1648 рр - Київ у державній системі речі посполитої 1569 - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

СЕГЕДА Ростислав Антонович

УДК 94 (477-25) "1569/1648"

КИЇВ У ДЕРЖАВНІЙ СИСТЕМІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ 1569 - 1648 рр.

07. 00. 01 - історія України

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі історії України Інституту історичної освіти Національного педагогічного університетіу імені М. П. Драгоманова,. Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор історичних наук, професор

Борисенко Володимир Йосипович,

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, Інститут історичної освіти, завідувач кафедри історії України. Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Щербак Віталій Олексійович, Національний університет „Києво-Могилянська академія", декан факультету гуманітарних наук;

кандидат історичних наук Дзюба Олена Миколаївна,

Інститут історії України НАН України, старший науковий співробітник відділу історії України середніх віків. Провідна установа Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

історичний факультет, Кабінет міністрів України, м. Київ

Захист відбудеться "_16_"_лютого_2007 р. о_1600_на засіданні спеціалізованої

вченої ради К 26. 053 .02 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий  "_10_"_січня_2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

Стоян Т. А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми досідження. Початок ХХІ ст. ставить перед Україною нові питання і виклики. Тривала бездержавність України відбилася практично на всіх життєвих сферах країни. Найбільше брак державної традиції відчувається у політичній площині.

Політична модель сучасної України не підкріплена усталеними політичними нормами, є нестабільною. Йдеться не тільки про форму державного правління, але й про адміністративно-територіальний поділ України. Тому вивчення історії міст, які мають у своєму минулому досвід державотворчої діяльності, стає особливо актуальним.

Розвивати та вдосконалювати надалі систему міського управління неможливо без глибокого та всебічного залучення та використанння досвіду адміністративного поділу міста Києва протягом його багатовікової історії. Дослідження та аналіз адміністративного устрою міста у складі Речі Посполитої, його взаємовідносини з центральною королівською владою, ступінь автономії у вирішенні тих чи інших питань - все це може стати у нагоді при виробленні сучасних схем державного будівництва.

Питання ролі міста, яке воно посідало в ієрархії Речі Посполитої, досі лишається не достатньо висвітленим. Те саме можна сказати й про воєводську адміністрацію Києва. Це пояснюється тим, що тривалий час під впливом різних ідеологічних парадигм питання присутності у місті такого „ворожого" елементу, як королівська адміністрація було досить невигідною ланкою в струнких і „правильних" історичних схемах дослідників Києва.

Перебування Києва у складі Речі Посполитої протягом понад 70 років сприймалося скоріше як аномалія, що порушувала загальний стан речей, ніж закономірний період в історії міста. Відповідно й увага дослідників до цього періоду саме у сфері державного статусу міста була здебільшого поверховою, хоча насправді місто не було чужим у складі найпотужнішої на той час східноєвропейської країни.

Саме відмова від поділу на "своїх" і "чужих" лежить в основі новітніх підходів вивчення польсько-литовського відрізку історії Києва. Подолання комплексу „ворожості" й „інородності" королівської влади та місцевої воєводської адміністрації повинно стати головним світоглядним завданням у висвітленні історії Києва. Застосування нового наукового інструментарію надає особливої актуальності дослідженню цієї теми.

Зв'язок теми роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі наукової тематики кафедри історії України Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова "Актуальні проблемиісторії України". Тему дисертації затверджено Вченою радою Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова 14 лютого 2000 р., протокол № 7.

Об'єктом дослідження є місто Київ - адміністративно-політичний центр Київського воєводства Речі Посполитої та культурно-релігійний центр українського народу.

Предмет дисертації є політична історія, особливості соціально-економічного розвитку та конфесійне життя Києва у 1569 - 1648 рр.

Хронологічні межи роботи обумовлені двома визначальними подіями у житті не тільки Речі Посполитої, а й усієї Центрально-Східної Європи, які у свою чергу кардинально вплинули на історію міста.

Нижня межа - 1569 р., коли за умовами Люблінської унії Київщина та місто Київ вийшли з-під юрисдикції Великого Князівства Литовського і стали частиною коронних земель, на які поширювались правові приписи Корони Польської.

