О С Єфремов - Зміст чинників виробництва в умовах інноваційно-інформаційної парадигми розвитку промислових підприємств - страница 1

Страницы:
1 

УДК 658.011.1

Єфремов О. С. Луганськ

ЗМІСТ ЧИННИКІВ ВИРОБНИЦТВА В УМОВАХ ІННОВАЦІЙНО-ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПАРАДИГМИ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Визначено необхідність зміни парадигми управління використанням чинників виробництва на принципах інноваційного розвитку. Визначено головні чинники, які впливають на еволюцію глобальної економічної системи. Показано, як процеси глобалізації та інформатизації впливають на складові відтворювальної системи. Дж. 1.

Ключові слова: інновація, інформація, парадигма, розвиток, чинник, управління, зміна.

Вступ. Інноваційна спрямованість стає сьогодні невід'ємною характеристикою сучасної економіки та головною умовою становлення ефективної моделі економічного зростання. До пріоритетних завдань розвитку промислових підприємств відносять забезпечення стійкого економічного зростання, підвищення обсягу інвестицій для цілей розвитку, формування ефективної інфраструктури господарювання, зростання інноваційного потенціалу, підвищення ефективності управління рівнем ділової активності. Невідкладність переходу економіки України на інноваційний шлях розвитку вимагає активізації інноваційної діяльності, підвищення інновативності підприємств. Інноваційна діяльність є найважливішим джерелом розвитку, що дозволяє підвищувати конкурентоспроможність економіки, а кількість інновацій у свою чергу є індикатором ділової активності, який визначає перспективні сектори, що швидко розвиваються за умови сприятливого інноваційного та інвестиційного клімату.

У сучасному світі, що характеризується переходом до постіндустріального та інформаційного суспільства, зростає виробництво, розподіл, обмін і споживання інформації, що викликає потребу в розробці ефективних механізмів з її залучення і використання на мікрорівні. В умовах глобалізації та інтеграції економіки господарюючі суб' єкти стикаються з потребою в отриманні знань про зміни, що відбуваються в межах підприємства, у зовнішньому середовищі, що приводить до підвищення вимог до інформації. Загальносвітові тенденції економічного розвитку привели до необхідності істотно змінити інформаційні відносини в суспільстві. Інформація з допоміжного і другорядного чинника суспільного виробництва перетворюється на чинник, що вирішальним чином впливає на економіку, обороноздатність і політику. Внаслідок цього актуальності набуває проблема формування механізму раціонального використання інформаційних ресурсів. Здійснюваний в світі перехід до інформаційного суспільства, заснованого на виробництві, розподілі і споживанні інформації, модифікує основи суспільних відносин і викликає необхідність у теоретичному обґрунтуванні процесів, що відбуваються, з використанням існуючого арсеналу економічної теорії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні основи дослідження проблеми інноваційного розвитку економічних систем були закладені такими відомими вченими, як Й. Шумпетер, П. Друкер, К. Найт, Х. Берет, В. Томпсон, Б. Твіст, Б. Санто. Зростання зацікавленості вітчизняних вчених і фахівців до питань інноваційного розвитку та формування національної парадигми інноваційного розвитку можна простежити за працями таких вчених, як В.П. Александрова, О.М. Алимов, О.І. Амоша, Г.О. Андрощук, Н.В. Афанасьєв, Ю.М. Бажал, І.О. Галиця, В.М. Геєць, В.М. Гриньова, А.В. Гриньов, І.Б. Жиляєв, С.М. Ілляшенко, М.О. Кизим, О.В. Князь, О.В. Козирєва, О.Є. Кузьмін, О.О. Лапко, В.С. Пономаренко, О.М. Тридід, В.Д. Рогожин, В.І. Рудика, В.І. Сергієнко, Д.В. Солоха, В.І. Торкатюк, Р.Б. Тян, Л.І. Федулова, Н.І. Чухрай, В.С. Яцков та ін.

