О С Будзяк - Збереження природних екосистем як чинник екологобезпечного використання земель - страница 1

Страницы:
1 

Формування ринкової економіки. 2010. № 23

12. Указі Президента України «Про Концепцію розвитку і здоров'я населення України» від 7 грудня 2000 р. — http//zakon.rada.gov.ua.

13. Закон України «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за дер­жавні кошти» № 1490 ІІІ від 22 лютого 2000 р. — http//zakon.rada.gov.ua.

14. Цивільний та Господарський кодекси України №. 435-ІУ та № 436-ГУ від 16 січня 2003 р. — http//zakon.rada.gov.ua.

Статтю подано до редакції 02.03.10 р.

УДК 332.3 : 502.72

О. С. Будзяк, канд. екон. наук, старш. наук. співроб. Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України

ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДНИХ ЕКОСИСТЕМ ЯК ЧИННИК ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ

Розкрито проблеми використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду та запропоновано шляхи їх вирішення. Здійснено економічну та екологічну оцінку стану заповідних земель. Обґрунтовано стратегію довгострокової екологізації земель природно-заповідних територій.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: території та об'єкти природно-заповідного фонду, природні екосистеми, агроландшафти, екологобезпечне використання земель.

Раскрыто проблемы использований территорий и объектов природно-заповедного фонда и предложено пути их реше­ния. Проведено экономическую и экологическую оценку со­стояния охранных земель. Обоснована стратегия долго­срочной экологизации земель природно-заповедных терри­торий.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: территории и объект природно-запо-ведного фонда, природные экосистемы, агроландшафты, экологобезопасное использование земель.

© О. С. Будзяк, 2010

242

It is opened problems of use of territories and objects reserve fund and ways of their decision are offered. It is lead economic and an ecological evaluation of a condition of defense lands. Strategy of long-term ecologization of lands reserve territories is proved.

KEY WORDS: territories and objects reserve fund, natural ecosystems, visual environment agricultural, ecologically safe use of lands.

Вступ. Нині значно зросли загрози щодо існування екосистем. Під впливом антропогенної діяльності продовжується масове зникнення видів рослин та тварин. Найбільш класичною формою збереження природи залишається створення охоронних терито­рій, заповідників та природних національних парків тощо. Влас­не такі території забезпечать необхідні умови для зменшення шкідливого впливу господарської діяльності на навколишнє при­родне середовище та сприяють збереженню цілісності екосистем. Характерна позитивна динаміка стосовно розширення площ при­родно-заповідного фонду стає все більш закономірним явищем зумовленим потребою у збереженні генофонду рослинного та тваринного світу, рідкісних природних комплексів лісів, лук, степів, боліт тощо та підтримання сприятливих екологічних умов.

Постановка задачі. Сьогодні частка територій та об'єктів природно-заповідного фонду у загальній площі території України не відповідає міжнародним стандартам. Сформована мережа природно-заповідних територій, має багато суттєвих вад, які не дозволяють в умовах нових земельних відносин активно вирішу­вати завдання охорони довкілля. Учені А. М. Семенова-Тян-Шанська, А. М. Гродзинський, С. А. Генсірук, Т. А. Андрієнко звертають увагу на те, що на територіях, зокрема природних комплексів лісів, степів, лук, боліт тощо, де запроваджується аб­солютний заповідний режим, починають відбуватися глибокі якіс­ні зміни у співвідношенні видів рослин, які в окремих випадках набувають незворотного негативного характеру. Створення но­вої, так і збільшення в розмірах існуючої мережі природно-заповідного фонду стикається з багаьбма складних і одночасно важливих соціально-економічних та екологічних проблем, вирі­шення яких потребує наукового підходу.

Результати. В умовах економічної кризи, навіть значний спад промислового виробництва в Україні не сприяв суттєвому змен­шенню антропогенного навантаження на навколишнє природне середовище. Рівень такого навантаження все ще в чотири-п'ять разів перевищує аналогічний показник для розвинутих держав. Продовжується широке залучення в господарський обіг різнома­нітних природних ресурсів та їх подальше нераціональне викори­стання, втрати від яких не покривають ні ресурсозберігаючі тех­нології, ні утилізація відходів, ні сформовані природні еко­системи.

Якщо проаналізувати та умовно поділити територію України за ступенем забруднення, то отримаємо таку картину: відносно чистими характеризуються 7 % земельної площі всієї території держави; умовно чистими 8 %; мало забрудненими 15 %; забрудненими 40 %; дуже забрудненими 30 %; земельні ді­лянки екологічної катастрофи — майже 1 %. Тобто тільки 30 % є придатними з екологічної точки зору для проживання населення. При цьому більша частина цих земель — це природоохоронні та заповідні території з обмеженим та особливим режимом госпо­дарського використання. Іншими словами це земельні ділянки, благоустрій яких направлений на відпочинок, а не на проживання з метою використання в господарському обігу.

