початок XIX ст - Серби в україні XVIIIi - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

ДМИТРІЄВ ВОЛОДИМИР СЕРГІЙОВИЧ

УДК (=497.11):94(477) "17/18"

СЕРБИ В УКРАЇНІ (XVIII - ПОЧАТОК ХІХ ст.)

07.00.01 - історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу   виконано   на   кафедрі   історії   для   гуманітарних   факультетів Київського

національного університету імені Тараса Шевченка, Кабінет Міністрів України.

Науковий керівник    доктор історичних наук, професор

Казьмирчук Григорій Дмитрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії для гуманітарних факультетів.

Офіційні опоненти:     доктор історичних наук,

Павлюченко Олег Васильович,

Інститут української археографії

та джерелознавства

ім. М.Грушевського НАН України,

завідувач відділу пам'яток духовної культури;

кандидат історичних наук, доцент

Соловйова Тетяна Миколаївна,

Переяслав-Хмельницький державний

педагогічний університет

імені Григорія Сковороди, доцент кафедри

загальної історії та методологій і методики

навчання.

Провідна установа     Інститут історії України НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться " _17_ "_лютого_2006р. о _14_годині на засіданні спеціалізованої

вченої ради К 26.053.02 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова,

01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З   дисертацією   можна   ознайомитися   у   бібліотеці   Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий " 10 "_січня________2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Стоян Т.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Становлення демократичної, правової української держави вимагає значної уваги до питань міжнаціональних відносин. Україна була й залишається поліетнічним регіоном. На її теренах разом з етнічними українцями проживали й проживають десятки інших народів. Збереження національної самобутності, забезпечення міжнаціональної злагоди та співпраці між різними народами, які проживають в Україні, є актуальним завданням для сьогодення.

Вивчення історії різних національних груп може допомогти у розбудові міжнаціональних відносин в Україні на основі рівноправності та міжнаціональної толерантності. Осмислення історичного досвіду становлення та розвитку сербської спільноти в Україні у XVIII - на початку XIX ст. сприятиме здійсненню виваженої державної політики у міжнаціональній сфері. Дослідження історії сербів в Україні, з одного боку, заповнює одну з прогалин у вивченні етнонаціональної спадщини народів України, а з іншого - сприяє позитивному розвитку політичних, культурних та гуманітарних відносин між Сербією та Україною. Довготривалі взаємини між обома етносами мають немало прикладів не тільки співробітництва та позитивного взаємовпливу, а й непорозумінь, етнічного відчуження і протистояння. Крім того, освоєння ними етнонаціонального простору центральних та східних регіонів України сприяло становленню і формуванню спільних рис, властивостей у населення поліетнічного регіону.

Розробка цієї теми має і практичну цінність, оскільки матеріальна, духовна культура сербських переселенців має багато спільних рис з українською культурою. Актуальність дослідження даної теми обумовлена також тим, що вивчення переселення та життєдіяльності сербської спільноти є важливою складовою історії національних меншин в Україні, яка досі залишається малодослідженою.

Зв'язок теми дисертації із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі історії для гуманітарних факультетів Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Його тема має зв'язок із розробкою актуальних питань соціальної історії України, що входить у плани роботи кафедри. Тема дисертації затверджена Вченою радою історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 26 грудня 2002 р., протокол № 4.

Об'єктом дисертаційного дослідження є національні меншини на українських землях у XVIII - на початку ХІХ ст.

Предметом дослідження є основні аспекти військової, господарської діяльності, побуту, культурного, релігійного життя сербів в Україні у XVIII - на початку ХІХ ст.

Територіальні межі дослідження охоплюють землі України, які входили до складу Російської імперії в тих кордонах, в яких вони існували в XVIII - на початку ХІХ ст.

Хронологічні рамки охоплюють XVIII - початок ХІХ ст. Нижня хронологічна межа пов'язана з початком сербських міграцій в Україну. Верхня межа обумовлена згортанням серед сербів руху за переселення до Російської імперії.

Мета дослідження полягає у здійсненні комплексного аналізу процесів переселення сербів в Україну в кінці XVIII - на початку XIX ст., з'ясуванні особливостей переселення, військового, господарського і культурного життя сербів, взаємостосунків з українським населенням.

