І Горбань - Зміни в орнітофауні боліт українського полісся - страница 1

Страницы:
1  2 

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ

Серія біологічна. 2005. Вип. 39. С. 3-12

VISNYK OF L'VIV UNIV. Biology series. 2005. Is. 39. P. 3-12

Огляди

УДК 591.52.477.8

ЗМІНИ В ОРНІТОФАУНІ БОЛІТ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІССЯ

І. Горбань

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Грушевського, 4, Львів 79005 Україна

На різних типах боліт в Українському Поліссі виявлено 23 види птахів, що занесені до національної Червоної книги: на перехідних болотах - 11 ви­дів, на верхових - 17 видів, на торфовищах - 16 видів. Проте, крім цих видів, на всіх типах боліт трапляється багато регіонально рідкісних видів, серед яких окремі ми рекомендуємо внести у чергове видання Червоної книги краї­ни. На всіх типах поліських боліт трапляється 27 регіонально рідкісних видів, з них на низинних болотах виявлено 24 регіонально рідкісні види, на перехід­них - 16, а на верхових - 7. Стабільними у цих екосистемах є популяції 16 видів: Carpodacus erythrinus, Emberiza schoeniclus, Circus aeruginosus, Anthus pratensis, Locustella luscinioides, Locustella fluviatilis, Acrocephalus palustris, Sylvia borin, Saxicola rubetra, Emberiza citrinella, Sylvia nisoria, Alauda arvensis, Motacilla citreola, Lanius collurio, Phylloscopus trochilus, Phylloscopus collybita.

Ключові слова: болота, рідкісні види, птахи, Червона книга, популяції.

Найвища концентрація боліт усіх типів в Україні зосереджена в зоні мішаних лісів у межах від Волинської до Чернігівської та півночі Сумської областей. На цій території країни трапляються всі типи відомих у Євразії боліт з досить багатим біологічним різноманіттям, а особливо наявними тут рідкісними та такими, що зникають, по всій Європі видами [1, 2, 4, 5, 20, 21]. Болота, як ландшафтні утвори, є особливо цінними біотопами для багатьох гніздових птахів, окремі з яких у нашій країні трапляються тільки тут, а частина видів тісно пов'язана ареалами винятково з різними типами боліт [7, 16]. Ми намагалися коротко схарактеризувати фауну птахів усіх типів боліт української частини Полісся та розкрити деякі закономірності нових тенденцій у гніздових популяціях, а також зміни в структурі гніздових угруповань пта­хів боліт. Серед боліт, що наявні в Україні, є низинні (найбільше поширені), перехідні та вер­хові (переважно в нашій країні розташовані на межі ареалу) [21, 22, 29].

Для низинних (евтрофних) боліт характерне високе обводнення і значна проточ­ність поверхневих вод, багате видове різноманіття рослинних угруповань, де трав' янисті формації переважають над мохами. На низинних болотах простежується значне коливан­ня рівня ґрунтових вод, ступінь розкладання торфу перевищує 40%. За складом рослин­ності низинні болота поділяють на лісові, трав' янисто-чагарникові, трав' янисті. Серед лісових низинних боліт часто трапляються чорновільхові, березові, вільхово-березові, рідше - ялиново-сосново-вільхово-березові. Трав'янисто-чагарникові болота переважно поросли верболозом (різними видами вербових чагарників). Трав'янисті болота ще поді­ляють на осокові, хвощові, рогозові, очеретяні. Верхові (оліготрофні) болота мають обме­жений видовий склад рослинності, де переважають сфагнові мохи, незначне обводнення та застійність поверхневих вод. Осоки на таких болотах, як звичайно, трапляються тільки по їхніх окраїнах і є нетиповими для цього типу боліт. Серед сфагнових мохів часто зрос­тають чагарники багна, журавлини, лохини, а з трав переважає пухівка. Серед дерев на верхових болотах переважає сосна, яка досягає всього 5-7 м і у віці 100-150 років відми­рає. Ступінь розкладання торфу на верхових болотах 5-15%, а зональність торфу не пере-