За дослідженнями вчених, основні фактори, які перешкоджають здійсненню інноваційної діяльності, розподілені таким чином: нестача власних коштів (80,1% обстежених підприємств); великі витрати на нововведення (55,5%); недостатня фінансова підтримка держави (53,7%); високий економічний ризик (41%); недосконалість законодавчої бази (40,4%); тривалий термін окупності нововведень (38,7%); відсутність коштів у замовників (33,3%); відсутність кваліфікованого персоналу (20%); відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями (19,7%); нестача інформації про ринки збуту (17,4%); нестача інформації про нові технології (17,3%); відсутність попиту на продукцію (16%) [1]. Все це, за словами парламентаріїв, є наслідком відсутності стратегії переведення економіки України на інноваційний шлях розвитку, формування національної інноваційної системи, яка забезпечувала б його реалізацію, неналежного використання методів планування на всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо), недостатнього рівня інноваційної культури працівників органів державної влади [1].

Метою статті є обґрунтування необхідності зміни парадигми управління використанням чинників виробництва на принципах інноваційного розвитку.

Матеріали і результати дослідження. Головною якісною характеристикою сучасного світового та національного господарства є зміна процесу відтворення під впливом трансформації і глобалізації економічних систем. Глобалізація фактично призводить сьогодні до виходу відтворювальних процесів за межи національно-локалізованих і регіональних форм, до розширення меж перебігу відтворювальних процесів. Транснаціоналізація і корпоратизація значної частки колишніх галузей господарства обумовлює застосування схожих за змістом маркетингових, інноваційних і виробничих стратегій по всьому світу.

Можна визначити декілька головних чинників, які впливають на еволюцію глобальної економічної системи: впровадження інформаційних технологій на всіх стадіях відтворювального процесу і у всі сфери життєдіяльності; опосередковане широкою інформатизацією суспільства розповсюдження стандартів якості життя, виражене у високій відтворюваності технологій, продуктів і господарських механізмів; розповсюдження стандартів якості життя, їх відтворюваність у глобальній економіці обумовлюють адекватну мобільність і зростання відтворюваності чинників виробництва.

Процеси глобалізації привнесли зміни практично до всіх складових відтворювальної системи. Виробництво в даному процесі розглядається як фаза, що реалізовується у формі створення матеріальних благ, необхідних для існування і розвитку суспільства. Традиційна парадигма відтворювального процесу тривалий час ґрунтувалася на трактуванні виробництва як провідної стадії, що включає матеріальне виробництво і виробничу інфраструктуру. Це ж трактування було закладене і у формування і вимірювання такого макроекономічного показника, як сукупний суспільний продукт. Трактування, вживане в зарубіжній економічній теорії, сформувалося під впливом постіндустріальних трансформацій, розширює уявлення про виробництво і вводить для його позначення поняття економічного виробництва, яке включає не тільки матеріальне виробництво, але і нематеріально-виробничу сферу. Така зміна походить з тотожного визначення продуктів виробництва і послуг як двох видів споживних вартостей, що мають властивості корисності і з цієї точки зору зіставної.

Постіндустріальна трансформація знаходить вираз у зміні структури виробництва і відповідно структури результатів функціонування відтворювальної системи. Відбувається швидке прискорення зростання тих секторів суспільного господарства, які слід віднести до так званої інформаційної складової відтворювальної системи і пов' язати з розвитком інформаційної економіки. Саме у цей період найбільш високі темпи зростання спостерігаються в галузях четвертого і п'ятого секторів, що включають в себе охорону здоров'я, освіти, дослідних розробок, інформаційних послуг, фінансів і страхування. У таких умовах відбувається розвиток принципово нової техніки і технології, що базуються на інформатиці. Набувають поширення гнучкі виробничі системи, спроможні до швидкого переналагодження і зміни технологічних комбінацій.

Розвиток в економіці „інформаційного" сектора не може ототожнюватися лише із зростанням ролі сфери послуг у структурі суспільного господарства і припускає поступальне зростання передових галузей сфери матеріального виробництва, що є одним з чинників технологічного прогресу. Це, перш за все, електронна промисловість, виробництво електронно-обчислювальної техніки, роботобудування, виробництво оптиковолоконної техніки та ін.

