конфліктів

Акціонери — Топ-менеджери

Крупні акціонери — Дрібні акціонери

Існуючий центр контролю — Конкуруючі за контроль групи

Акціонери — Фінансово-кредитні установи

Рис. 1. Специфічні ознаки АТ як першоджерела конфліктів інтересів [3, с. 208]

© А. Є. Черпак, 2008

Важливим етапом дослідження будь-якого явища є виокремлення спільних ха­рактеристик та властивостей об'єкту дослідження. Щодо проблематики конфліктів інтересів, важливим є проведення класифікації конфліктів інтересів на основі вияв­лення їх спільних ознак й особливостей прояву. Класифікації конфліктів інтересів наводяться у роботах багатьох російських та вітчизняних авторів, зокрема, А. Данельяна, В. Воловик, А. П. Шихвердієва, Н. В. Гусятнікова, И. В. Бєлікова, А. Мирошниченка, А. Д. Осиновського, О. Осипенка, А. Б. Педька, В. В. Самой-ленка, А. С. Семенова, С. Сизова, С. Хименка, А. Я. Кібанова, А. С. Карміна та ін. На нашу думку, до уваги слід брати саме роботи науковців, що працюють у країнах з трансформаційною економікою, оскільки особливості прояву конфліктів інтере­сів, інтереси учасників конфліктів мають тут свої особливості. Але попри наявність багатьох класифікацій конфліктів інтересів, жодна з них не претендує на заверше­ність, і, на нашу думку, з різною мірою повноти відображає окремі аспекти такого багатогранного явища, як конфлікт інтересів. Результати вивчення та узагальнення існуючих класифікацій доводять, що більшість з них не враховують предметну ос­нову конфліктів інтересів, хоча саме цей підхід є найбільш прикладним й зрозумі­лим для користувачів такої інформації. З огляду на зазначене, метою даної статті є проведення класифікації конфліктів інтересів за предметом конфлікту й з' ясування природи цих явищ.

Причиною множинності форм прояву конфліктів інтересів є багатоманітність інтересів учасників корпоративних відносин та інструментів їх реалізації. Конфлікт інтересів — це такий стан взаємовідносин між стейкхолдерами, за якого відміча­ється зіткнення їх інтересів у окремих питаннях стратегічного й оперативного управління діяльністю АТ та корпоративного контролю. У юридичній літературі часто використовується термін «корпоративний конфлікт». Але ця категорія вужче описує явище конфлікту в АТ, приділяючи увагу лише правовим аспектам встанов­лення контролю над активами АТ та розподілу повноважень між органами управ­ління товариства. Також одностороннім є підхід до розгляду виключно поведінко-вих конфліктів у корпораціях (це є характерним для дисциплін загального менеджменту, організаційної поведінки, психології організацій, управління персо­налом, конфліктології та ін.), адже та множинність конфліктів, що виникають у ак­ціонерному товаристві, не обмежується відносинами між особистостями: предмет­ною основою більшості конфліктів у корпораціях є не міжособистісні відносини акціонерів, менеджерів, персоналу, а зіткнення їх інтересів у цілком матеріальних сферах.

Підходів до класифікації конфліктів інтересів є багато: різні ознаки беруться за основу таких узагальнень, але, на нашу думку, найбільш прикладним є підхід, зорієнтований на дослідження сутнісних характеристик конфліктів, їх предмет­ної основи. Цікаво, що саме предметна основа конфліктів інтересів виступає ознакою класифікації у роботах авторів, що досліджують явище конфлікту у кор­порації з точки зору різних дисциплін: корпоративного права, менеджменту, конфліктології (табл. 1). У цьому відображається й специфічність явища конф­лікту інтересів — як міждисциплінарної категорії, яку можна чітко відокремити від достатньо поширеного підходу до дослідження соціально-психологічної природи конфліктів.

Як бачимо з табл. 1, у роботах окремих авторів застосовано як ознаку кла­сифікації предметну основу конфлікту інтересів й виокремлено такі типи конф­ліктів, як організаційні, економічні, виробничі, стратегічні, екологічні, інно­ваційні, структурні. Попри це, вони не згруповані у окремих випадках (на нашу думку, структурні та реорганізаційні конфлікти є складовими більш широ­кого поняття організаційних конфліктів), а також наявні класифікації не у повній мірі відображають широке предметне поле конфліктів інтересів у корпо­раціях.