© Горбань І., 2005вищує 1,5-3,5%, тоді як на низинних болотах вона найвища і досягає 8-12% [1, 25]. Лісо­ві верхові болота утворюють сосново-пухівково-чагарниково-сфагнові асоціації, а від­криті верхові болота (безлісі) більше обводнені й утворюють пухівково-сфагнові асоціа­ції. Перехідні болота є проміжною ланкою між низинними та верховими. Для перехідних боліт характерне значне обводнення, але слабка проточність води. Зональність торфу на таких болотах досягає 7%, ступінь розкладання торфу - до 20-35%. Серед дерев на пере­хідних болотах переважають берези та сосни, а серед чагарників - окремі види верб, ни­зькоросла береза (приземиста). З трав' янистих рослин найпоширеніші осоки, сфагнові та гіпнові мохи, а також часто трапляються чагарники з журавлини, лохини, підбілу та баг­на. Перехідні болота часто зарослі сосновими та березово-сосновими лісами, а відкриті перехідні болота мають переважно сфагново-осокові, гіпново-сфагново-осокові та різно-травно-осоково-сфагнові асоціації. Як звичайно, на цих болотах ліпше розвиваються де-ревостани, а висота дерев досягає 10-15 м [4, 25].

Орнітофауна всіх типів боліт Українського Полісся об' єднує 109 видів птахів, які або гніздуються на болотах, або повністю чи частково використовують болотні екосисте­ми як кормові біотопи в час гніздового періоду чи міграції. Найбагатший видовий склад зафіксовано на низинних болотах - 105 видів, на перехідних - 88 видів, на верхових - 71 вид. Серед цих птахів 77 видів трапляються на різних типах боліт. На низинних типах боліт виявлено 16 видів птахів, що занесені до національної Червоної книги, на перехід­них болотах - 11 видів, а на верхових - 17 видів. Усього на поліських болотах трапляєть­ся 23 види зі списку Червоної книги України, серед яких гніздується тільки 20 видів. Су­марно на всіх типах боліт виявлено 27 регіонально рідкісних видів, серед яких окремі ми рекомендуємо внести у чергове видання Червоної книги країни. На низинних болотах виявлено 24 регіонально рідкісні види, на перехідних - 16 видів, а на верхових - 7.

У межах Українського Полісся орнітофауну боліт ми досліджували у чотирьох обла­стях: Львівській (Мале Полісся), Волинській, Житомирській, Рівненській. Найбільші ком­плекси боліт обстежені у Поліському природному заповіднику (2000-2001), Шацькому національному природному парку (1982-2004), Рівненському природному заповіднику (1981, 1983-1984, 1989-1993, 2000-2003), регіональному ландшафтному парку "Прип'ять-Стохід" (1983-1988, 1992-2004). Низинні болота, головно, досліджували у Львівській та Волинській областях у долинах рік Західний Буг, Турія, Стохід, Прип' ять. Перехідні та верхові болота аналізували у Поліському та Рівненському заповідниках. Серед найвідомі-ших боліт в країні тривалий час досліджували Перебродівські болота (переважно перехід­ного типу, що увійшли до складу Рівненського заповідника) та найбільше оліготрофне бо­лото країни - "Сира Погоня", що до кінця 1990 р. було заказником загальнодержавного значення, а з 2000 р. увійшло до заповідної зони Рівненського заповідника.

Орнітофауну та її зміни вивчали на підставі загальновизнаних методів картування гніздових угруповань з подальшим аналізом змін у популяціях [24, 33, 35]. Сьогодні біль­шість значних боліт країни віднесено до суцільної охорони в межах заповідників чи націо­нальних та регіональних ландшафтних парків, а тому природоохоронний статус цих екоси­стем помітно поліпшився. Проте, з іншого боку, така законодавча охорона в наших умовах потребує постійного екологічного моніторингу за станом цих екосистем. З огляду на значні зміни довкілля буферних зон заповідних об' єктів та широкомасштабних меліоративних робіт, які проводили на Поліссі в недалекому минулому, необхідне впровадження схем керування цими екосистемами. Для оцінки стану болотних екосистем важливе значення має застосування індикаційних властивостей біологічного різноманіття, що є характерноюодиницею цих екосистем. Тому наукові дослідження на територіях заповідників та націона­льних парків, де зосереджені найбільші болота різних типів, спонукають до впровадження актуальної схеми моніторингу із застосуванням оцінки стану популяцій тих видів, що є добрими індикаторами ландшафтних змін. З огляду на це ми виконали попередній аналіз змін в орнітофауні всіх типів досліджуваних нами боліт [3, 7, 8, 10, 11].