Інформатизація відтворювального процесу приводить до трансформації ролі матеріальних і трудових чинників виробництва, знаходячи вираз у зміні структури зайнятості у вигляді зростання частки зайнятих у сфері послуг, а також в переході до якісно нових чинників економічного зростання. Науково-технічний прогрес дозволяє нарощувати валовий внутрішній продукт без збільшення споживання матеріальних чинників виробництва і без залучення додаткової робочої сили. Основою інтенсивного зростання стає „інноваційність" відтворювального процесу.

Істотній трансформації в умовах інноваційної економіки піддається і структура капіталу, який тепер функціонує в матеріально-грошово-інформаційній формі. Інформаційна складова капіталу означає, що він включає технологічні і організаційні знання, підприємницький талант і здатність передбачення зрушень в економічній кон' юнктурі. Сьогодні відбувається формування нового виду капіталу: людського капіталу, що трактується як знання і кваліфікація людей; структурного капіталу -здатності суб' єкта виробництва управляти своєю структурою в умовах змінної кон'юнктури ринку; клієнтського капіталу підприємств і корпорацій, які в умовах недосконалої конкуренції орієнтуються не просто на виробництво товарів і послуг, а на створення складних соціальних комплексів, що дозволяють мультиплікувати споживчий попит; інтелектуального капіталу; венчурного капіталу як частини фінансового капіталу, що інвестується у високоприбуткові і ризиковані інновації і цим що створює можливість зростання інноваційної доданої вартості.

Нова структура чинників виробництва, капіталу і конкурентних переваг вносить істотні зміни і в процес розширеного відтворення, яке базується в кожному подальшому циклі на використанні нових досягнень науки, техніки і технології. У ряді класичних фаз сучасного розширеного відтворення об'єктивно сформувалася ще одна, нульова фаза - фаза наукової підготовки виробництва. У новій схеміекономічних відносин „інформація - виробництво - товари і послуги" власне виробничий процес не може розглядатися як початкова і визначаюча фаза. Виробництву передує етап інноваційного пошуку, що ідентифікується як фаза інноваційного проектування і що створює інформаційну основу відтворювального процесу.

Зміст інноваційного чинника економічного зростання можна систематизувати з виділенням особового, матеріально-технологічного, інформаційного елементів. Особова складова - це підвищення якості робочої сили, а саме, підвищення рівня культури, кваліфікації працівників; покращання стану їх здоров' я; застосування досконаліших технологій управління людьми, спрямованих на розкриття їх творчого потенціалу. Матеріально-технічна складова - це підвищення якості основного капіталу, матеріалів, що використовуються; вдосконалення технології виробництва, організації збуту тощо. Інформаційну складову можна визначити як створення „електронної системи", яка пронизує виробничі процеси, бізнес-процеси.

За критерієм факторів розвитку, які у переважній більшості використовує господарюючий суб' єкт, в економічній науці виділяється два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Перший тип розвитку зумовлює збільшення доходів і чистого прибутку шляхом управління кількісними факторами-ресурсами, наприклад, в результаті скорочення штату співробітників або, навпаки, здійснення придбання і злиття, нарощування виробничих потужностей, збільшення витрат на маркетинг і рекламу. Інтенсивний тип розвитку зумовлює економічне зростання шляхом використання якісних чинників, що втілюють новітні досягнення науки, що є головним джерелом підвищення рівня і якості життя населення.

Нова якість економічного зростання характеризується, щонайменше, трьома умовами: інтенсивним зростанням, що супроводжується підвищенням ефективності виробництва завдяки нововведенням; особливою структурою доданого продукту, який складається з нових товарів, які обумовлюють потребу людини; встановленням меж, за якими подальше залучення інновацій на даному етапі у виробництво стає збитковим.

Виходячи з суті економічного розвитку, процес інноваційних змін циклічно повторюється при появі технологічних, продуктових, управлінських інновацій і має попереджувальний характер. У зв' язку з цим концепція економічного зростання передбачає включення узгодженої за часом і збалансованої за ресурсами взаємодії інноваційних циклів з економічними змінами. Кожен етап економічного зростання має свої обмеження за величиною активів, акціонерного капіталу, чисельності працівників, фінансового потенціалу, технологічних та інформаційних можливостей. У міру досягнення вказаних граничних величин виявляється дія закону зниження ефективності продуктивності факторів виробництва, що може бути індикатором для початку чергового етапу економічного зростання підприємства.

