З Кудрявцева - Національна специфіка українського купальського фольклору семантика - страница 1

Страницы:
1 

Зоя Кудрявцева, доц. (Київ)

УДК 801.81 ББК 821.161.2 ББК 83.3 (4УКР)

Національна специфіка українського купальського фольклору: семантика

 

У статті йдеться про українську купальську традицію; розглядається питання інтернаціонального і національного в системі купальського фольклору; закцентовано увагу на мантичній сфері як оригінальному явищі української купальської обрядовості.

Ключові слова: купальський фольклор, купальська обрядовість, магія, мантика, мантичний обряд.

Zoya Kudryavtseva National specifics of the Ukrainian Kupala Day folklore: semantics.

The article deals with the Ukrainian Kupala Day tradition. The question of the international and national components in the system of Kupala folklore is being considered. In particular, fortune-telling is in focus of attention, as it is the original phenomenon of the Ukrainian Kupala ceremonial rites.

Key words: Kupala ceremonial rites, magic, mantyka, mantyka rite.

 

Купальська обрядовість - одне з найзагадковіших явищ, над яким ламає голову не одне покоління українських фольклористів. Серед дослідників цього питання імена таких поважних учених, як М.Максимович, М.Костомаров, О.Потебня, М.Грушевський. Походження купальського обряду вчені вбачають у дуже давніх часах. Матеріальне підтвердження його існування у вигляді малюнка з двома оголеними дівочими постатями, які танцюють навколо деревця та однією чоловічою, що спостерігає за ними, збереглося на бурштиновому диску, знайденому поблизу Дубна.

Від середини XIX століття купальські обряди зацікавлюють багатьох дослідників народної творчості. Можна пригадати праці М.Теодоровича, М.Коробки, М.Піотровського, В.Доманицького, С.Бельського, І. Абрамова, В.Кравченка, Н.Дмитрука, Б.Грінченка, О.Малинки, Ф.Коломийченка, В.Пассека, І.Срезневського, О.Потебні, П.Іванова, М.Маркевича, В.Милорадовича, О.Кольберга та ін. Упродовж останнього півстоліття до купальської обрядовості звертались відомі українські дослідники О.Дей, Ю.Климець, В.Давидюк та ін.

Варто зауважити, що у XX ст. купальську обрядовість досліджували більше за працями попередників та розповідями старожилів, ніж у живому побутуванні. До ретроспективного методу вивчення Купала вдавалися в своїх працях Леся Українка, В.Камінський, Ю.Климець, В.Давидюк, З.Марчук, М.Давидюк та інші дослідники вітчизняної культури. Однак і до цього часу питання інтернаціонального і національного в системі купальської обрядовості залишається невивченим.

Обряди, які увійшли до складу купальського комплексу, у різних проявах існують на всьому євразійському континенті й навіть за його межами. Однак календарно вони приурочуються до різних дат, а часом застосовуються й оказіально, у чому, очевидно, і полягає їх первинна функціональність. Таке поширення свідчить про дуже давнє походження багатьох із них. Часто воно визначається кількома тисячоліттями. Що ж стосується традиції обрядового відзначення літнього сонцестояння, то вона рідко виходить за межі проживання індоєвропейського населення, відтак має коротший вік і вужчий ареал побутування. Найпевніше вона тримається германо-балто-слов'янського ареалу. Така закономірність може мати зв'язок із кліматичними особливостями. Адже для народів, які проживають в умовах помірного та холодного клімату, ця дата означає остаточне літування.

Українська купальська традиція має найбільше спільного з білоруською. За невеликими винятками можна вести мову навіть про спільний купальський фольклорно-обрядовий комплекс. Відмінність помітна лише на рівні вербального фольклору. Наявність та відсутність тих чи інших мотивів визначає національну своєрідність кожної з цих двох національних традицій.

Питання національної специфіки як українського, так і білоруського купальського фольклору нове для нашої науки. Два десятиріччя, які відділяють її від загального прагнення стирання граней між українцями, білорусами й росіянами, під гаслами яких здійснювалосязросійщення двох етнографічно найближчих сусідніх народів, не давала навіть думати про якісь відмінності. Навпаки, потрібно було будь-що знаходити спільне. Так у колі українського та білоруського фольклору з'явився третій компонент - російський: малопрезентабельний, але дуже необхідний для втілення теорії про спільну культурну спадщину т. зв. східних слов'ян.