Для досягнення поставленої мети ставляться такі основні завдання:

- проаналізувати джерельну базу та стан дослідження проблеми в науковій літературі;

- виявити причини та вказати періоди переселення сербів на терени України, визначити динаміку їхньої чисельності;

- визначити соціально-правовий статус сербських переселенців;

- проаналізувати військову та господарську діяльність;

- дослідити діяльність сербського духівництва, студентства, купецтва в Україні;

- простежити взаємовідносини між сербами й місцевим населенням та вплив сербської колонізації на етнічний розвиток України.

Методологія дослідження. В основу дисертаційного дослідження покладено загальнометодологічні принципи історизму, об'єктивності й науковості, що реалізуються за допомогою як загальнонаукових, так і спеціально-історичних методів: історико-генетичного та статистико-аналітичного (дослідження інформації з джерел, її систематизації та обробці); історико-порівняльного та історико-типологічного (аналіз найбільш ефективних напрямів і форм діяльності сербів на українських землях); історико-системного (з'ясування рівня розвитку українсько-сербських відносин).

Наукова новизна дисертації полягає у відході від існуючої історіографічної традиції розгляду сербських міграцій лише в контексті колонізації Півдня України і вивчення суто історії

Нової Сербії та Слов'яносербії. Вперше здійснено комплексний підхід до історії сербських переселенців в Україні, досліджено зміст їх військової, господарської, освітньої та духовної діяльності.

У науковий обіг введено значну кількість нових архівних документів, опублікованих матеріалів, праць сербської історіографії, узагальнення яких дало можливість уточнити чисельний, соціальний, майновий, господарський та культурний стан сербських переселенців і по-новому розкрити їх роль у розвитку українських земель та у становленні міжетнічних зв'язків.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал і висновки дослідження можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії національних меншин України, з історії зв'язків між Україною та слов'янськими народами, підготовці підручників і навчальних посібників, лекцій і спеціальних курсів для навчальних закладів, при проведенні краєзнавчих заходів. Розробка такої проблеми, як серби в Україні в XVIII - на початку XIX ст., допоможе з'ясувати особливості перебування сербів в Україні. Дисертаційний матеріал та його основні висновки можуть бути використані для подальшого вивчення історії сербсько-українських відносин, історії сербської національної меншини в Україні, в ході перспективного планування й складання програм культурного обміну між Сербією та Україною.

Апробація результатів дисертації здійснювалась у формі виступів на регіональній конференції "Україна і світ: історія, сьогодення, майбутнє" (Київ, 26 листопада 2003 р.); всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Православ'я: наука і сучасність" (Черкаси, 2003); міжнародній науково-теоретичній конференції IX "Декабристські читання" (Київ, 2004).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені автором у п'ятьох наукових статтях, що вийшли у фахових виданнях, які входять до переліку ВАК України.

Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, посилань, списку використаних джерел і літератури (23 сторінки, 325 найменувань), додатків. Її загальний обсяг - 197 сторінок, з них основний текст -169 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ У першому розділі - "Історіографія та джерельна база дослідження" - аналізуєтьсяісторіографічна традиція та характеризуються джерела з теми, що відображена.

Проблема перебування сербів в Україні була предметом дослідження в дореволюційній, радянській та сучасній вітчизняній історіографії, привертала увагу і закордонних істориків.

Питання ролі та наслідків перебування сербів в Україні розглядались в окремих працях відомих дослідників дорадянського періоду. Інтерес до вивчення історії сербських переселенців в Україні, виник ще в першій половині XIX ст. Здебільшого це були праці, в яких наводилися статистичні дані про колоністів та аналізувалися заходи уряду щодо іноземних поселенців.

Серед них варто виділити праці А. Скальковського[1], який зібрав і обробив документальний матеріал, що характеризує політику російського уряду в середині XVIII-XIX ст. по залученню слов'янського населення. Xоча в цих роботах відсутній критичний розгляд діяльності російського самодержавства з питань освоєння земель, у них міститься багатий документальний матеріал.

Зацікавленість щодо вивчення етнічного складу Росії та її окремих регіонів різко зросла в 60-х рр. XIX ст., що було пов'язано з великим напливом іноземців в імперію. У цей період вийшли роботи П. Кеппена, А. Клауса[2], які дають статистичні відомості про переселення іноземців до Російської імперії у XVIII-XIX ст.