На промислових підприємствах дія інноваційного фактора на економічне зростання виявляється в такому: посиленні інтенсивних факторів розвитку виробництва, які сприяють широкому впровадженню науково-технічного прогресу у всіх сферах економічної діяльності; визначальній ролі науки в підвищенні ефективності розробки і впровадженні нової техніки; необхідності суттєвого скорочення термінів створення, освоєння нової техніки, підвищенні технічного рівня виробництва; специфіці процесу науково-технічного виробництва, що виражається в невизначеності результатів, багатоваріантності досліджень, наявності ризику і можливості отримання негативних результатів; збільшенні витрат і погіршенні економічних показників підприємств при освоєнні нової продукції; швидкому моральному старінні техніки і технологій; об' єктивній необхідності прискореного впровадження нової техніки і технологій тощо.

Промисловому підприємству для економічного зростання з використанням інноваційного фактора необхідно змінити свою внутрішню структуру за такими ознаками:

провідну роль у такій організації відіграють працівники інтелектуальної сфери. Від них не в меншій мірі, ніж від власників, залежить її успіх, вони володіють набагато більшою свободою, ніж традиційний найманий персонал;

виробнича діяльність підприємств перестає бути сукупністю окремих операцій, повною мірою перетворюючись на комплексний процес. У результаті вирішальні позиції починають займати фахівці, що володіють якнайповнішою і адекватнішою інформацією;

найважливішим елементом, що поєднує всі служби підприємства, стає не проста матеріальна залежність співробітників, а специфічна організаційна спільність персоналу.

Якісне економічне зростання промислових підприємств виражається в побудові гнучкішої організаційної структури з проблемно-цільовою орієнтацією, впровадженні нових технологій і методів управління персоналом, застосуванні якісно нових і ефективніших технічних засобів виробництва. Найважливішою умовою переходу підприємства на інноваційний шлях розвитку стає переозброєння виробництва, оскільки фізично і морально застаріле обладнання не дозволяє освоїти виробництво принципово нової продукції.

Сьогодні існує гостра необхідність модернізації вітчизняних промислових підприємств, пошукуінноваційних рішень, обміну досвідом з провідними зарубіжними підприємствами. Основними чинниками, які стримують інноваційну діяльність виступають такі: брак власних фінансових коштів, висока конкуренція, відсутність і зношеність обладнання, брак ринків збуту і тривалий період окупності нововведень. У той же час наявність цих чинників є одночасно мотивацією для інноваційного розвитку, модернізації виробничого і технологічного апарату підприємств.

Підприємства, що ставлять за мету підвищення конкурентоспроможності і експансію, діють в жорсткішому конкурентному середовищі. Нестача власних коштів і низька інвестиційна привабливість в очах інвесторів спонукають підприємства переглядати свої організаційні і виробничі процеси з метою зниження енерговитрат і трудовитрат, собівартості продукції, що випускається, збільшення прибутку і удержання своїх позицій на ринку.

Під якісним економічним зростанням можна розуміти підвищення ефективності виробничих чинників і збільшення обсягів виробництва завдяки інноваціям. Можливим є об' єднання якісного економічного зростання та інноваційного фактора, маючи на увазі, що економічне зростання може відбуватися за рахунок традиційних (екстенсивних) факторів, а зростання інновацій та їх питомої ваги може спостерігатися навіть під час спаду економіки. Організація інноваційної діяльності як безперервного процесу дозволить підприємству досягти рівня інноваційної готовності для якісного і своєчасного досягнення стратегічних цілей. Виходячи з цього, інноваційний розвиток можна розглядати як сукупність цілеспрямованих і взаємопов' язаних попереджувальних заходів, що забезпечують досягнення заданого економічного зростання для здійснення цілей розвитку підприємства. Завдання підприємства - реформувати спосіб виробництва за допомогою використання нових технологічних можливостей для виробництва принципово нових товарів або виробництва старих товарів новими методами завдяки відкриттю нового джерела сировини або нового ринку готової продукції.