Таблиця 1

АНАЛІЗ КЛАСИФІКАЦІЙ КОНФЛІКТІВ ІНТЕРЕСІВ (КОРПОРАТИВНИХ КОНФЛІКТІВ) ЗА ПРЕДМЕТНОЮ ОЗНАКОЮ

Тип конфлікту інтересів

Шихвердієв А.П., Гуся-тніков Н.В., Бєліков И.В.[4, с. 24]

А.Мирошниченко [5]

А.Д.Осиновський [6, с. 43]

О.Осипенко [7, с. 331­336]

В.В.Самійленко [8,

с. 2-3 ]

С.М.Хименко [9]

А.С.Семенов, С.Сизов [10, с. 11-16]

А. А. Данельян [11, с .104-112]

А.Я.Кібанов [12, с.54]

А.С.Кармін [13, с.143-155]

конфлікти корпоративного конт­ролю

 

x

x

x

 

 

х

х

 

 

конфлікти управління

 

x

 

 

 

 

х

х

 

 

економічні

 

 

 

 

х

х

х

 

х

 

виробничі

 

 

 

 

 

х

 

 

х

 

організаційні

x

 

 

 

x

 

х

 

 

 

функціональні

 

 

 

 

 

х

 

 

 

 

структурні

 

 

 

 

 

х

 

 

 

х

реорганізаційні

 

 

 

 

х

 

 

 

 

 

владні

 

 

 

 

 

х

 

 

 

 

інформаційні

 

 

 

 

 

х

 

 

 

 

адміністративні

 

 

 

 

 

х

 

 

 

 

інноваційні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

х

ресурсні

 

 

 

 

 

х

 

 

 

х

позиційні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

х

екологічні

 

 

 

 

 

х

 

 

 

 

З огляду на зазначене, на рис. 2 наведено сформовану нами класифікацію конф­ліктів інтересів у корпораціях. У ній враховано значну кількість розбіжностей інте­ресів стейкхолдерів, які призводять до різноманіття форм прояву конфліктів інте­ресів у корпораціях, що, зокрема, досліджено у роботах таких авторів, як В. Багацький, О. Воловик, О. Вінник, О. Мендрул, Г. Назарова, А. Пригожин, А. Педько, С. Хименко, З. Шершньова, В. Шеин та ін.

Коротко охарактеризуємо предметну основу показаних на рис. 2 конфліктів ін­тересів. Предметом інвестиційних конфліктів є розбіжності інтересів стейкхолдерів у питаннях формування джерел інвестицій та вибору інвестиційних об'єктів. До цього блоку також відносяться конфлікти, пов'язані із нормою прибутку на інвес­тований капітал, нормативами інвестиційних ризиків, які враховуються при розра­хунках у рамках інвестиційних проектів, що приймаються до виконання корпораці­єю. Предметом ресурсних конфліктів є розбіжності інтересів стейкхолдерів у питаннях нормативів розподілу завжди обмежених ресурсів корпорації.

Конфлікти у сфері управління витратами пов' язані із виникненням розбіжнос­тей у позиції стейкхолдерів у питаннях формування витрат та їх розподілу (напри­клад, між центрами витрат, тобто підприємствами, що входять до складу інтегро­ваної корпоративної структури і пов'язані між собою ланцюгом вартості). Також до цієї сфери відносяться конфлікти щодо принципів побудови у корпорації системи управління витратами на основі, наприклад, директ-костінгу чи таргет-костінгу. Крім того, до цієї категорії слід й відносити конфлікти інтересів пов' язані із прий­няттям у корпораціях рішень щодо доцільності винесення виробничих підрозділів корпорації у країни (регіони) із меншими витратами на робочу силу.

Стратегія економічного розвитку України, вип. 22—23 (2008)

 

ТЛ/ЛТТЛч І І І ТЛГГТІ ¥ ¥ іггі    * f-v    * f—л ж ш~% -» т ТЛ/ЛТ^ТТ/ЛТ^ Ж TTTfTV

 

 

КОНФЛІКТИ ІНТЕРЕСІВ У КОРПОРАЦІЯХ

 

rt

Організаційні

Виробничі

Стратегічні

Екологічні

Економічні Г~|

Структурні

Функціональні

Адміністративні

Реорганізаційні

Владні

Інформаційні

Комунікаційні

цільові

Формування загальної стратегії (загально-конкурентної) та стратегічного набору

Напрямків диверсифікації

Стратегій інтеграційного росту

Стратегій скорочення (ліквідації напрямків діяльності)