Представник російської історичної науки XIX ст. С. Соловйов першим заклав наукові підвалини вивчення переселенської політики Російської імперії в середині XVIII ст. Він увів у науковий обіг багато нового фактичного матеріалу. Особливу увагу С. Соловйов звертав на зовнішньополітичну діяльність Росії того часу. Для нього серби на українському просторі були одним з проявів російської політики.

У 70-х рр. XIX ст. з'явились праці з історії сербських переселенців в Україні професора Московського університету М. Попова [3] . Дослідник детально зупиняється на історії переселення сербів з Австрії до Росії. Він використав мемуари учасника подій - сербського офіцера С. Пишчевича, які на той час ще не були видані.

У 80-х рр. XIX ст. було опубліковано ряд статей у періодичних виданнях, які продовжили

Соловьев С. История России с древнейших времен. - М., 1964 - 1965. - Кн. 12.дослідження сербських переселенців в українських землях[4].

Слід відзначити, що на початку XX ст. науковий інтерес до сербської проблематики збільшився. Традиційним напрямком досліджень залишалась історія сербських поселень в Україні. Такий підхід характерний для праці професора історії Одеського університету Є. Загоровського[5].

Крім вивчення аспектів сербської колонізації України з'являються нові напрямки дослідження історії сербів в Україні. кторик церкви М. Петров, розглядаючи освітні зв'язки між Сербією та Україною у XVIII ст., особливу увагу звертав на навчання вихідців із Сербії в Київській Академії[6]. Побіжні відомості про освітні і релігійні контакти між двома народами зустрічаємо в

8 9

працях В. Аскоченського , Ф.Титова . В. Аскоченський у своїй праці оглядово зупинився на представниках сербської молоді, які навчались у Київській Академії.

Окремі дослідники наприкінці XIX - на початку XX ст. у своїх працях звертали увагу на значення українського чинника у виникненні міжетнічних контактів між сербами й українцями. Дослідник етнічних зв'язків В. Гнатюк[7] вивчав питання дотиків української та сербської уснопоетичності, як результат міжетнічних контактів. Д. Багалій[8] зосередив свою увагу на аналізі того, що приніс у культуру Новоросії "кожний з тих етнографічних елементів, що ввійшли до складу місцевого населення"[9].

Аналізуючи радянську історіографію, слід зазначити, що вона використовувала нові ідеологічні форми, виходила з методологічних засад про цілісність радянської держави. Тому проблема сербського населення в Україні розглядалась суто з позиції російсько-південнослов'янських зв'язків.

8 Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем академией. - К., 1856. - 239 с.

9 Титов Ф. Киевская академия в эпоху реформ (1764-1819). - К., 1910-1915. - Вип. 1-5; його ж. Стара вища освіта в Київській Україні кінця XVI - початку XIX ст. - К., 1924. - 433 с.

У 20 - 30-х рр. XX ст., за ініціативою академіка Д. Яворницького та Д. Багалія група молодих учених була залучена до вивчення історії Південної України. Результатом цієї роботи стали статті М. Ткаченка[10] та С. Шамрая[11]. У своїх працях дослідники розкрили питання заселення степової України у XVIII ст.

Найбільш вагомим внеском у вивчення південнослов'янської колонізації в цей період була низка праць Н. Полонської-Василенко. Узагальненням усіх здобутків Н. Полонської-Василенко стала докторська дисертація присвячена історії заселення Південної України в середині XVIII ст. Пізніше за кордоном побачили світ україномовне та англомовне видання цієї роботи[12]. Вказана монографія цілісно охопила всі аспекти колонізаційного процесу на території Південної України в другій половині XVIII ст.

Тема сербських переселенців на українських землях в радянській історіографії набула нового звучання в другій половині XX ст. У 60-70-х рр. XX ст. з'явилося ряд узагальнюючих праць з питань народонаселення, які в певній мірі відображали процеси колонізації окремих регіонів України. До них слід віднести працю В. Наулка[13], в якій сербська національна меншина знайшла фрагментарне відображення. В працях В. Кабузана [14] наведені статистичні дані з історії освоєння півдня Росії.

У працях I. Лещиловської [15] розглядалися проблеми національного відродження в сербських землях у XIX ст., зверталася увага на перебування в Україні, і зокрема в Києві, діячів сербського національного відродження.

Радянська дослідниця А. Бажова вперше у своїй монографії[16] на основі документів, що зберігаються в югославських архівах, простежила процес переселення південних слов'ян у Росію в 50-60-х роках XVIII ст.

