Л П Гордієнко - Застосування традиційних методів обліку та калькулюваня витрат незавершеного виробництва в україні - страница 1

Страницы:
1 

3. Про порядок бухгалтерського обліку гуманітарної допомоги: На­каз Міністерства фінансів України від 14.12.99 р. № 298.

4. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зо­бов'язань і господарських операцій підприємств і організацій: Затвер­джений наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 р. № 291, зі змінами та доповненнями.

Стаття надійшла до редакції 15.12.2010 р.

УДК 657

Л. П. Гордієнко, асистент кафедри обліку підприємницької діяльності ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»

ЗАСТОСУВАННЯ ТРАДИЦІЙНИХ МЕТОДІВ ОБЛІКУ ТА КАЛЬКУЛЮВАНЯ ВИТРАТ НЕЗАВЕРШЕНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ

АНОТАЦІЯ. Доведено вплив традиційних методів обліку (абсорбшин-костинг, стандарт-кост, директ-костинг) на конкурентоспроможність продукції. Обґрунтовано вибір методів обліку витрат НЗВ по застосу­ванню на підприємстві.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: організація обліку витрат, абсорбшин-костинг, стан-дарт-костинг, директ-костинг, НЗВ витрат.

АННОТАЦИЯ. Показано влияние традиционных методов бухгалтерско­го учета (абсорбшин-костинг, стандарт-костинг, директ-костинг) на конкурентоспособность выпускаемой продукции. Приведены обоснова­ния на внедрения методов учета затрат незавершеного производства на предприятии.

КЛЮЧЕВЫЕ СЛОВА: организация учета затрат, абсорбшин-костинг, стан­дарт-костинг, директ-костинг.

ABSTRACT. Shows the influence of traditional accounting methods (absorbshin-costing, standard costing, direct costing) on the competitiveness products. Will summarize the rationale for the introduction of methods of cost accounting PHN in the enterprise.

KEY WORDS: organization of cost accounting, absorbshin-costing, standard costing, direct costing.

За роки становлення ринкових відносин в українській еконо­міці суттєво трансформувалися механізми управління, відбувся розвиток підприємницької ініціативи, зросло число учасників рин­ку. На цьому ґрунті, відбулося зростання конкуренції, а конкуре­нтна боротьба стала динамічною, масштабною і гострою.

У цій ситуації забезпечення стійкості підприємств може здій­снюватися шляхом підвищення їх конкурентоспроможності та формування нових методичних підходів щодо оцінювання рівня витрат вітчизняних підприємств.

Значний внесок у дослідження проблеми визначення обліку витрат на підприємств внесли такі зарубіжні та вітчизняні вчені, як Д. Сакс, В. Маршал, Л. Чернелевський, С. Покропивний, М. Ку-жельний, М. Чумаченко, В. Сопко, В. Добровський, С. Голов, Т. Марени, В. Керімов, Т. Карпова, Є. Мних, В. Палій, М. Вруб-левський, Ю. Мишин, І. Білоусова, Л. Нападовська, Д. Гудима, В. Власюк та ін. Проте значна частина існуючих наукових дослі­джень з проблем визначення і обліку витрат є спробами узагаль­нення існуючого практичного досвіду, що не завжди доцільно. Разом з тим, у вітчизняній практиці не існує єдиного підходу до оцінки вартості і обліку витрат незавершеного підприємства та його впливу на рівень конкурентоспроможності продукції.

Раціональне використання ресурсів на підприємстві забезпе­чує його конкурентоспроможність незалежно від галузі діяльнос­ті. Оскільки незавершене виробництво у загальних витратах зай­має ще значну частку, то високу актуальність на даний час має необхідність дослідження проблем обліку обсягів незавершеного виробництва на промисловому підприємстві [2].

Метою статті є викладання результатів дослідження традиційних методів обліку витрат незавершеного виробництва, визначення їх переваг і недоліків та пошуку найефективніших методів обліку.