Цікавим є той факт, що решта земель — це землі з найбільш напруженою та кризовою екологічною ситуацією для яких харак­терний гіпертрофований розвиток галузей промисловості, що руйнує природне середовище, знищує мальовничі ландшафти. Нині регіони з такими землями Донецька, Харківська, Запорізька і Дніпропетровська області характеризуються найвищою густо­тою населення, в них проживає більше як У частина всього насе­лення України.

Знищення природних середовищ, у тому числі рослинного та тваринного світу, необгрунтоване розорювання земель, вирубка лісів, осушення чи обводнення територій, призводить до катаст­рофічного зменшення площ природних екосистем. У зв' язку з цим, нагальним завданням стає потреба в удосконаленні структу­ри земельного фонду України, а саме збільшення частки лісів та лісовкритих площ, а також розширення площ природоохоронних угідь за рахунок зменшення питомої ваги сільськогосподарських угідь. Природні екосистеми повинні бути не лише основними складовими об' єктів природного заповідання, а й відігравати до­мінуючу роль в агроландшафтах. Тому розораність орних земель доцільно зменшити до 50 % (нині орні землі в структурі угідь за­ймають 53,8 %), питому вагу лук, сіножатей і пасовищ збільшити до 20 % (з існуючих нині 16,2 %), а лісистість згідно науково об­ґрунтованих норм довести від 22-25 % до 30 %.

Для створення безпечного для життя і здоров' я людини дов­кілля важливе значення має формування єдиної системи при­родоохоронних територій основною складовою якої будуть те­риторії та об' єкти природно-заповідного фонду з природним станом ландшафтів, які підлягають особливій охороні, що спри­ятиме зменшенню негативного антропогенного впливу на нав­колишнє природне середовище та збереженню природних ре­сурсів, генетичного фонду живої природи. Найприйнятнішим для єдиної системи природоохоронних територій буде таке збіль­шення площ земель з природними ландшафтами, при якому рівень збереження їх різноманіття вважатиметься достатнім. Так, у країнах Європейського Союзу з метою забезпечення збе­реження природних екосистем близьких до притаманного їм природного стану виділяють для заповідання в середньому бли­зько 10 % загальної площі, тоді як середньосвітовий показник заповідання становить 5 %.

Станом на 01.01.2008 р. в Україні загальна площа територій та об' єктів природно-заповідного фонду становить 2,99 млн га, а показник заповідності досяг рівня 4,95 % (рис. 1). Нині природ­но-заповідний фонд має у своєму складі 7346 територій і об'єктів загальнодержавного та місцевого значення, які за часткою площі розподілились наступним чином: природні заповідники — 5,6 %, біосферні заповідники — 7,6 %, національні природні парки — 24,2 %, заказники — 36,8 %, регіональні ландшафтні парки — 21,1 %, заповідні урочища — 3,2 %, інші об'єкти (пам'ятки при­роди, ботанічні сади, зоологічні та дендрологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва) — 1,5 % [1, с. 207].

Розподіл територій і об' єктів природно-заповідного фонду України в регіональному розрізі, характеризується нерівномірні­стю. Зокрема, добре розвинена мережа об' єктів природно-запо­відного фонду у західних та південних регіонах, менше — в схід­них та центральних. Проте, при позитивній динаміці, темпи зрос­тання площ природно-заповідного фонду за рахунок створення нових та розширення територій існуючих об' єктів природно-заповідного фонду, є не достатніми.

3000

2500

g 2000

т of

a

о

G

1500

1000

500

0

1988 1990 1992 1994 1996 1998 2000 2002 2004 2006 2008

Роки

♦   заповідники та природні національні парки —■— природно-заповідний фонд України

Рис. 1. Динаміка зростання загальної площі природно-заповідного фонду, в тому числі площ заповідників та природних національних парків

Зумовлено це насамперед тим, що чинна «Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» виконується не повною мірою. Для прикладу досі не створено такі національні природні парки, як «Меотида», «Приазовський» та «Сиваський» (термін створення яких закінчи­вся ще в 2000-2002 рр.), «Джарилгач» та «Дністровський кань­йон» (2002-2004 рр.), «Гранітно-степове Побужжя» та «Сіверсь-ко-Донецький» (2003-2005 рр.), «Центрально-Подільський» (2004-2006 рр.), «Самарський бір» (2005-2007 рр.) та ін. До того ж не розширено межі десяти вже існуючих національних природ­них парків, залишаються не створеними 3 біосферні заповідники та відтерміновується відкриття ще 3 природно-заповідних об' єктів, зокрема «Переяслав-Хмельницького» на 2012 р., «Центрально-Подільського (Бузькі пороги)» на 2018 р. та «Пе-редкарпатського» на 2019 р.