Враховуючи чинники, що впливають на формування інновації, виділяють три основні види інноваційного розвитку промислового підприємства:

продуктовий - процес оновлення збутового потенціалу підприємства, що забезпечує збільшення обсягу отриманого прибутку, розширення частки на ринку, збереження клієнтури, зміцнення незалежного положення, підвищення престижу, створення нових робочих місць;

технологічний - процес оновлення виробничого потенціалу підприємства, спрямований на підвищення продуктивності праці і економію ресурсів, що дає можливість збільшити обсяг прибутку фірми, удосконалити техніку безпеки, провести заходи щодо захисту навколишнього середовища, ефективно використовувати внутрішньофірмові інформаційні системи;

соціальний — процес планомірного покращання соціальної сфери. Реалізація інноваційного розвитку такого роду розширює можливості на ринку робочої сили, мобілізує персонал, зміцнює довіру до соціальних зобов' язань.

На основі способу організації інноваційного процесу на підприємстві, який видозмінювався в процесі розвитку ринкового механізму, можна виділити такі три моделі інноваційного розвитку:

інноваційний розвиток на основі внутрішньої організації, коли інновація створюється і освоюється всередині підприємства його спеціалізованими підрозділами на базі планування і моніторингу їх взаємодії за інноваційним проектом;

інноваційний розвиток на основі зовнішньої організації за допомогою контрактів, коли замовлення на створення та (або) освоєння інновації розміщується між сторонніми організаціями;

інноваційний розвиток на основі зовнішньої організації за допомогою венчурів, коли підприємство для реалізації інноваційного проекту засновувало дочірні венчурні фірми, що залучають додаткові сторонні кошти.

Висновки. Дослідження механізмів управління інноваційними факторами економічного зростання дозволяє зробити такі висновки: перетворення наявного науково-технічного та інноваційного доробку на чинник економічного зростання можливе лише на основі об'єднання зусиль усіх суб'єктів підприємства; нарощування потенціалу економічного зростання і конкурентних переваг підприємства на основі інноваційних технологій можливе з використанням стратегій інноваційного розвитку; вибір стратегій інноваційного розвитку повинен визначатися на основі критерію швидкості можливої втрати ринків через відсутність інноваційних технологій. На основі прийнятих умов і принципів інноваційного розвитку встановлюються такі концептуальні положення управління інноваційним розвитком, як чинником економічного зростання підприємства. Інноваційний розвиток підприємства повинен створити економічне зростання, що забезпечує виконання головної мети підприємства — створення конкурентоспроможного підприємства. У процесі інноваційного розвитку підприємства повинне забезпечуватися збереження стійкості підприємства.

Література

1. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів / Авт.-упоряд.: Г. О. Андрощук, І. Б. Жиляєв, Б. Г. Чижевський, М. М . Шевченко.— К: Парламентське вид-во, 2009. — 632 с.

Ефремов А. С.

Содержание факторов производства в условиях инновационно-информационной парадигмы развития промышленных предприятий

Определена необходимость изменения парадигмы управления использованием факторов производства на принципах инновационного развития. Определены главные факторы, которые влияют на эволюцию глобальной экономической системы. Показано как процессы глобализации и информатизации влияют на составляющие воспроизводительной системы.

Ключевые слова: инновация, информация, парадигма, развитие, фактор, управление, изменение.

Yefremov O.S.

Content of production factors in conditions of innovation-information paradigm of development of industrial enterprises

The necessity of change of paradigm of managing the use of production factors on principles of innovation development has been defined. Main factors which influence the evolution of the global economic system have been defined. It is showed how the processes of globalization and informatization influence the constituents of the reproductive system.

Keywords: innovation, information, paradigm, development, factor, management, change.

Єфремов О. С. - Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, к.е.н., здобувач кафедри «Економіка підприємства»

Стаття подана 03.06.2011

Страницы:
1 


Похожие статьи

О С Єфремов - Зміст чинників виробництва в умовах інноваційно-інформаційної парадигми розвитку промислових підприємств

О С Єфремов - Ідентифікація контексту предметної галузі інноваційного розвитку підприємства

О С Єфремов - Теоретичні засади управління інноваційним розвитком підприємства