Верхній рубіж - 1648 р. визначений початком Національно-визвольної революції XVII ст., коли було порушено звичний режим політичного та економічного життя міста, яке згодом перейшло під юрисдикцію Української козацької держави

Територіальні межі дослідження окреслені територією Києва, який змінював свої кордони протягом 1569 - 1648 рр.

Мета дослідження полягає у комплексному вивченні становища Києва у державній системі Речі Посполитої протягом досліджуваних нами років, коли відбувався стабільний розвиток міста

Поставлена мета зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- проаналізувати стан та ступінь дослідження проблеми в історіографії та рівень і повноту її джерельного забезпечення;

- виявити особливості структури воєводської адміністрації у Києві, встановити номенклатуру сенаторських посад в місті та дослідити персональний склад інших, більш дрібних „урядів", які існували в Київському воєводстві;

- з'ясувати вплив географічного розташування міста на умови його переходу під юрисдикцію іншої держави та подальшу політику королівської влади щодо Києва;

- визначити геополітичну роль міста Києва у системі міждержавних відносин у Східній Європі в другій половині XVI - першій половині XVII ст;

- розкрити характер взаємовідносин між Києвом та запорозьким козацтвом;

- з'ясувати особливості економіко-правового розвитку міста Києва, виходячи з його статусу у Польсько-Литовській державі;

- відобразити конфесійну ситуацію, що склалася в місті протягом 1569 - 1648 рр.

Методологічна основа дослідження грунтується на основі використання як спеціально-історичних, так і загальнонаукових методів пізнання. Головні спеціалізовані принципи дослідження - історизму та об'єктивності. Для досягнення поставлених у дослідженні завдань використовувались такі методи: порівняльно-історичного аналізу - для дослідження особливостей політичного, соціально-економічного та релігійного життя Києва у складі Речі Посполитої порівняно з іншими містами цієї держави; проблемно-історичний -для вирішення гострих та дискусійних проблем, що виникли при вивченні історії Києва цього періоду; метод позитивізму - для встановлення великого масиву історичних фактів, дослідження життя та діяльності окремих персоналій. Для дослідження соціально-економічного розвитку Києва та суспільних процесів у місті застосовувалась теоретична база історичного матеріалізму.

Серед загальнонаукових методів використовувались методи узагальнення, класифікації, статистичного та логічного аналізу. Під час написання дисертації застосовано міждисциплінарний підхід, який полягає у застосуванні понятійного апарату історії, політології та правознавства.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше у вітчизняній історіографії проведено комплексне дослідження міста Києва як структурної одиниці Речі Посполитої; відображено роль міста в геополітичній системі того часу, його складні взаємовідносини із запорозьким козацтвом; встановлено персональний склад посадовців вищої, середньої та нижньої ланки воєводської адміністрації; виявлено особливості економіко-правового статусу міста; зроблено комплексний аналіз релігійного життя без упереджень до будь-якої конфесії.

До широкого наукового обігу шляхом публікації в наукових часописах вперше було введено архівні матеріали, які розширюють джерельну базу історії Києва.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що здобуті наукові результати можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії Києва та історії пізнього середньовіччя, написанні спецкурсів для студентів, створенні музейних експозицій, розробці екскурсійних програм по місту Києву. Окремі результати дисертаційного дослідження вже були застосовані при створенні експозиції новоутвореного музею „Замкова гора" у Києві. Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці та втіленні у життя сучасних політико-адміністративних схем.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретичні положення, висновки, науково-методичні розробки та ідеї дисертаційної роботи було викладено на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість" (Київ, 12-13 травня 2005 року), Міжнародній науково-практичнійконференції „Проблеми охорони та відновлення фортифікаційних споруд Київської землі"

(Київ, 26-27 травня 2005 року).

На основі дисертації для студентів Інституту історичної освіти НПУ імені М. П. Драгоманова було розроблено і прочитано авторський спецкурс „Особливості історичного розвитку Києва у складі Речі Посполитої". Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри історії України Інституту історичної освіти НПУ імені        М. П. Драгоманова.