у сфері управління витратами

ресурсні

інвестиційні

цінові

збутові

дивідендної політики

фінансово-податкової

формування й зміни акціонерного капіталу

Рис. 2. Класифікація конфліктів інтересів у корпораціях

Предметом цінових конфліктів у корпорації є розбіжності позицій стейкхолде-рів у питаннях формування цінової політики корпорації щодо готової продукції, а також трансфертних (внутрішніх) цін. При цьому, «цінові» трансфертні війни мо­жуть достатньо сильно вплинути на ефективність діяльності корпорації, оскільки визначають ціну передачі продукції у ланцюгу вартості й, відповідно, як конкурен­тну позицію корпорації на ринку, так і її окремих бізнес-одиниць, які також мають бути конкурентоспроможними. Збутові конфлікти пов' язані з розбіжностями інте­ресів стейкхолдерів щодо вибору каналів розподілу продукції. Особливо яскраво такі конфлікти проявляються у взаємовідносинах АТ зі споживачами, оскільки ви­бір тих чи інших каналів розподілу визначає як швидкість та якість постачання продукції корпорації споживачам, так і вартість продукції для кінцевого спожива­ча. Водночас, корпорація обирає канали розподілу й виходячи із принципів внут­рішньої політки, пов'язаних із «зручністю для себе», міркувань скорочення витрат та ін. Конфлікти у сфері дивідендної політики пов' язані із формуванням чистого прибутку корпорації, як «дивідендної бази», а також встановленням у корпорації нормативів виплати дивідендів, строків та форми їх виплати.

Конфлікти у сфері фінансово-податкової політики пов' язані із різним баченням стейкхолдерами шляхів формування оборотного капіталу підприємства, залучення коротко- та довгострокових кредитів для розвитку, нормативів боргового фінансу­вання, політики управління кредиторською та дебіторською заборгованістю, про­гнозуванням ймовірності банкрутства, а також податкової й пов' язаною з нею амор­тизаційної політики. Податкова політика також включає прийняття важливого рішення щодо доцільності консолідації звітності у інтегрованих корпоративних структурах, а також розміщення підрозділів корпорації з урахуванням різних норм сплати податків на землю, можливих вигод від розміщення у вільних економічних зонах або територіях із спеціальним режимом оподаткування.

Конфлікти інтересів щодо шляхів формування й зміни акціонерного капіталу пов' язані із різним баченням стейкхолдерами напрямків й джерел формування ак­ціонерного капіталу (емісія акцій, реінвестиція дивідендів, спрямування прибутку до статутного капіталу), а також його збільшення (зменшення) різними можливими способами (номінальної вартості акцій чи кількості акцій у обігу).

Предметом організаційних конфліктів інтересів є розбіжності у позиції стейкхол-дерів щодо:

— бачення побудови організаційної структури корпорації (структурні конфлікти);

— розподілу управлінських функцій між різними підрозділами корпорації та поса­довими особами, змістовного наповнення цих функцій (функціональні конфлікти);

— реорганізації системи управління корпорацією та акціонерного капіталу у формі злиття, поглинання, приєднання, поділу, виділення, перетворення (реоргані­заційні конфлікти);

— концентрації влади й впливу у наглядовій раді чи правлінні корпорації (влад­ні конфлікти);

— формування й наповнення інформаційних потоків між стейкхолдерами та кор­порацією та між органами управління, структурними підрозділами та посадовими особами корпорації, подолання проблеми асиметричності інформації у корпорації й використання інсайдерської інформації посадовими особами на власну користь (інформаційні конфлікти);

— вибору комунікаційних форм здійснення зв' язків між стейкхолдерами, кор­порацією, органами управління та посадовими особами корпорації (комунікаційні конфлікти).

Предметом стратегічних конфліктів у корпорації є відмінності у баченні стейк-холдерами:

— офіційних стратегічних цілей діяльності корпорації, що формуються у бачен­ні стейкхолдерів на підставі оцінки можливостей реалізації власних інтересів у кор­порації і потім набувають конкретного виразу у планових документах корпорації (цільові конфлікти);

— формулювання загально-конкурентної стратегії, критеріїв формування стратегічного набору корпорації й забезпечувальних стратегій (продуктово-товарних, функціональних і ресурсних); стейкхолдери корпорації мають власний погляд та чітко сформульовані цілі росту корпорації, але наявний виробничий по­тенціал корпорації накладає певні обмеження на можливість їх реалізації. Подо­лати цю невідповідність (стратегічну прогалину) можливо за рахунок формування відповідного встановленим цілям стратегічного набору, реалізації його забезпе­чувальних стратегій;

— напрямків диверсифікації діяльності корпорації, форм диверсифікації (центрованої, спорідненої, неспорідненої, конгломератної) і прийнятного рівня ри­зику диверсифікації;

— напрямків інтеграційного росту: зворотної інтеграції (придбання постачаль­ників); прогресивної інтеграції (поглинання дистриб' юторів); горизонтальної інте­грації (придбання конкурентів);

— напрямків скорочення діяльності, ліквідації неприбуткових підрозділів, біз-нес-одиниць, напрямків діяльності.