Важливе значення в процесі з'ясування питань національної специфіки пісенного образу календарно-обрядового фольклору має наявність чи відсутність у фольклорі чітко визначеної семантики. Пояснення відсутності такої внаслідок гіршої збереженості в межах тієї чи іншої національної традиції слід вважати принаймні за недостатньо обґрунтовані аргументи.

До оригінальних явищ української купальської обрядовості належить і вся мантична сфера, яка визначається не тільки гаданням на вінках, а й загалом зі здатністю віщування, утаємничення, яке не потрапляє під поняття магії, яка охоплює цілеспрямований вплив людини на природні явища та людський побут. Магія і мантика взаємопов'язані явища. Місце мантики там, де закінчується межа магічних можливостей людини. Тоді залишається лише вгадувати. Безумовно, поняття мантики не можливе без уявлення про долю. Воно ж має семітське походження і до складу багатьох індоєвропейських культур увійшло разом із християнством.

Провідний мантичний обряд купальського комплексу - вгадування долі за пущеними на воду вінками. Оскільки цей звичай відомий не лише індоєвропейцям, а й семітам, деякі вчені вбачають у цьому винятково давнє походження. Однак навіть румунам та молдаванам цей обряд не відомий, отже його виняткова універсальність - явне перебільшення.

І все ж серед комплексу українських купальських обрядодійств вгадування дівчатами долі за поведінкою власноруч сплетеного, вдяганого на голову та пущеного в кінці свята на воду вінка - один із найвідоміших і найпоширеніших купальських обрядів.

Ритуал ворожіння на вінках. Вінок - обов'язковий атрибут купальського свята для всіх дівчат, які досягли зрілості. Віночки дівчата могли вдягати на голову і в інші дні. Цього ж вечора він мав особливе значення, бо сприймався не тільки як соціально віковий знак дівчини на виданні, а й як символічна квінтесенція її самої. За тим, куди попливе згодом знятий з голови вінок, вгадували долю дівчини на подружнє життя, самотність чи навіть смерть: ««На Купала в нас дівчата плели вінки, запалювали в них свічки і кидали їх на бігучу воду. Якщо вінок плив рівно і свічка не гасла дівчина хутко вийде заміж. Якщо крутився на воді - ще буде дівувати. Якщо вінка занесе далеко-далеко - далеко заміж піде» [І, арк.15]. Трапляються й інші способи ворожіння на вінках: «Дівчина пускає на воду два вінки, один загадує на себе, а другий на хлопця. Коли вони зійдуться докупи на воді, то дівчина буде в парі з тим хлопцем, а якщо до якого берега вінок припливе, то з того краю й чоловік буде» [2, арк. 47].

Оказії з вінками мали також різні інтерпретації. Особливо що стосується потоплення вінка: ««Пускали дівчата віночки. І кидали з моста віночки. Плили. Кидали в воду й тако казали: котрой поплив туда — піду гет заміж:, котрой туда — туда, а котрой крутився, то буду в Ваневі, буду в селі» [17, арк. З2]. ««Якщо вінок пуплив, то значить вона вийде замуж:, а якщо кружляв, то не вийде. Значить з нею щось трапиться» [19, арк. 42]. ««На Купала дівчата збиралися і плели віночки. Пускали на воду. В яку сторону попливе віночок, з теї сторони буде хлопець. А є так, що хлопець зловив. То то вже її хлопець був [21, арк. 23]. Підтвердження існування таких прикмет знаходимо і в пісенній творчості населення, яке проживає в місцях виявлення цих повір'їв: «Гей на Івана, гей на Купала, Красна дівчина долі шукала. Долі шукала, віночок вила, Далі водою його пустила: Пливи, віночок, да й за водою, Моє середенько візьми з собою» [20, арк. 11]. ««Ой на Івана, ой на Купала, Дівка на воду вінок пускала: Пливи, віночку, скажи, де доля, Коли ми будем в парі обоє. Пливе віночок до бережечка. Ой моя доля десь недалечко [22, арк. 23].