Відповідно до екологічних змін, які відбулись у межах української частини Поліс­ся, ми повинні визнати, що найбільшого негативного впливу на цілісність екосистем та їхнього біологічного різноманіття у нашій країні зазнали торфові болота, зосереджені в басейнах Прип'яті, Західного Бугу, Десни [3, 9, 10, 12, 18, 20, 26-28 ]. Помітно менший вплив зафіксовано на перехідних та верхових болотах, які, можливо, через недоступність в освоєнні, перебували у заповідному фонді різного статусу переважно як ботанічні, гід­рологічні чи ландшафтні заказники загальнодержавного, обласного чи місцевого значен­ня. У кризовому стані тепер усі низинні болота басейну Західного Бугу (Мале Полісся), які фактично повністю деградовані або залишились тільки обмеженими ділянками серед повністю меліорованих (переважно осушених територій) [12]. На цих низинних болотах для аналізу змін в екосистемах Малого Полісся найліпше застосовувати такі види, як змієїд Circaetus gallicus, скигляк малий Aqila pomarina, лучний лунь Circus pygargus, те­терук Lyrurus tetrix, деркач Crex crex, чайка Vanellus vanellus, грицик великий Limosa limosa, коловодник лісовий Tringa ochropus, сорокопуд сірий Lanius excubitor, щеврик лучний Anthus pratensis. Серед них три види занесені до Червоної книги України. На ни­зинних болотах Західного Полісся (Любомльський, Ратнівський, Шацький райони Во­линської обл.) для моніторингу екосистем, крім перелічених вище видів, що стосувались Малого Полісся, ще рекомендуємо застосовувати моніторинг популяцій очеретянки пру­дкої Acrocephalus paludicola, журавля сірого Grus grus, широконіски Anas clypeata, чирки більшої Anas querquedula, кульона великого Numenius arqata, коловодника звичайного Tringa totanus, сови болотяної Asio flammea. З них шість видів занесені до національної Червоної книги, що додатково підтверджує необхідність цілеспрямованого контролю їхніх популяцій [6, 13-15, 17-19, 26, 27, 36, 37].

За наявності очеретяних заростей разом з верболозами на низинних болотах При-п' яті, Турії та Стоходу виявлені окремі гніздові пари бугая Botaurus stellaris. На таких болотах, як звичайно, ближче до берегів річок протягом першої половини 1990-х років почали утворюватись змішані колонії чепури великої Egretta alba та чаплі сірої Ardea cinerea і в долині верхньої Прип' яті вже в 2002-2004 рр. на болотах частіше траплялись великі чепури, ніж раніше звичайні сірі чаплі [15, 30]. Відомі випадки гніздування на болотах і лелек білих Ciconia ciconia, які влаштовували гнізда на верхівках старих не­займаних копиць сіна, що стояли на болоті протягом року. Такі випадки особливо були характерними для статевонезрілих пар, які тримались біля гнізда протягом червня -липня, але потомства не виводили. Найчастіше такі випадки фіксували на низинних бо­лотах у Шацькому національному природному парку в 1982-1984 рр. Лелека чорний Ciconia nigra на болотах різного походження розшукує корм, переважно відвідує рови або інші водойми серед болота. Гніздується цей вид тільки на низинних лісових болотах: чорновільхових, вільхово-березових, зрідка на ялиново-сосново-вільхово-березових. Са­ме на таких болотах, що часто розміщені в долинах рік, ще залишились найсприятливіші умови для гніздування чорного лелеки. Проте останніми роками в зимовий період, коли ці болота частково доступні, проводили вибіркові рубки у заплавних чорновільхових бо­лотах по долині річки Стохід у регіональному ландшафтному парку "Прип' ять-Стохід", атакож на верховому болоті у Ростанському лісництві Шацького району, де ще були сос­нові деревостани віком до 100-150 років. Нині навіть на болотах країни вже нема не­займаних або незмінених біотопів, придатних для гніздування чорних лелек, тому для цього виду стосовно гніздових біотопів треба очікувати або нових адаптацій, або подаль­шого зменшення чисельності.

