С Стахов - Зміни в етнічному складі населення на рівненщині в 1944-1953 роках - страница 1

Страницы:
1 

Наукові записки. Серія "Історичні науки"

Сергій Стахов

ЗМІНИ В ЕТНІЧНОМУ СКЛАДІ НАСЕЛЕННЯ НА РІВНЕНЩИНІ В 1944-1953 РОКАХ

Стаття присвячена вивченню зміни населення на Рівненщи­ні в 1944 - 1953 pp. в етнічному співвідношенні. Подано кіль­кісний етнічний склад населення області, причини та наслідки його змін, а також прослідковано вікову та статеву структуру депортованих. Зазначені методи та засоби для його зміни в по­трібному співвідношенні для влади.

Ключові слова: переселення, «бандпособники», «міграція», депортації, Рівненщина.

Статья посвящена изучению изменения населения на Ровен-щине в 1944 - 1953 гг. в этническом соотношении. Представлен количественный этнический состав населения области, причины и последствия его изменения, а также прослежена возрастная и половая структура депортированных. Указанны методы и сред­ства для его изменения в нужном соотношении для власти.

Ключевые слова: переселение, «бандпособники», «миграция», депортации, Ровенщына.

This article is devoted to the study of population changes in Rivne region from 1944 till 1953 in ethnic relations. It presents quantitative ethic composition of the region's population, causes and consequences of its changes, and also follows age and sex structure of the deportees.

Keywords: migration, «gangaccomplices», «migration», deportation.

Про зазначений період є написана досить значна кількість праць, які в основному аналізують загальний стан справ, які відбувалися за­галом у західноукраїнських землях, проте недостатньо є досліджень про окремі області. Мета дослідження - прослідкувати зміни етніч­ного складу населення в Рівненській області, що цьому сприяло, і яка доля спіткала цих людей.

Основним джерелом для дослідження були архівні матеріали Державного архіву Рівненської області та Центрального державного архіву громадських об'єднань, в яких міститься великий масив ін­формативної та статистичної інформації - це стенограми і протоколи засідань та нарад обкомів. Відкидаючи заангажованість документів

© Сергій Стахов, 2011більшовицькою пропагандою, можна зазначити, що вони містять ва­гомі відомості за допомогою, яких можна висвітлити цю тему. Ще одним джерелом інформації, є свідчення очевидців, які на власні очі бачили те що творив тоталітарний режим з населенням краю і змогли переказати те, чого не завжди можна знайти в архівних документах. Ці свідчення є досить цінним джерелом інформації, яка на мою думку зможе допомогти більш достовірно висвітлити ті драматичні події які відбувалися в зазначений період.

Важливі дані можна взяти з праць таких дослідників, як В.Барана, І.Біласа, В.Сергійчука та Б.Яроша, які підготували та видали ґрунтов­ні праці з даної тематики та зазначеного періоду.

Відновлення радянської влади на Рівненщині, супроводжувалося посиленням репресивного тиску на місцеве населення. Основним за­вданням репресій, згідно вивчених і раніше невідомих документів, було створення сприятливих умов для «радянізації» краю, експлуа­тації його демографічного та природного потенціалів; насильне за­лучення населення до радянської системи господарювання; руйнація національних структур самозахисту; максимальне звуження соціаль­ної бази збройного опору, очолюваного ОУН і УПА; остаточне утвер­дження на місцях органів радянської влади [2, с. 135].

Наприкінці війни й у повоєнний період розгалужений сталінський репресивний апарат, що діяв на Рівненщині, широко використову­вав вже апробований у попередні роки арсенал репресивних акцій. Арешти, вбивства, конфіскації майна, масові депортації, запрова­дження системи заручництва - це далеко не повний перелік форм і методів репресивного тиску на місцеве населення. Своєрідним сиг­налом до початку репресій стало розпорядження НКВС СРСР від 7 січня 1944 р., у якому зазначалося: «...усіх виявлених пособників на території України заарештувати з конфіскацією майна і відправити до Чорногорського спецтабору» (Красноярський край) [3, арк. 100]. З наближенням фронту до західноукраїнських земель репресивна ді­яльність радянського режиму посилюється. Зокрема, у березні 1944 р. з'являється нове розпорядження НКВС СРСР, у якому вказувалося: «Сім'ї, у складі яких є оунівці, що перебували на нелегальному ста­новищі, а також сім'ї засуджених оунівців взяти на облік і виселити до тилових областей Союзу» [1, с. 36].