Про потонулий віночок нам пісенні тексти не траплялися. Унаслідок цього можна припускати, що й повір'я, пов'язані з такими випадками, порівняно недавнього походження. Звідти й різнобої в їх тлумаченні: «Кидали на воду ті віночки і за водою пливли. Якщо вдівчини пупливе віночок, то значить вуна дувольна, а як де якеє втоне, то значить вуна так тая дівчина нічия» [25, арк. 74]. «А дівчата вінкє плиле і ходели на воду. І куда вуна вже той віночок пупливе і чий втуне, значить та дівчина пумре» [ 25, арк. 73].

Такі свіжі інтерпретації можуть мати не тільки національні, а й регіональні чи й локальні корені: ««Ще звечора в ніч перед Купалом дівчата плели вінки і пускали на воду. Чий перший попливе, та перша вийде замуж» [13, арк. 10]. Така одностайність у тлумаченні того, що відбувається з вінком, до того ж без будь-яких найменших відмінностей, може свідчити лише про одне: усі ці ворожіння мають єдине спільне джерело і, очевидно, потрапили в українську традицію вже в цілком сформованому стані.

Пускання вінків на воду має присередземноморське походження - не випадково воно відоме не лише аріям, а й семітам. Водночас навіть у найближчому оточенні українців серед румун і молдаван мантичні обряди вгадування долі за пущеними на воду вінками не відомі [ 28, с.240]. Отже, про дуже давнє їх походження навіть міркувати не доводиться.

Будь-яке ворожіння на вінках, на каблучках чи й на пампушках, пов'язані з уявленням про долю. Воно ж у найближчих часових обширах абсолютно семітського походження й утвердилося остаточно на українських землях поряд із християнством. У більшості пісень про ворожіння на вінках помітні сліди літературної творчості. Отже і їхній вік недовгий. Якась їх частина взагалі має завдячувати художній самодіяльності: Ой на Івана та на Купала Віночок плела, на воду клала, На воду клала та приказувала: «Пливи, віночок, за водою, Не попадайся чужому» [29, с.31].

Два вінки - на себе й на хлопця - іноді пускали на воду на Волині й спостерігали, чи зійдуться вони докупи: Ой на Купала дівчина гадала, / Сплітала віночки та й у Стир пускала. / Та й на Стир пускала, доленьки питала, / Чи прийде мій милий, що вірно кохала. / Ой поплив віночок та й став потопати, / Дівчині личенько слізьми заливати. - / Доле ж моя, доле, що ти наробила. / Ти ж моє кохання з віночком втопила» [11,арк.П] .

Як бачимо, ця очевидна літературщина в своїй інтерпретації значення потопленого вінка дуже далека від традиційної символіки. Фаталізм наслідків, які віщував такий факт, зм'якшений. По-новому звучить і сам імперативний тон в мантичному обряді. Творці цих пісень уже втратили традиційне розуміння мантики і почали сплутувати чи просто поєднувати її з магією. Тому деякі тексти таких пісень уподібнюються текстам замовлянь чи магічних примовок: «Пливи, віночку, недалеченько, /Хай моя доля буде близенько» [15, 10].

Національна своєрідність таких текстів не тільки в особливостях поетики, а й у самому змісті. В кожного народу вони вироблялися по-своєму, і першочергово в міру подальшого розвитку життєвих колізій, які слідували за мантичним обрядом. Якщо, до прикладу, з дівчиною нічого трагічного упродовж року після потоплення вінка не траплялося, але вона втрачала надію на спільне шлюбне життя з тим, кого кохала, це давало шанс на входження в традицію нової інтерпретації, співвідносної з реальними подіями. Та все ж радикальний відступ від традиційного варіанту відбувався лише в рідкісних випадках, які більше свідчили про втрату традиції, ніж про її динаміку.