До числа інших причин слід віднести неврегульованість нор­мативно-правового забезпечення, що стосується як створенняприродно-заповідних об' єктів, так і їх виділення в натурі. Рішен­ня про передачу земельних ділянок та визначення природних за­повідників, національних природних парків, створення біосфер-них заповідників приймає Президент України, а рішення про організацію, виділення земельної ділянки та оголошення терито­рій і об' єктів природно-заповідного фонду обласні та міські ради. Тому сьогодні в умовах поширення приватної власності на землі місцеві органи влади бойкотують рішення президента мо­тивуючи це не достатнім врахуванням економічних та регіональ­них інтересів регіону. Так, наприклад, створення національного природного парку «Великий бір» у заплаві р. Десна не підтриму­ється землекористувачами, територіальними громадами та орга­нами виконавчої влади. В даний час вони виступають категорич­но проти створення цього парку та введення відповідного природоохоронного режиму використання відповідних територій.

Більшість постійних користувачів та власників земельних ді­лянок не мають зацікавленості у їх передачі на умовах постійного користування установам природно-заповідного фонду. Найбільші дискусії точаться за землі лісового фонду, які є домінуючими в складі земель об' єктів природно-заповідного фонду (56,3 %). Суттєвою проблемою при цьому стає неузгодженість і недоско­налість як земельного, лісового, природоохоронного законодав­ства, так і законодавства про місцеве самоврядування, в сфері за­повідання. Зокрема, аналогічні правові колізії виникли при створенні національного природного парку «Гуцульщина», що в Івано-Франківській області. Оскільки вітчизняне законодавство забороняє діяльність на землях природно-заповідного фонду, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впли­вати на їхній якісний стан, а тому в даному випадку землі відве­дені під національний природний парк належать лісовому фонду і нині є зоною промислової заготівлі деревини.

Вилучення земель не тільки лісового, а й інших фондів під об' єкти заповідання та охорони має відбуватись виважено. По-перше, не всі природні екосистеми можуть із запровадженням при­родно-заповідного режиму повернутися до свого попереднього ста­ну, оскільки організація заповідного об' єкту ще не гарантує повного збереження генофонду флори і фауни. В цьому випадку більш доціль­ним буде створення в перехідних зонах між агроландшафтами та існуючими природними екосистемами буферних зон, у яких спочат­ку створювалися б умови для повернення місцевої природної флорита фауни, а вже згодом ці зони переводилися б у власне заповідні території з відповідним режимом використання.

По-друге, екологобезпечне використання земель природно-заповідного фонду передбачає не лише екологічне обґрунтуван­ня, а й економічну доцільність та виправданість рішень на роз­ширення чи створення природно-заповідних територій. Перево­дячи лісові землі з високопродуктивними деревостанами під охорону тим самим втрачається їх цінність, а років через 10­20 замість високоякісної вчасно зрубаної деревини отримуємо дрова, які навіть не завжди можна реалізувати. При цьому екологічний ефект не завжди перекриватиме економічні втрати.

Досить часто потенційні для заповідання території або ж існуючі природно-заповідні об' єкти використовуються не за призначенням, хоча це і суперечить законодавству. Це відбувається шляхом зняття статусу заповідання та переведенням в інші категорії земель. У ба­гатьох випадках це призводить до втрати даних об' єктів. Найчасті­ше випадки зняття статусу з природно-заповідних об' єктів, напри­клад заказників місцевого значення зустрічаються в АР Крим, Івано-Франківській, Одеській, Миколаївській та Київській областях.

Першопричинами цих дій є відсутність проектів організації територій, виділення в натурі меж об' єктів природно-заповідного фонду, актів на землю тощо. Найчастіше це відбувається при проведенні змін меж населених пунктів з метою включення іс­нуючих чи потенційних природно-заповідних територій, які міс­цевими громадами переводяться у категорію земель житлової та громадської забудови з їх подальшою приватизацією. Так, станом на 1.01.2008 року межі територій та об'єктів природно-заповід­ного фонду загальнодержавного значення встановлені в натурі у середньому на 45 % від їх загальної площі, а місцевого значення —

на 28 %.