15 травня 1945 p. М. Хрущов провів у Львові нараду із секретаря­ми обкомів КП(б)У і начальниками управлінь НКВС. У своїй доповіді він вимагав рішучих каральних акцій проти сімей повстанців, а також рекомендував застосовувати «нові методи роботи», суть яких поля­гала у створенні в західноукраїнському краї атмосфери «кругової по­руки і взаємної підозри». У кожному селі мали бути відібрані заруч­ники із заможних селян, які мусили повідомляти офіційну владу про наміри та дії повстанців. Водночас їх суворо попереджали, що вони несуть відповідальність за будь-яку подію, що станеться на території сільської ради. Крім цього, місцеві радянські активісти мали стежи­ти за заручниками і в разі їхньої неблагонадійності заарештовувати і виселяти. М.Хрущов вимагав організовувати збори селян, на яких оголошувати імена тих, хто допомагає повстанцям, і застосовувати проти них репресії [5, арк. 37].

Сталінське керівництво використовувало репресії в області, як за­сіб державного примусу, і як метод покарання. Завдяки каральним акціям радянська влада прагнула створити сприятливі умови для то­тальної «радянізації» краю.

Станом на 1 липня 1946 р. населення Рівненської області складало 780.659 чоловік. З них українців - 69.7711 чоловік, росіян - 7.435 чо­ловік, чехів - 28.428 чоловік, поляків - 1.138 чоловік. Якщо взяти до уваги статистичні дані від 1 січня 1941 р., то населення Рівненщини нараховувало 1.139.808 осіб. Унаслідок воєнних дій і репресій з боку німецької та радянської влади загальна чисельність населення Рівнен­щині скоротилася на 359.149 місцевих жителів [4, арк. 20].

Наймасштабніша акція з вислання українців, що підтримува­ли збройний опір проти радянської влади, припала на осінь 1947 р. 15 жовтня 1947 р. керівник Рівненського обкому КП(б)У спільно зі співробітниками обласного управління МДБ провів нараду для пер­ших секретарів райкомів і начальників райвідділів МДБ з приводу здійснення таємної операції щодо виселення сімей учасників ОУН та УПА. Наступного дня, 16 жовтня, було прийнято постанову ви­конкому облради і бюро обкому КП(б)У «Про порядок використан­ня земель та майна залишених після виселення сімей націоналістів і бандитів» [13, с. 34]. Наступним кроком стала термінова нарада 17 жовтня із обкомів відповідальних партійних чиновників, які відря­джались в райони Рівненської області для надання практичної допо­моги в підготовці і проведенні виселення. Сама операція відбулась 21 жовтня 1947 р. Перший секретар обкому В.Берг вихвалявся секре­тареві ЦК КП(б)У Л.Кагановичу, що було вислано сімей більш, ніж передбачалося затвердженим планом [16, арк. 123]. Проведену опера­цію характеризують такі дані:

Таблиця 1.

Кількість виселених та їх соціальний і віковий склад в ході операції 21 жовтня 1947р. проведеної на Рівненщині [складена на основі

матеріалів ДАРО: 3, арк. 100].

Заплановано

Виселено

Сімей

3.810

3.829

Людей

13.165

11.563

Сім'ї куркулів

202

614

Чоловіків

2.935

2.644

Жінок

5.791

5.096

Дітей до 15 років

4.439

3.823

У ході операції 338 сімей не виявилось на місці, 33 відсіяні з опе­ративних міркувань і 8 сімей не виселено через захворювання інфек­ційними хворобами; отже було виселено 401 сім'ю із раніше запла­нованого резерву [11, с. 329]. Основна маса виселених - це жінки і діти, які не могли чинити ніякого опору, яких просто вивезли на вірну смерть до Сибіру. Згідно постанови Ради міністрів СРСР від 2 берез­ня 1951 р. «Про виселення куркулів з сім'ями із західних областей УРСР», з Рівненщини було вислано 12.135 громадян [6, арк. 42].

У кожній області діяв спеціальний збірний пункт (всього таких пунктів було 9), де у жахливих умовах утримувались сім'ї учасників підпілля та «куркулів». Станом на 3 червня 1950 р. їх число складало 9.162 особи (2.506 сімей). На Рівненщині такий збірний пункт знахо­дився у Костополі. Серед висланих переважали люди похилого віку і діти. За статистикою МДБ УРСР 45,3% висланих були так званим «нетрудоспособним контингентом», приреченим на смерть у важких кліматичних умовах Сибіру чи Казахстану.