З темою ворожіння долі тісно пов'язана шлюбна тема одна з центральних у купальських піснях. Рубіжність купальської ночі у визначенні шлюбних пар, яка згодом оберталася щасливо чи нещасливо, вносить мантичні мотиви і в шлюбну тематику. Невизначеність, несміливість у прийнятті рішення, з ким дівчині доведеться жити далі - з нелюбом чи з милим, проектується в мотив дівочих сумнівів та варіантів поведінки на майбутнє, яке закладається в мотив ритуального злягання з майбутнім чоловіком прямо під час свята. Рідкісну пісню такого архаїчного змісту нам вдалося виявити у рукописних фондах архіву Інституту культурної антропології в м.Луцьку: «Ой на горі, на горі, / Там горіли вогні. / То не вогні горять, / то дівчата ходять, / то дівчата ходять, / білу лозу пожать. / Коли ж би я знала, / хто на неї ляже. Коли б то я знала, / що там нелюб ляже, / ростелила б йому шипшину під боки, Шипшину під боки, / каміння в голови./Коли б то я знала,/ що там милий ляже, / постелила б йому перину під боки. /Перину під боки, / подушку в голови» [1, 16].

Попри давність самого звичаю, описаного в пісні, такий образ, як перина, не дає підстав вважати настільки ж давнім і сам текст. Швидше симбіоз цих двох особливостейсвідчить про тривалість побутування звичаю, коли дівоча доля вирішувалася на білих лозах поблизу купальських вогнищ.

Цвіт папороті. Мотив про цвіт папороті і його магічні властивості в українському фольклорі трапляється як у вигляді повір'я, так і у вигляді кількох загальнопоширених сюжетів на його підтвердження: ««Можна було в ліс іти й шукати цвіт папороті. Тоді, кажуть, всьо будеш знати» [4,8].«На Купала опівночі цвите папороть. Як хто зубачить і зурве той цвит, то зара буде знати всьо на світи» [5,12].

Магічні властивості фантастичної квітки спрямовані на отримання знань, тобто усвідомлення всього, що відбувається навколо людини, розкриття всіх таємниць довколишнього світу. Однак у жодному з описаних прикладів це не стосуються знання наперед власної долі, людина сама стає її творцем. Мантика таємничих знань здебільшого спрямована на господарську сферу. Та навіть такий невеликий відсоток таємничих знань людині здебільшого здобути не вдається. Легенди оповідають про прагнення осягнення, про потуги, зроблені заради цього та ніколи про здобуті наслідки цих поривань: ««Я добре пам 'ятаю, в нас в селі жив один чоловік. Він хтів розбагатіти. Йому казали на Купало йти опівночі в гай, щоб зірвати цвіт папороті. А вона цвіте тільки раз в рік, на Купала, та квітка. Він дочекався опівночі і пішов. Його щось не пускало до папороті. На нього йшов вугонь, лилася вуда, стріляли хтіли застрілити. Той дядько сильно злякався, став втикати і здурів. Його лихе загнало на колею і прив 'язало до рейків та й поїзд його зарізав. Якби він те все був би витримав, то став би знахарем» [10, 21 - 22].

Утрата розуму на шляху до таємничих знань - найхарактерніша розв'язка українських сюжетів на цю тему. Інший поширений варіант - відбирання чарівної квітки чортами - хоч і з розряду інтернаціональних, усе ж пройшов тривалу обробку в складі українського фольклору і має низку специфічно національних рис: «Кажуть, на Івана Купайла папороть цвіте, тілько вже дуже мало цвіте. А казали, хтось украв воли і він ішов через ліс, і йому впало за лапті...той цвіток. І він вже знав, де його вули, і хто й украв, і він не бачив, що він там є той цвіток. На Івана Купайла, бо воно десь уночі цвіте. А він ішов лісом, але йшов далі. А коли під 'іжджають бричкою такою, сидять такі всьо... І кажуть ду нього: ««Дай нам ті лапті, а ми тобі дамо бричку і коні, то буде всьо твує». Так розказували колись. І він взяв ті скинув лапті й дав. А вони його посадили. Він встав рано, а він сидить на пеньку і за ліщину тримається нема нічого» [23, 25].