Публікації. Основні положення і висновки дослідження викладені в восьми одноосібних публікаціях, шість з яких є науковими статтями у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена її змістом, метою та завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (дев'яти параграфів), висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації 191 сторінка, в тому числі основний текст - 164 сторінки, список використаних джерел та літератури - 27 сторінок (324 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі дисертації „Історіографія проблеми та джерельна база дослідження" проаналізовано наявну історіографію питання та охарактеризовано джерельну базу.

Вітчизняна історіографія історії Києва у складі Речі Посполитої була започаткована ще сучасниками у першій половині XVII ст. Саме тоді православні київські діячі у своїх релігійних творах залишили певну інформацію з життя Києва цього періоду[1]. Першу, суто наукову спробу дослідити історію міста Києва, звернувши увагу на його місце в Речі Посполитій, зробив на початку ХІХ ст.М. Берлинський[2].

Протягом того ж ХІХ ст. дослідження історії Києва та його місця в складі Речі Посполитої відбувалося в двох напрямках. З одного боку, продовжували виходити друком здебільшого описові праці, написані або нефаховими істориками (В. Аскоченський, М Закревський, І. Фундуклей), або винятково церковними діячами (Є. Болховітінов), хоча в них також містилися певні цікаві відомості з історії Києва [3].

З іншого боку, в ХІХ ст. формується і набуває значного розвитку історико-правова школа Київського університету, яка піднесла вивчення історії Києва у складі Речі Посполитої на фахово новий рівень. Саме історики цієї школи вивели дослідження Києва на високий науковий щабель, а їхні праці і досі лишаються актуальними.

Найбільше на ниві вивчення історії Києва польсько-литовського періоду працювали такі вчені як В. Антонович та М. Володимирський-Буданов[4].

Саме в цей час з'являються праці польських істориків, які мають пряме відношення до історії Києва періоду Речі Посполитої. Не вивчаючи історію Києва безпосередньо, польські дослідники зробили вагомий внесок у вивчення персоналій київської історії того часу[5]. Хоча не безспірним є той факт, що лише за формальною ознакою, маючи приналежність до урядовців Речі Посполитої, багато української шляхти було зараховано до польської еліти.

Подальший розвиток київської історико-правової школи, прихід у науку нових облич, позитивно вплинули на дослідження окремих аспектів історії перебування Києва у складі Речі Посполитої. Першим у наступному поколінні істориків є М. Грушевський, який у своїй монументальній праці „Історія України-Руси" чимало сторінок присвятив Києву[6].

Характеризуючи доробок цього вченого щодо історії міста, слід звернути увагу на те, що його бачення історії Києва не виходило за межи народницької історіографічної концепції. Втім, з другої половини ХІХ ст. відзначається помітне зростання фахового рівня церковних істориків, які почали досліджувати переважно конфесіональний сегмент історії міста. У цілому рівень їхніх праць, з огляду на приналежність до православної церкви, не дозволяє стверджувати про абсолютно неупереджене висвітлення предмету дослідження[7].

У другій половині ХІХ ст. вивчення історії Києва набуло подальшого розвитку. Багато матеріалів стосовно цікавих моментів із життя міста з'явилося у часописах „Киевская старина" та „Чтения в историческом обществе Нестора-летописца". Від цього часу і до 1917 р. виходять спеціальні праці, присвячені окремим періодам історії Києва. Зокрема, дослідження М. Петрова - діяльності католицької церкви в Києві у період Речі Посполитої та історичній топографії Києва; М. Мухіна та О. Георгієвського - історії окремих київських духовних установ; А. Стороженка - взаєминам запорозького козацтва

із королівською владою, де багато уваги приділяється історії Києва у цих відносинах; П. Жуковича - про участь православної шляхти (київської у тому числі) у сеймах по захисту православ'я[8].

Новий імпульс історична наука отримала після Національного відродження 1917-1921 рр. На вивчення історії Києва помітно вплинула запропонована академіком М. Грушевським концепція регіонального вивчення історії України. Вінцем десятирічної праці історичної секції ВУАН щодо історії міста Києва польсько-литовського періоду, стало видання у 1926 р. 22-го тому записок Українського наукового товариства, до якого, зокрема, увійшли історичні нариси Ф. Ернста та В. Щербини [9].