Із західних областей України за весь вказаний період примусово вислано у віддалені регіони СРСР 192.543 членів сімей учасників українського національно-визвольного руху. З них на Рівненську об­ласть припадає 33.975 місцевих жителів [3, арк. 100]. Невідомо, чи в цих даних враховані так звані куркулі, чи вони виселялися окремо. Якщо так, то ця цифра може зрости на кілька тисяч осіб.

Це були втрати українського населення, але не потрібно забуватиі про інші етнічні меншини, які проживали на Рівненщині. Серед них - росіяни, яких тут на початок 1944 року було понад 3.5 тис. чоловік, чехи -близько 30 тис . та поляки 5 тис. чоловік. Отже як бачимо, ет­нічний склад був таки досить строкатим. З просуванням фронту на Захід та звільненням Чехословаччини та Польщі від німецького за­гарбання постало питання про трансфер населення між цими країна­ми та УРСР, за яким чехи та поляки мали повертатися додому. Для полегшення подолання національно-визвольного руху з територій Закерзоння. Які відійшли до Польщі з етнічно українських земель, почали виселяти українців на територію України. Початок цьому про­цесу було покладено 9 вересня 1944 р. угодою між польським Тим­часовим комітетом національного визволення та урядом УРСР, від­повідно до якої українське населення, що проживало в Закерзонні, мусило добровільно переїхати до Радянської України [13, с. 121]. Цю масштабну «міграцію» можна поділити на два етапи:

I етап - «добровільне переселення» (вересень 1944 - серпень 1945 р.). У цей період по селах почали свою роботу переселенські комі­сії, створені з представників УРСР та Польщі, які проводили агітацію за переселення. Проте місцеві жителі не поспішали залишати обжиті місця та зароблене важкою працею майно. Крім того, вони боялися колективізації та сталінських репресій, які вже мали місце в Західній Україні наприкінці 30-х - на початку 40-х років XX ст. Саме тому в русло добровільного переселення потрапляли переважно люди, гос­подарства яких були знищені війною, малозаможні, або ж ті, хто за­знав чи боявся репресивних дій з боку підпільних польських форму­вань. Тому до 1 березня 1945 р. в Україну із Закерзоння переселилася лише 81 тис. осіб. З них на територію Рівненщини прибуло близько 15 тис. осіб [10, с. 16].

II етап - «насильницька депортація» (вересень 1945 - серпень 1946 p.). З другої половини 1945 р. добровільне переселення майже припиняється, більше того, почався процес нелегального повернення українців, які відчули важку руку сталінського режиму, на старі місця проживання. Відповіддю польської сторони на небажання українців залишати свої домівки та землі предків став відкритий терор. Спочат­ку інструментом репресій були збройні формування Армії Крайової, вояки якої грабували та палили українські села, вбивали їхніх жите­лів. Проте навіть цих жорстоких дій виявилося замало, щоб зламати опір українців, які не бажали переселятися в УРСР.

Саме тому восени 1945 р. головний уповноважений уряду УРСР у справах евакуації порушив клопотання перед польським урядом про

 «надання військової допомоги в прискоренні масової депортації на­селення». Відповіддю Варшави на це «прохання» став наказ трьом польським дивізіям примусово відселити українське населення з 50-кілометрової прикордонної смуги на територію УРСР. У разі від­мови українців від переселення планувалося примусове відселення їх у глиб Польщі, за ріку Сян. Процес відселення супроводжувався вбивствами, пограбуваннями, мародерством. Під тиском таких «аргу­ментів» на залізничних станціях збиралися натовпи бажаючих пере­їхати на територію УРСР. Акція насильницької депортації, що розпо­чалася у вересні 1945 p., закінчилася у серпні 1946 р. Внаслідок цього в УРСР було переселено 482 тис. осіб - 96,8% українського населення Закерзоння [17, с. 35].