Помітні зміни відбулись у популяціях усіх водоплавних птахів, які бодай частково використовували болота для гніздування. Як звичайно, це різні види качиних, які гніз­дяться на низинних болотах і особливо у тих випадках, коли добре розвинені осокові фо­рмації або невеликі піщані пасма, що заростають дрібними злаками. Серед гніздових ка­чок тут трапляються крижень Anas platyrhynchos (три-п' ять на 100 га до 1985 р. та одна-дві пари на 100 га у 1999 р.), чирянка велика Anas querquedula (три-чотири пари на 100 га до 1985 р. та одна-дві пари на 100 га у 1999 р.), широконіска Anas clypeata (три-чотири пари на 100 га до 1985 р. та нуль-дві пари на 100 га у 1999 р.).

У 2004 р. на низинних чорновільхових болотах у долині Стоходу (околиці с. Бучин Любешівського р-ну Волинської обл.) вперше доведено гніздування гоголя Bucephala clangula, найближча межа гніздового ареалу якого розміщена в Білорусі. Гоголь занесе­ний до національної Червоної книги і в 1980-х роках був виявлений на гніздуванні в до­лині р. Стир у Зарічнянському р-ні Рівненської обл. Тут між селами Привитівка та Діб-рівськ на межі верхових боліт і долини р. Стир щорічно гніздувалось три-сім пар гоголів, які з боліт переміщались на сусідні ставкові комплекси. Така ж поведінка виявлена у го­голів на перехідних болотах біля с. Старе Село Дубровицького р-ну Рівненської обл., де протягом останніх 20 років періодично гніздується дві-чотири пари цих птахів.

З 2003 р. відомий випадок гніздування гуски сірої Anser anser на низинних болотах у долині Прип'яті біля с. Хоцунь Любешівського р-ну. Нині тут на ділянках очеретяно-вербових та осоково-вербових заростей щорічно гніздується чотири-п' ять пар сірих гу­сей, які зникли з цих територій ще наприкінці першої чверті ХХ ст.

З усіх качиних найбільше пристосований до гніздування на болотах крижень Anas platyrhynchos, який ще протягом 1960-70-х років був звичайним видом практично всіх низинних лісових боліт і торфовищ у долинах малих та великих річок. Чисельність цього виду почала помітно зменшуватися після впровадження мережі осушувальних каналів, якими були пронизані всі лісові низинні болота Полісся. З середини 1980-х років на біль­шості низинних лісових боліт погіршилися гідрологічні умови, окремі болота повністю пересохли і навіть зникли, інші почали періодично пересихати в гніздовий період, що особливо характерно в останнє десятиліття. В таких умовах гніздова популяція крижня за останні 25 років на низинних болотах Малого Полісся зменшилася на 75-80%, на Захід­ному Поліссі - на 50-60%, а на Волинському Поліссі - в середньому на 45-55%. Стосов­но лісових низинних боліт крижня можна вважати найліпшим індикаторним видом при­родного стану зазначених екосистем [2, 8, 30, 31].

Низинні болота Малополіського геоботанічного округу в долинах річок Рата й Солокія у Жовківському та Сокальському районах Львівщини зазнали інтенсивного осу­шення, а тому орнітофауна значно змінилася, а болотні орнітокомплекси цього району перетворились у лучні та пасовищні [8]. На торфових болотах Малого Полісся помітно зменшилася чисельність таких видів, як крижень Anas plathyrhynchos, змієїд Circaetus gallicus, орел-карлик Hieraaetus pennatus, погонич Porzana porzana, коловодник лісовий Tringa ochropus, очеретяна вівсянка Emberiza schoeniclus. Для коловодника лісового, так само як і для баранчика крехтуна Gallinago gallinago, баранчика великого G. media, лісовіболота мали найважливіше значення, а їхнє осушення вкрай негативно вплинуло на змен­шення чисельності згаданих видів [8, 11, 13, 18, 23, 37]. Осушення лісових торфовищ і заготівля торфу призвели до створення серед лісових галявин невеликих, до 1 га, штуч­них водойм - сажівок, береги яких часто зарослі різною болотною рослинністю і, зокре­ма, осоками (Carex sp.), рогозами (Typha sp.), вербовими кущами (Salix sp.).