Оптимальним варіантом для забезпечення нормального збе­реження природних екосистем і їх примноження за рахунок збіль­шення площ заповідних територій було б їх створення у місцево­стях, де вже є розвинута інфраструктура туристичної галузі (сітка доріг, побутові умови та ін.), тоді таке заповідання приноситиме економічний вигоду. Тим не менше, підхід до організації та ви­користання природно-заповідних територій повинен бути ком­плексним, науково обґрунтованим як з екологічної, так і еконо­мічної сторони, та таким, що враховує інтереси місцевих громад і довгострокові плани держави.

В економічно розвинених країнах основою регулювання від­носин у природоохоронній сфері є економічний механізм з сис­темою еколого-економічних інструментів, які можуть виступати в різних формах, зокрема в виді платежів, податків, премій, дота­цій, штрафів тощо [2, c. 472]. Головною умовою останніх є зби­рання коштів на бюджетні рахунки різних рівнів, які в подаль­шому використовуються для фінансування екологічних проблем.

Проте економічний механізм екологічного регулювання в Україні перебуває в стадії становлення та гальмує процеси пере­ходу до екологобезпечного розвитку економіки держави. Попри те, що в бюджеті України за останні 7 років видатки на охорону навколишнього природного середовища зросли практично на 1/3, а частка витрат на збереження біорізноманіття та заповідну справу також має тенденцію до зростання (табл. 1), аналіз динаміки фі­нансування природно-охоронних заходів показує, що цю галузь постійно недофінансовують. Станом на 2008 р. фінансове та мате­ріально-технічне забезпечення установ природно-заповідного фон­ду перебувало на рівні 35 % від фактичних потреб.

Таблиця 1

ДИНАМІКА ФІНАНСУВАННЯ ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ

Роки

Витрати на охорону навколишнього природного середовища, млн грн

Витрати на збереження

біорізно-маніття і середовища існування в структурі капітальних інвестицій

 

всього

у тому числі

млн грн

%

 

 

капітальні інвестиції

поточні витрати

 

 

2000

3224,3

605,9

2618,4

3,0

0,5

2002

3827,3

759,8

3080,1

2,3

0,3

2004

5987,7

1835,5

4152,2

12,8

0,7

2006

7366,6

2194,2

5172,4

6,6

0,3

2007

9691,0

3080,7

6610,3

18,5

0,6

* Розрахунки автора за даними Держкомстату України [3].

Слід відмітити, що в організації роботи та функціонування сфери заповідання важливу роль відіграють адміністративні ме­тоди управління, контролю та охорони природно-заповідних те­риторій. На жаль, сьогодні спостерігається як надмірна регіональ­на розпорошеність територій та об' єктів природно-заповідного фонду за відомчою приналежністю, так і відсутня належна центральна структура управління, яка забезпечувала б управлін­ня, контроль та утримання природно-заповідного фонду в регіо­нах країни. Крім цього, сформована система державної охорони природно-заповідних територій України також не відповідає су­часним вимогам і міжнародним стандартам.

Висновок. Виходячи з існуючих проблем у сфері природно-заповідного фонду та реалій сьогодення доцільно: сприяти обі­знаності громадян, представників органів державної влади та міс­цевого самоврядування щодо необхідності збереження природ­ного середовища у відповідному регіоні; з метою розширення існуючих чи створення нових об' єктів природно-заповідного фон­ду розробити компенсаційні механізми сплати відшкодування збитків попереднім землекористувачам; при передачі земель лі­сового фонду (особливо колишніх лісозаготівельних територій) у постійне користування з метою заповідання території доцільно провести попередню експертизу, яка б довела економічну та еко­логічну доцільність таких дій.

Для створення довгострокової стратегії екологізації природо­користування доцільно: внести зміни і доповнення до чинної за­конодавчої і нормативно-правової бази та розробити нові законо­давчі акти, які б відповідали сучасним ринковим умовам господарювання в охоронній сфері; забезпечити поглиблення екологічної освіти та підготовки кваліфікованих менеджерів у га­лузі заповідання; сприяти залученню інвесторів для покращення матеріально-технічного забезпечення заповідної справи як на на­ціональному, так і на місцевому рівнях.

Література

1. Статистичний збірник «Довкілля України». — К.: Держкомстат

України, 2006. — 260 с.

2. Основи екології. Екологічна економіка та управління природоко­ристуванням / Під ред. Л. Г. Мельника, М. К. Шапочки. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. — 759 с.

3. Статистичний щорічник України. — К.: Держкомстат України,

2007. — 540 с.

Статтю подано до редакції 01.03.10 р.

Страницы:
1 


Похожие статьи

О С Будзяк - Збереження природних екосистем як чинник екологобезпечного використання земель