Ці переселенські акції досить кардинально вплинули на етнічний склад населення області. Відбулося суттєве скорочення польського населення в краї, яке фактично змушене було виїхати з Рівненщини і повернутися на батьківщину в Польщу. Також зменшення польсько­го населення відбулося ще в 1943 р. з початком протистояння укра­їнського національного руху та польського і початком міжетнічної різанини. Так, у 1943 - 1945рр. лише в одному Гощанському районі проживало близько 300 поляків. Під час виселення в 1945 році їх за­лишилося близько 60 осіб [7, арк. 15]. Зі спогадів очевидців жительки с. Дмитрівка К.Слюсар дізнаємось таке: «Мені було 13 років і я восени погнала корів пасти на поля, які були поблизу польських поселень, які знаходилися на хуторі біля села під назвою Чорні Лози. Вийшов­ши на горб, я вдалині побачила замість красивих польських хат тіль­ки згарище, підійшовши туди я помітила двох вбитих жителів цього поселення. Злякавшись, я побігла додому і розповіла це батькам, які самі пішли дивитися на те, що трапилося. Згодом я дізналася що там було розстріляно близько 20 чоловік і що це зробили оунівці» [14, арк. 1]. Такі випадки були не поодинокими, як з однієї так, і з іншої сто­рони, що призводило до взаємовинищення одних одними. Станом на 1 липня 1946 р. польське населення краю становило лише 1.138 осіб. Причиною такого різкого скорочення потрібно назвати такі події - це ворожнеча польського та українського національно визвольних рухів та активне знищення мирного населення як українського, так і поль­ського, а також пов'язані з цими подіями втеча польського населення до Польщі. Ще однією причиною слід відзначити обмін населення від­повідно до даної угоди, підписаної урядами УРСР та Польщі. Пробле­ми, які були пов'язані з цим, досить боляче відбилися на тих людях, які змушені були переселятися з обжитих місць на нові.

Характерною рисою становища поляків, які виселялися звідси, було руйнування фактично всього свого нерухомого майна, щоб воно не дісталося українцям, на відміну від українців, які виїжджали із За­керзоння, залишаючи фактично все своє майно придатне для життя. Очевидець цих подій Є. Ягнутковський оповідав таке: «Нас збудили о 03.00 і сказали, що в нас є година, щоб ми збиралися та виїжджали. З собою дозволяли забрати деякі домашні речі, худобу і коней та ін­вентар до них. Більше ми нічого не могли взяти, залишивши практич­но все майно там. Сюди ж нас привезли до польських поселень, які були або повністю спалені, або знаходилися в такому стані, що жити в них практично було неможливо, тому приходилося відбудовувати все спочатку» [15, арк. 2].

Окремо слід сказати про чехів, які проживали на території Рівнен­щини. Кількість їх була досить чисельною і нараховувала 28.428 осіб. В основному вони проживали в південних районах Рівненщини. Це було пов'язано з тим, що тут була більша розораність земель і вони були кращі за якістю, тому чехи купували тут землі й створювали свої осади, займаючись землеробством. Найбільше чеських поселень було в Дубенському та Гощанському районах. Так, на хуторах поблизу с. Рясники проживало близько 1 тис. чехів [8, арк. 32], які займалися вирощуванням цукрових буряків, бо поруч був цукровий завод в с. Бабин. Велика чеська громада проживала в с. Бугрин цього ж району. Чехи здавна оселялися на цих територіях і не конфліктували з насе­ленням, бо славилися своєю пунктуальністю, правильністю та хазяй­новитістю. З приходом на ці терени радянської влади та підписанням договору з Чехословаччиною про трансфер населення в 1944 році чеське населення почало масово виїжджати до себе на батьківщину. Так, на 1947 рік з території Рівненщини виїхало понад 25 тис. осіб [9, арк. 26]. На відміну від польського населення, виселяючись, вони за­лишали свої господарства практично в ідеальному стані, забираючи з собою лише найнеобхідніше та продаючи українцям сільськогоспо­дарський інвентар, залишали хороші майстерні, на базі яких згодом радянська влада створювала МТС. До кінця 1950 року практично все чеське населення виїхало до Чехословаччини, впливаючи на зміну ет­нічної структури населення Рівненській області.

Однією з національних меншин, яка в цей період не зменшилась, а навпаки збільшила свою чисельність на Рівненщині, були росіяни. Станом на 1946 рік їх налічувалося 7.435 осіб, а на 1953 рік це число зросло до 40 тис осіб [7, арк. 15]. Це було пов'язано з тим що ра­дянська влада проводила активне перетворення цих земель на свійлад, проводячи тут колективізацію, індустріалізацію та збільшуючи бюрократичний апарат. Для проведення цих заходів влада активно за­лучала росіян для будівництва світлого соціалістичного майбутнього на цих землях і опора робилася саме на дану етнічну групу. Адже значна частина керівного складу була російською за національністю. Теж саме можна зазначити і про міліцію, прокуратуру та судові орга­ни. Траплялися непоодинокі випадки, що навіть голови колгоспів теж були росіянами. Так, станом на 1948 рік за етнічною ознакою в пар­тійно - державному апараті на Рівненщині українці становили лише 25%, в той час як, росіяни понад - 40%. З активною колективізацією та індустріалізацією в область влада почала направляти кваліфіко­ваних працівників, яких на даних теренах не вистачало, а потреба в них була. Так згідно з даних від 1 січня 1947 року з 8 тис. осіб, що прибули на Рівненщину, росіяни становили майже половину [8, арк. 32]. Також з розвитком освіти та медицини на ці терени прибувало ще більше працівників в цих галузях і співвідношення їх в етнічному складі не було на користь українців.