Деякі питання переселення сербів знайшли своє місце в статтях О. Павлюченка [17] , Є. Мітельмана[18] . У своїй праці О. Павлюченко використовував опубліковані та архівні документи. У ній подається короткий огляд кількісного складу та адміністративного управління сербських поселень [19] . У дослідженні Є. Мітельмана розглядалася доля родин сербських емігрантів, які прибули в Україну в середині XVIII ст.[20]

Новим напрямком радянської історіографії сербів в Україні стала проблема вивчення сербсько-українських зв'язків у контексті загальнослов'янських взаємин. Ф. Шевченко у

24

своєму дослідженні розглядав місце Києва в міжслов'янських зв'язках у XVII-XVIII ст.

25

Український дослідник М. Рогович у своїх дослідженнях вказував на зв'язки між українським просвітництвом і сербським національним відродженням кінця XVIII - початку XIX ст. Л. Міляєва[21] у своїй праці вказувала на зв'язки сербського стінопису барокової доби з українськими джерелами.

1990-ті рр. XX ст. стали періодом пожвавлення наукового інтересу до вивчення історії сербсько-українських зв'язків. Деякі аспекти цієї проблематики знайшли відображення в праці К. Колібанової. Вона звертає увагу на розвиток українсько-сербських зв'язків у XVIII ст. та роль українських переселенців у Сербії у встановленні культурних та освітніх контактів між двома народами[22].

28

Дослідник С. Шевченко у своїй праці досліджує регіональну історію українсько-сербських зв'язків, починаючи від заснування Нової Сербії і до сьогодення. Ця праця відзначається значною інформативністю і ґрунтується на місцевих матеріалах.

Окремо слід виділити докторські та кандидатські дисертації, присвячені історії сербів в

24 Шевченко Ф. Роль Києва в міжслов'янських зв'язках у XVII-XVIII ст. - К., 1963. - 42 с.

25

РоговичМ. Козачинський і Г. Сковорода // Григорій Сковорода. - К., 1975. - С. 134-143; його ж. Філософська думка в Києво-Могилянській академії. Мануйло Козачинський // Філософська думка. - 1969. - № 1. - С. 98-116.

28 Шевченко С. Українська доля Нової Сербії. Історичні нариси з минулого Кіровоградщини (Кіровоградщина в українсько-сербських зв'язках (1752-2002). - Кіровоград., 2004. - 168 с.

Україні. Докторська дисертація Є. Пащенка [23] вивчає проблему взаємодії сербського й українського народів у добу бароко.

У докторській дисертації О. Пірка [24] серби не виступали окремим предметом дослідження, а розглядалися поряд з іншими етнічними групами.

Варто відзначити дисертаційну роботу О. Посунько, в якій подається аналіз сербської колонізації українських степів протягом 50-60 -х років XVIII ст. У своєму дослідженні О. Посунько приходить до таких висновків: сербські колонії Нова Сербія і Слов'яносербія в середині XVIII ст. були унікальними адміністративно-територіальними формуваннями; поселяючи сербів на території Південної України, російський уряд, у першу чергу, переслідував мету зміцнення південних кордонів, але згодом саме життя вже підказало необхідність господарчого освоєння краю[25].

Історія сербів в Україні була предметом вивчення сербських науковців починаючи з кінця XIX ст. Сербська історіографія з проблеми переселення сербів до України в XVIII ст. представлена працями М. Костича, В. Чубриловича[26] . Окремий напрямок у сербській історіографії присвячений дослідженню сербсько-українсько-російських культурних зв'язків у

33 34 35

XVIII ст., втілений у працях Д. Давидова , Р. Веселовича , І. Скерлича .

Отже, дослідниками протягом тривалого часу була проведена значна робота по вивченню історії сербів в Україні, але досі ця проблема не була предметом спеціального наукового дослідження.

Джерельну базу дисертації становить комплекс архівних та опублікованих матеріалів, а також мемуарна література. Значна кількість документальних матеріалів з проблематики дослідження зосереджена в центральних державних архівах: Державному історичному архіві України в м. Києві та в Інституті рукопису Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського.

Давидов Д. Об укра]инско-српским уметничким везама у XVIII веку // Збирник за ликоване уметности. - Нови Сад, 1968. - № 4. - С. 225-237; його ж. Иконе српских церквах у Мапарсш). - Нови Сад, 1973. - С. 66-75.