Сталінський період у києвознавстві, на жаль, позначився лакуною, оскільки в 30-40-х роках ХХ ст. жодної праці з історії Києва цього періоду друком не вийшло. Ситуація змінилася на краще у 50-80-х роках ХХ ст., коли друкуються монографії, які мають відношення до поставленої проблеми. Істориками вирішувалися проблеми адміністративного устрою міст - О. Компан, П. Михайлина; соціальних конфліктів та класової боротьби в українських містах - О. Сидоренко, В. Смолій; міських релігійно-просвітницьких рухів - Я. Ісаєвич і міжнародних відносин та ролі міст, зокрема Києва в них - Б. Флоря[10].

Розширення масиву інформації про Київ цього періоду також стало можливим через проведення у цей час масштабних археологічних розкопок[11]. Проте, окремих досліджень, присвячених власне політичній історії Києва у складі Речі Посполитої у цей час, так і не було створено.

Початок 80-х років ХХ ст., пов'язаний із офіційним проголошенням ювілею - 1500-річчя заснування міста, характеризується сплеском історичних праць про Київ. У цей час побачив

12

світ найповніший до сьогоднішнього дня „Каталог документів з історії Києва XV - XIX ст." - надзвичайно цінне в інформативному сенсі видання. Вінцем радянської історіографії з

13

історії Києва стало видання у 1982 р. першого тому тритомної „Истории Киева" .

Демократизація суспільного життя та початок перебудови з подальшим отриманням Україною незалежності позитивно вплинули на розвиток історичної науки. Потужну можливість для розвитку отримали немарксистські історіографічні традиції. Вагомим у цьому сенсі є дослідження Н. Яковенко, в якому автор повернув українську шляхту до історії України. Цей автор зробив значний внесок і у джерелознавчі дослідження історії Києва [12].

12 Каталог документів з історії Києва XV - XIX ст. Упор. Г. В. Боряк, Н. М.Яковенко. - К.: Наукова думка, 1982. - 202 с.

13 История Киева. Древний и средневековый Киев. - Киев.: Наукова думка, 1982. - Т. 1.-     407 с.

Від початку 90-х років ХХ ст. і до сьогодення багато проблем історії Києва знайшли своє вирішення в монограіфях, дисертаційних дослідженнях та наукових розвідках київських істориків.

Зокрема, проблемами інкорпорації українських земель (тому числі Києва) до складу Польсько-Литовської держави на Люблінському сеймі займався О. Шама[13]. Над вирішенням проблем соціальної топографії ранньомодерного Києва працював С. Климовський [14] . Питанням історії, організації та функціонування київського магістрату присвятили свої нукові доробки Р. Делімарський та Н. Білоус[15]. Комплексне дослідження історії Подолу згаданого періоду було здійснене О. Попельницькою[16].

Окремі проблеми церковної історії, які безпосередньо впливали на ситуацію в місті, висвітлювали С. Візер й Т. Люта [17].

Слід зазначити, що у 1996 р. вийшло перше комплексне дослідження Г. Івакіна з історії міста ХІІІ - першої половини XVI ст.[18]. У 1999 р. відбулася міжнародна науково-практична конференція, присвячена 500-річчю надання Києву Магдебурзького права, яка підсумувала плідну роботу києвознавців за умов незалежної України. У виданих матеріалах цієї конференції є цікаві дослідження з історії Києва [19] . Найповніший каталог документів Литовської метрики побачив світ у 2002 р. У цьому виданні регестів документів, понад 250

22

актів мають відношення до історії міста Києва .

Окреме місце в історичній літературі, присвяченій проблемі перебування міста Києва у складі Речі Посполитої, посідає повоєнна польська історична література. З монографій, в яких розглядалися різні аспекти теми нашого дослідження, слід виділити ті, де йдеться про загальний розвиток польсько-литовських міст часів Речі Посполитої, історичні нариси окремих міст, проблеми поділу міст на окремі частини, парламентську діяльність шляхти та особливості економічного розвитку[20].