Для Рівненської області, на території якої напередодні німецько-радянської війни проживало не більше 1 мли. жителів, це були серйоз­ні демографічні втрати, зважаючи також на загибель значної частини населення під час війни та в лавах ОУН і УПА після неї. Тут варто врахувати засуджених на різні терміни ув'язнення. За приблизними оцінками, Рівненщина втратила у післявоєнний період 10-15% свого населення [12, с. 91-102].

Отже, підсумовуючи все вищесказане, потрібно зазначити, що в цей період відбувається значне скорочення кількості українців на Рів­ненщині. Це було пов'язано з переселенсько-депортаційними акція­ми, проводила радянська влада. А також з національно - визвольною боротьбою українці проти агресора і втратами, які були наслідком цієї боротьби.

Також відбулося значне скорочення поляків, якому посприяло протистояння з українським населенням, що привело до значних втрат в результаті взаємовинещенням одних одними та переселень до Польщі. Ще одним чинником, який спричинив зміну населення краю в етнічному складі, було виселення чехів з даних земель, і навпаки різким збільшенням російського, як панівного народу в СРСР.

Джерела та література:

Наукові записки. Серія "Історичні науки"

1. БаранВ. Історія України 1945 - 1953 pp. /В. Баран. - Львів : Просвіта, 2005. - 182 с.

2. Білас І. Репресивно - каральна система в Україні 1917 - 1953 pp. / І. Білас. - Т. 2. - К. : Либідь, 1994. - 688 с.

3. Державний архів Рівненської області (Держархів Рівненської обл.), ф. 400, on. 1, спр. 1, арк. 100.

4. Держархів Рівненської обл., ф. 400, оп. 2, спр. З, акр. 20.

5. Держархів Рівненської обл., ф. 400, оп. 2, спр. 4, арк. 37.

6. Держархів Рівненської обл., ф. 400, on. 1, спр. 14, арк. 42.

7. Держархів Рівненської обл., ф. 400, on. 1, спр. 25, арк. 15.

8. Держархів Рівненської обл., ф. 400, оп. 2, спр. 28, арк. 32.

9. Держархів Рівненської обл., ф. 400, оп. 2, спр. 34, арк. 26.

10. Киричук Ю. Український національний рух 40 - 50-х років XX сто­ліття: ідеологія та практика / Ю. Киричук . - Львів : Добра справа, 2003. - 464 с.

11. Літопис УПА./ Ред кол.: С. Носова (відп. ред.) та інші. - К.; Торонто : Нова серія, 2002. - Т. 7. - 716 с.

12. Платонова Н. Законодавчі та відомчі нормативні акти щодо спецпо-селенців з України, 20 - 60 - ті роки XX ст. / Н. Платонова. За документами Держархіву МВС України // 3 архівів ВУЧК - ГПУ - НКВД - КГБ. - 2003. -№ 1.-С. 91-102.

13. Сергійчук В. Десять буремних літ. Західноукраїнські землі у 1944­1953 pp. / В. Сергійчук: Нові док. і матеріали. - К. : Дніпро, 1998. - 941 с.

14. Особистий архів автора. Спогади Слюсар Катерини Демянівни, 1931 р. народження. Записані 22.02.2009 р.

15. Особистий архів автора. Спогади Ягнутковського Євгена Андрійо­вича, 1922 р. народження. Записані 22.02.2009 р.

16. Центральний державний архів громадських обєднань України, ф. 1, оп. 24, спр. 1177, арк. 123.

17. Ярош Б. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях: 30 - 50-ті роки XX століття (історико-політологічний аспект) / Б. Ярош. - Луцьк : Надстир'я, 1995. - 172 с.

Страницы:
1 


Похожие статьи

С Стахов - Зміни в етнічному складі населення на рівненщині в 1944-1953 роках