Серед представників ряду соколоподібних Falconiformes є 18 видів, які більше чи менше пов' язані з різними типами боліт. У різних біотопах низинних боліт характерним донедавна був шуліка чорний Milvus migrans, який гніздувався в долинах річок та побли­зу озер, проте в сучасних умовах чисельність цього виду настільки зменшилася, що в умовах Полісся він уже належить до регіонально рідкісних видів, а крім того, може бути рекомендований до червоного списку. Лунь польовий Circus cyaneus в умовах України -один з найрідкісніших представників роду і періодично траплявся на гніздуванні саме на низинних болотах, зокрема, біля озера Рогізне між селами Ветли та Мукошин на межі Камінь-Каширського та Любешівського районів Волинської обл. вздовж кордону з Біло­руссю. Інші види лунів (лучний Circus pygargus та очеретяний Circus aeruginosus) типові­ші для низинних боліт, але в лучного луня щорічно помітно коливається чисельність. Деяке зростання чисельності цього виду на торфовищах помічене у першій половині та середині 1990-х років, але за останні п' ять років знову зменшилося. Не виключено, що популяції цього виду залежно від стану поверхневих вод, періодично змінюють місця гніздування, що типове для деяких інших видів болотних птахів, зокрема куликів. Інші хижаки - яструб великий Accipiter gentilis, яструб малий Accipiter nisus, канюк звичайний Buteo buteo - є характерними для всіх типів боліт, але нечисленними. Як звичайно, ці види часто влаштовують свої гнізда на окраїнах боліт і полюють на узліссях уздовж меж з болотами та безпосередньо на відкритих ділянках боліт. Змієїд Circaetus gallicus на По­ліссі гніздується лише на лісових болотах усіх типів, проте віддає перевагу верховим бо­лотам. Його чисельність різко зменшилась за останні 25 років з огляду на такі головні причини: збільшення антропогенного навантаження на екосистеми боліт, особливо зрос­тання обсягів лісогосподарських робіт, погіршення кормової бази. Саме через це змієїди щораз частіше почали харчуватися на ставках, де в серпні відбувається полювання на водоплавних, а тому цей червонокнижний вид часто потрапляє під постріли необізнаних чи недисциплінованих мисливців. На болотах Полісся характерні деякі інші види хижих птахів, які занесені до національної Червоної книги: орел-карлик Hieraaetus pennatus, підорлик великий Aquila clanga, підорлик малий Aquila pomarina, беркут Aquila chrysaetos, орлан-білохвіст Haliaetus albicilla, сапсан Falco peregrinus, але чисельність цих видів дуже низька і для більшості коливається в межах одна-п' ять пар [23, 32, 36]. Усього в Червоній книзі є вісім видів денних хижих птахів, які на Поліссі і в цілому в країні пов' язані з розміщенням боліт різних типів. Такі види, як підсоколик великий Falco subbuteo, кібчик Falco vespertinus, боривітер звичайний Falco tinnunculus, хоча по­рівняно поширені, проте на Поліссі трапляються переважно на низинних болотах.

Виживання популяцій тетерука Lyrurus tetrix в умовах України тепер винятково залежить від стану збереження боліт. Широкомасштабні меліоративні роботи на низин­них болотах негативно вплинули на чисельність виду та зменшили його ареал у межах усієї країни. Цей вид практично на межі зникнення в умовах Малого Полісся, більше ніж на 50% зменшилась його чисельність на Волинському Поліссі, і порівняно стабільною залишається популяція на верхових болотах Поліського заповідника та в деяких інших районах Житомирської обл. Всюди по країні погіршився стан біотопів, придатних дляутворення токовищ тетеруків, сприятливі умови тепер є тільки на болотах. Якщо до 1980 р. на Волинському Поліссі серед відомих нам токовищ понад 45-55% були на сухих відкритих місцевостях серед лісових галявин, навіть сільськогосподарських угідь, то сьо­годні таких токовищ менше 10%, а решта зосередженні лише на болотах, де ще зберег­лись необхідні захисні умови для виду і відтворення його репродуктивної поведінки [9, 13]. Інший вид курячих птахів - орябок Tetrastes bonasia - очевидно, через збільшення обсягів лісогосподарських робіт на Поліссі також зазнав помітного зменшення чисельно­сті, тепер окремі угруповання цих птахів, головно, збереглись у північних районах Поліс­ся і біотопічним розподілом пов' язані з узліссями лісових боліт. За умови збільшення навантаженості на різні природні екосистеми узлісся стають ще важливішими екологіч­ними коридорами, важливими для збереження біологічного різноманіття, зокрема бага­тьох рідкісних та нечисленних лісових птахів, що необхідно враховувати під час створен­ня та впровадження природоохоронних планів дій [13, 36].

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

І Горбань - Зміни в орнітофауні боліт українського полісся