Від правильної організації обліку і оцінки обсягів незаверше­ного виробництва залежить достовірність розрахунку виробни­чих витрат, калькулювання собівартості та рівень матеріальних витрат при виготовленні продукції [1]. Тільки при правильному визначенні частки витрат у незавершеному виробництві, можна точно розрахувати собівартість готової продукції, а також обсяг прибутку при її продажу. Саме тому, в умовах постійних змін ринкового середовища головним завданням будь-якого підпри­ємства є оптимізація витрат на виробництво продукції. Раціональ­не використання ресурсів на підприємстві забезпечує його кон­курентоспроможність незалежно від галузі діяльності. Оскільки незавершене виробництво у загальних витратах займає ще значну частку, то високу актуальність на даний час має необхідність до­слідження проблем обліку обсягів незавершеного виробництва на промисловому підприємстві [2].

При використанні різних методів обліку витрат виробництва і при різному варіанті й формі його організації застосовують нор­ми витрат та нормативи, а також виявляють відхилення від них. Принципова різниця полягає в тому, коли це робиться — у про­цесі здійснення технологічного процесу, або вже після його ви­конання [5].

У сучасній практиці обліку витрат на виробництво продукції ви­користовується значне число методів традиційних та новітніх.

Особливої уваги потребують традиційні методи обліку витрат незавершеного виробництва. До традиційних методів відносять: аб-соршин-костинг, директ-костинг, стандарт-кост, нормативний облік калькулювання витрат, попередільний метод калькулювання.

Абсоршин-костинг (система обліку за повними витратами) — згідно з цим методом усі прямі витрати на виробництво та всі змінні витрати на виробництво включаються до собівартості ви­готовленої продукції.

Перевагами цього методу є можливість його застосування для розрахунку ціни за одиницю продукту, розрахунку повної собівартості готової продукції, запасів готової продукції на складі і визначення незавершеного виробництва, розрахунку собівартості та рентабельності окремих видів продукції на ви­робництві, можливість застосування в цілях фінансового облі­ку та при складанні бухгалтерської звітності. Але існують і не­доліки: неможливість застосування для порівняльного аналізу собівартості товарів власного вироництва, ймовірність вибору некоректної бази розподілу змінних витрат, яка призведе до викривлення реальної собівартості виготовленої продукції та встановлення необґрунтованих цін на товар, необачність від­несення витрат до однієї групи.

Директ-костинг система обліку за змінними витратами, згід­но з якою тільки змінні витрати включаються до собівартості ви­готовленої продукції і в оцінку кінцевих запасів, а постійні ви­трати в повному їх обсязі відносяться на фінансовий результат діяльності підприємства.

Перевагами методу директ-костинг є спрощена система роз­рахунку собівартості порівняно з системою обліку за повними витратами, відсутня процедура розподілу повних витрат по ви­дам продукції, можливість застосовувати більш гнучку систему ціноутворення та визначення граничної ціна товару, що може бу­ти ефективним при не повному використанні виробничих потуж­ностей, визначення маржинального прибутку, який дозволяє пла­нувати ціни та знижки на певний обсяг продаж товарів, і від­повідно визначення точки беззбитковості підприємства. А от не­доліки дуже незначні: відсутність інформації про повну собівар­тість одиниці продукції, ведення обліку витрат тільки за вироб­ничою собівартістю.

Згідно з методом стандарт-кост (система обліку за норматив­ними витратами) облік витрат ведеться в межах встановлених норм та нормативів та по відхиленням до них. Але до початку виробничого циклу проводиться попереднє нормування витрат. Як правило використовують основні статті витрат: сировина та матеріали; заробітна плата робітників виробничого персоналу; накладні витрати.