22 Руська (Волинська) метрика Регести документів коронної канцелярії для українських земель (Волинське, Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства) 1569 - 1673 Передмова Патриції Кеннеді-Грімстед. - К., 2002. - 914 с.

Також великий обсяг публікацій, які торкалися теми нашого дослідження, з'являвся у польський історичній періодиці - „Kwartalnik historyczny" тa "Przeglкd historyczny". Серед

24 25

авторів слід виділити Х. Віснера   та М. Богуцьку . Докладний аналіз сучасної

польської урбаністики, з усіма модерними тенденціями здійснив у своїх розвідках А. Віробіш [21] . У 2000 р. побачили світ два видання польських дослідників В. Бобінського та Х. Літвіна, що безпосередньо вивчали історію Києва та діяльність шляхти

27

на території України і стали вагомим внеском у києвознавство .

Джерельну базу дисертації становить великий масив архівних та опублікованих документів різнопланового характеру. Існує кілька архівних фондів,матеріали яких стали основними у вивченні досліджуваної проблеми. До числа найбільш потрібних фондів у розкритті теми дисертації належить комплекс документів коронної канцелярії Великого Князівства Литовського - Литовська метрика (Російський державний архів давніх актів у м. Москві, ф.389, мікрофільми цього фонду зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у м. Києві у фонді КМФ-36). Слід зазначити, що безпосередньо в дослідженні використано понад 40 документів - надання посад, пожалування майна та угідь, королівські універсали тощо.

Відомості з життя київської шляхти містяться у документах Житомирського гродського суду (Центрального державного історичного архіва України у м. Києві, ф. 11), з якого було використано понад 20 документів. Для розкриття теми використовувалися документи, що мають відношення до життя киян різних верств та інший актовий матеріал з інформацією про життя міста, що знаходиться у різних збірках РДАДА, ЦДІАУК, ЦДІАУЛ, ДАК, РДІА у м. Санкт-Петербурзі, ІР НБУВ - всього понад 20 документів.

Важливе місце в роботі відводиться матеріалам з Інституту рукопису НБУ імені В. І. Вернадського НАН України, зокрема фондам - Історичні матеріали (ф. ІІ), О. Кістяківського (ф. 61), О. Левицького (ф. 81). На особливу увагу заслуговує одна із великих збірок документів з Літературних матеріалів (ф. ІІ.) Це так звана Кверенда - понад 6 тисяч коротких виписів із суттю справи з київських актових книг. Це джерело містить багато цінної інформації з життя міста польсько-литовської доби. В написанні дисертації було використано матеріали 5 архівосховищ, опрацьовано 13 фондів, використано 91 документ.

До другої групи опублікованих джерел належить величезний масив документів, що видавалися як археографічними комісіями, так і окремими дослідниками у другій половині

24 Wisner H. Litwa wobec rokoszu (1606 - 1607) // Kwartalnik historyczny. - 1972. - Rocznik 79. - № 2. - S. 278-299.; його ж. Rozdawnictwo i sprzedaї urz^ow w czasach Zygmunta III // Przegl№nd historyczny. - 1970. - T. 61. - Zesz. 3. - S. 445-451.

25 BoguckaM. Handel Gdanski z polwyspem Iberyjskim w pierwej polowie XVII w. // Przegl№d historyczny. - 1969. - T. 60. - Zesz. 1. - S. 1-23.

27 Bobinski W. Wojewodstwo Kijowskie w czasach Zygmunta III Wazy. Studium osadnictwa i stosunkow wlasnosci ziemskiej. - Warszawa., 2000. -598 s.; LitwinH. Naplyw szlschty polskiej na Ukraine 1569 - 1648. - Warszawa., 2000. - 224 s.

28

ХІХ - на початку ХХ ст. , але і досі є актуальними для використання джерельнго матеріалу, що знаходиться в них.

У радянський та сучасній українській історіографії публікація архівних матеріалів продовжується. В наукових періодичних виданнях та окремими збірками історичних джерел у світ вийшло чимало цінних історичних документів, які проливають світло на різні життєві сфери Києва у складі Речі Посполитої[22].

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

1648 рр - Київ у державній системі речі посполитої 1569