34 ВеселовиИ Р. Прегляд истори)е Карловицкю) митрополии от 1695 до 1919 г. // Српска православна церква. 1219-1969. - Белград, 1969.

Також документальні матеріали з теми дослідження зберігаються в обласних державних архівах.

Розрозробка важливих аспектів перебування сербів в Україні у XVIII - на початку XK ст. представлена в фондах Державного історичного архіву України в м. Києві. Фонд "Слов'яносербська комісія" (ф. 1413) містить документи, які охоплюють період існування Слов'яносербії з 1753-1764 рр. У ньому зберігається декілька тисяч документів економіко-статистичного змісту. Це різноманітні рапорти сербських офіцерів, звіти про прибуття і від'їзд сербських поселенців, відомості про грошові виплати рядовим та офіцерам сербського поселення. Крім того, серед документів зустрічаємо значну за обсягами канцелярську документацію. Слід зазначити, що ці документи широко не залучались до наукового обігу попередніми дослідниками. Документи фонду дозволяють визначити соціально-правовий статус сербських переселенців.

В іншому фонді архіву "Київська губернська канцелярія" (ф. 59) зберігається значна кількість документів з історії перебування сербів в Україні. Ці документи неоднорідні за своїм змістом і формою. Це листи, укази Військової колегії, іменні списки сербських офіцерів. Вони дозволяють проаналізувати процес переходу сербів на службу до російського війська та поселення в межах України. Документи також відображають розвиток створення сербського гусарського полку в Україні в 20-х роках XVIII ст., організацію та господарський розвиток Нової Сербії, службу сербських вихідців у російському війську. Найбільшу цінність представляють ті, які містять інформацію про культурні міграції сербів до України, і здебільшого залишались поза увагою дослідників і вводяться до наукового обігу вперше. Вивчаючи їх можна простежити навчання сербських студентів в Україні, діяльність сербського духівництва в українських землях, збір пожертвувань сербськими духовними особами для потреб православного населення Сербії.

Фонди "Київської духовної консисторії" (ф. 127) та "Києво-Печерської Лаври" (ф. 128) містять справи про перебування сербських духовних осіб в Україні, навчання сербських монахів та ієромонахів в Києві. Деякі документи свідчать про приїзд до України сербських митців, які відвідували мистецькі студії в Києві. На основі цих документальних матеріалів

35 СкерлиИ J. Истори)а нове српске кньижевности. - Белград ,1960; його ж. Истори)а нове српске кныжевности. - Белград, 1967.визначаємо кількість сербських переселенців, які прийняли постриг і залишились жити в київських монастирях.

Документи фонду "Генеральної військової канцелярії" (ф. 51) містять відомості про виплату жалування солдатам та офіцерам сербського гусарського полку, про службу сербських вихідців у козацьких полках. Вони дозволяють проаналізувати військову службу сербів у гусарських полках у першій половині XVIII ст.

Важливим джерельним комплексом є "Архів Коша Нової Запорізької Січі" (ф. 229). Ці документи представлені розпорядженнями Коша, слідчими справами комісії по гайдамацьких справах, іменними списками козаків. Матеріали фонду лише дотично стосуються нашого дослідження, але дають можливість простежити стосунки між запорізькими козаками та сербськими переселенцями.

Документи особистого фонду викладача історії харківської гімназії та архіваріуса Історичного філологічного товариства при Xарківському університеті (1888-1897) Плохинського Михайла Мелентійовича (ф. 2043) містять інформацію про навчання сербів в українських навчальних закладах. Це дає можливість більш змістовно проаналізувати культурну діяльність сербських переселенців в Україні.

Не менш важливі комплекси джерел зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені І.В. Вернадського. Найбільш інформативним виявився "Архів фортеці Святої Єлисавети". Рапорти, донесення, листи сербського командування розкривають взаємовідносини між сербами та місцевими мешканцями, між канцеляріями Новосербського, Новослобідського полку і фортеці Святої Єлисавети, між керівниками військових полків. Інформація про внутрішню організацію життя поселенців міститься в "Збірці О.М. Лазаревського", в "Архіві журналу "Україна" та фонді "Балканістика". Ці джерела дають нам уявлення про взаємини між сербами й місцевим населенням.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

початок XIX ст - Серби в україні XVIIIi

початок XIX ст - Купецтво на митній службі на півдні україни остання чверть XVIII