Господарська мета набутих знань, прагнення до збагачення стають основою анулювання всього здобутого. Зазіхнувши ще й на коні і бричку, крім повернення власних волів, селянин втрачає все. Мораль проста: багатство - не для селянина. Такий подхід часто-густо набуває ще й національного підтексту. Пани, які видурюють у селянина постоли з чарівною квіткою, найчастіше подаються як інородці. Така сумна традиція українського етносу і її усвідомлення в народній творчості. Ще одна специфічно українська деталь цінності здобутих знань оволодіння знаннями усіх ремесел та позбуття страху: «...тра було йти в дванадцять годин ночи в ліс, найти цвіт папороті (воно цвите одну нич на Івана Купала) і хто найде, то воно вже крепко буде таке... все вмітиме, ничо не буде буятис» [27]. Значно рідше, ніж навіть у сусідніх народів, наприклад, поляків, словаків, таємничі знання, здобуті від заволодіння квіткою папороті, спрямовуються на пошуки скарбів.

Таким чином, мантичні знання, які корелюються в українському фольклорі з цвітом папороті, набули дуже специфічного забарвлення. У цьому й полягає їх національна специфіка. Загалом же детальне вивчення мантичних мотивів у складі українського купальського фольклору свідчить про їх порівняну свіжість, яка й сприяла виробленню суто національних рис.

Література: 1. Архів Інституту культурної антропології ( надалі - Архів ІКА). - Ф.2. -Од зб.7.; 2. Архів ІКА. - Ф.2. Од. зб .8.; 3. Архів ІКА. - Ф.2. - Од. зб.Ю.; 4. Архів ІКА. - Ф.2. - Од. зб.П - А.; 5. Архів ІКА. - Ф.2. - Од.зб. 12.; 6. Архів ІКА. - Ф.2. - Од. зб. 14.; 7. Архів ІКА. - Ф.2. - Од. зб 17.; 8. Архів ІКА. - Ф.2. - Од. зб.20.; 9. Архів ІКА - Ф.2. - Од. зб. 23.; 10.Архів ІКА. - Ф.2. - Од. зб. 50.; 11.АрхівІКА. - Ф.2. - Од. зб.108.; 12. Архів ІКА. - Ф.2. -Од. зб. 214.; 13. Архів ІКА. - Ф.2. - Од. зб. 189.; 14.Архів ІКА. - Ф.2-А. - Од.зб. 14.; 15.Архів

ІКА . - Ф.2 - А. - Од. зб 17 - А.; 16. Архів ІКА. - Ф.2 - А. - Од. зб. 20.; 17. Архів ІКА. - Ф.2 -Б. - Од. зб. 20.; 18.Архів ІКА. - Ф.2 - Б. - Од. зб. 23.; 19.Архів ІКА - Ф.2 - Б. - Од. зб.27.; 20. Архів ІКА. - Ф. 2 - Б. - Од. 36.28.; 21. Архів ІКА. - Ф.2 - Б. - Од. зб 37; 22. Архів ІКА. - Ф.2 - Б. - Од. зб.45.; 23.Архів ІКА. - Ф.2 - Б. - Од.зб. 60.; 24. Архів ІКА. - Ф.2 - Б. - Од. зб.73. -Арк.25.; 25.Архів ІКА. - Ф. 2 - В. - Од. зб.2.; 26.Зап. в с.Горішнє Горохівського району Волинської обл.;

27. Зап. в с.Чорниж Маневицького р-ну Волинської обл.; 28.Мойсей А. Магія і мантика в народному календарі східнороманського населення Буковини / Антоній Мойсей. - Чернівці, 2008.; 29.Муравський шлях - 97: Матеріали фольклорно-етнографічної експедиції «Муравський шлях — 97» (по селах Богодухівського, Валківського, Краснокутського та Нововодолазького районів) / Упор. Красиков М., Олійник Н., Осадча В., Семенова М. -Харків, 1998.

В статье речь идет об украинской купальской традиции; рассматривается вопрос интернационального и национального в системе купальского фольклора; сконцентрировано внимание на мантике как оригинальном явлении украинской купальской обрядности.

Ключевые слова: купальский фольклор, купальская обрядность, магия, мантика, мантический обряд.

Страницы:
1 


Похожие статьи

З Кудрявцева - Весняні обрядові пожертви у стосунку до обряду потопленнякупайлиці

З Кудрявцева - Національна специфіка українського купальського фольклору семантика

З Кудрявцева - Національна специфіка українського купальського фольклору семантика