Предметом виробничих конфліктів є відмінності у позиції стейкхолдерів у пи­таннях, пов' язаних із освоєнням виробництва нових видів продукції (необхідності, термінів, використання нового/старого обладнання та ін.), введенням стандартів та підвищенням якості виробництва, впровадженням інноваційних технологій і під­вищенням загального техніко-організаційного рівня виробництва та управління ви­робництвом. Екологічні конфлікти пов'язані із розбіжностями у позиції стейкхол-дерів щодо форм участі корпорації у вирішенні екологічних проблем регіону, принципів турботи про навколишнє середовище при обранні продуктів для вироб­ництва та обладнання для закупівлі, встановленням норм відрахувань корпорації на природоохоронні заходи, а також дотриманням норм екологічної безпеки виробни­цтва та кінцевої продукції.

Таким чином, на підставі аналізу природи явища конфлікту у корпорації нами сформовано власний варіант класифікації конфліктів інтересів за предметною ознакою, охарактеризовано їх сутність. Науковою новизною даної статті є авторсь­ке визначення конфлікту інтересів в акціонерному товаристві, а також виокремлен­ня стратегічного типу конфліктів інтересів й уточнення типології й сутності органі­заційних конфліктів інтересів. Перспективними напрямками наступних досліджень проблематики конфліктів інтересів у акціонерних товариствах, вважаємо, є розроб­ка організаційно-економічних заходів спрямованих на мінімізацію негативного впливу конфліктів інтересів на діяльність акціонерного товариства з урахуванням предметної основи кожного конфлікту.

Література

1. Дослідження питань розв'язання господарських спорів в Україні: Опитування україн­ських підприємств про господарські спори // Міжнародна фінансова корпорація. — К., 2007. — 75 с.

2. Інформація про кількість суб'єктів ЄДРПОУ за формами власності // Державний ко­мітет статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

3. Педько А. Б. Собственность, контроль и конфликт интересов в акционерных общест­вах: Монография. Х.: ИД «ИНЖЕК», 2008. — 448 с.

4. Шихвердиев А. П., Гусятников Н. В., Беликов И. В. Корпоративное управление.М.: Издательский Центр «Акционер», 2001. — 192 с.

5. Мирошниченко А. Атака на акционерные общества // http://www.vegalex.ru

6. Осиновский А. Д. Акционер против акционерного общества. СПб.: Дело, 2004. —

384 с.

7. Осипенко О. Институциональные проблемы федерального нормотворчества и инфо-рсмента в сфере корпоративных отношений // Российский экономический журнал. — 2003. — № 11—12. — С. 3—25.

8. Самойленко В. В. Корпоративные конфликты в акционерных обществах: юридичес­кие решения практических ситуаций // Материалы практического семинара «Корпоратив­ные конфликты: правовые аспекты» (Дни издательства «Юридическая практика»). — 13 марта 2006 года. — С. 1—45.

9. Хименко С. М. Конфлікти інтересів в акціонерних товариствах: (Антирейдер Ан­тирейд сегодня) [Електронний ресурс] // Корпоративное управление. Антирейд. — 2007. — 18 червня. — Режим доступу: http://www.antiraid.com.ua/science/p200706171.html.

10. Семенов А. С., Сизов Ю. С. Корпоративные конфликты. Причины их возникновения и способы преодоленияю — М.: 2002, — 304 с.

11. Данельян А. А. Корпорация и корпоративные конфликты. М.: Издательский дом «Камерон», 2007. — 192 с.

12. Кибанов А. Я., Ворожейкин И. Е., Захаров Д. К., Коновалова В. Г. Конфликтология: Учеб­ник / Под ред. А. Я. Кибанова. — 2-е узд., перераб. и доп. М.:ИНФРА-М, 2006. — 302 с.

13. Конфликтология / Под ред. А. С. Кармина. СПб.: Издательство «Лань», 1999. — 448 с.

Стаття надійшла до редакції 15.07.2008 р.

УДК 004 В. М. Гужва, канд. екон. наук, доц.,

кафедра інформаційних систем в економіці ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

КОНЦЕПЦІЇ ПОБУДОВИ ЕВОЛЮЦІЙНИХ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВАМИ ТА ЇХ МУЛЬТИАГЕНТНА РЕАЛІЗАЦІЯ

В умовах ринкової економіки традиційні форми управління виробничими підприємства­ми є неефективними, оскільки ринок, що динамічно змінюється, вимагає швидкої і гнуч­кої реакції з боку систем управління такими підприємствами. На противагу таким фор­мам управління пропонується ідея еволюційного управління. Можливими організацій-

© В. М. Гужва, 2008

Страницы:
1 


Похожие статьи

А Є Черпак - Класифікація конфліктів інтересів в акціонерних товариствах

А Є Черпак - Перспективи формування в україні моделі громадянської корпорації

А Є Черпак - Політика соціальної відповідальності корпорацій питання мотивації та формування

А Є Черпак - Сутність та складові організаційного та економічного механізму управління корпораціями

А Є Черпак - Інституціональні фактори розвитку глобальної конкурентоспроможності економіки україни