Перевагами цього методу є попереднє нормування витрат по статтям та елементам. Система використовується для прийняття рішень, якщо стандарти розроблені окремо за змінними елемен­тами витрат. На підставі встановлених стандартів можна заздале­гідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реаліза­цію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для виз­начення цін, керівництво своєчасно отримує інформацію про ве­личину відхилень від нормативів, менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання продукції. У цьому методі також існують недоліки, такі як неможливість застосуван­ня системи обліку на всіх етапах життєвого циклу продукції, то­му що на етапі розробки деякі види витрат непередбачені, відсут­ність якісних показників діяльності підприємства, тому що голо­вна увага приділяється мінімізування відхилень від норм, залеж­ність системи від зовнішніх факторів (зміна цін постачальника­ми, вплив інфляції, зміни в законодавстві, ускладнення при розрахунку нормативних витрат.

Нормативний облік калькулювання витрат незавершеного ви­робництва на підприємстві — це щоденне виявлення відхилень від розроблених стандартних норм витрат на виробництво по хо­ду технологічного процесу, він включає в себе: нормування ви­трат; калькулювання собівартості продукції за нормами та нор­мативами; виявлення та документальне оформлення відхилень від норм у ході виробничого процесу по видам продукції; опера­тивний аналіз відхилень; облік відхилень від норм по видам від­хилень, місцям виникнення та причинам виникнення; виявлення і документальне оформлення зміни норм у зв'язку з удосконален­ням виробництва; запобігання надлишків при використанні сиро­вини і матеріалів.

Перевагами є можливість поточного оперативного обліку ви­трат шляхом обліку відхилень від норм, відокремлення обліку змін норм, тобто контроль за здійсненням режиму економії, укрупнення об' єктів, оскільки нормативні калькуляції складаютьпо всіх видах виробів, а відхилення враховують по групах одно­рідної продукції, внаслідок чого зменшується число об' єктів калькулювання, охоплення нормативними калькуляціями значної частини витрат, облік відхилень від норм по видам відхилень, міс­цям виникнення та причинам виникнення; прорахунок фактичної собівартості виготовляємої продукції з використанням норматив­ної калькуляції. Недоліки цього методу калькулювання включать: значну частину відхилень від норм, пов' язаних з використанням сировини і матеріалів на виробництво, яка виявляється за допо­могою інвентаризації в цілому по структурних підрозділах та за весь звітний період, велику кількість неврахованих витрат, від­хилення витрат на управління і обслуговування виявляють без врахування змін обсягів виробництва, а в більшості випадків зо­всім не виявляють, їх фактичну величину розподіляють переваж­но пропорційно основної заробітної плати робітників, що значно зменшує інформаційну функцію обліку.

Попередільний метод калькулювання обліку витрат викорис­товується підприємствами, що мають масовий характер виготов­лення кінцевого продукту з однорідною сировиною, матеріалами та спорідненими технологіями випуску продукції. При цьому продукцію виготовляють у межах безперервних процесів або су­купності послідовних основних й допоміжних процесів, кожний з яких є самостійним виробничим переділом. Розрізняють простий (безнапівфабрикатний метод), коли на підприємстві випускається один вид продукту, та багатоступеневий (напівфабрикатний) ме­тод, який застосовують, коли має місце реалізація продукції, яка не пройшла всі технологічні етапи на виробництві. Безнапівфаб-рикатний метод менш трудомісткий, але він не дозволяє пораху­вати собівартість при передачі з одного переділу в інший. А на-півфабрикатний метод більш трудомісткий, він дозволяє вра­ховувати залишки незавершеного виробництва по цехах, а також контролювати рух напівфабрикатів власного виробництва.

Переваги попередільного методу калькулювання є: ведення аналітичного обліку витрат на виробництві за об' єктами кальку­лювання, калькуляція продукції ведеться за статтями витрат у розрізі видів або груп продукції по переділах, калькуляційний облік витрат організують за технологічними переділами, збір ін­формації про витрати є менш трудомістким у порівнянні з поза­мовним методом, інформація, що відображена на рахунках бух­галтерських обліку, є більш прозорою, розподілення накладних витрат по цехам проводиться більш точно. Недоліками попере-дільного методу є неможливість згрупувати витрати за видамипродукції, значний обсяг облікових записів, дані на підприємстві не дають інформації про причини відхилень фактичних витрат від нормативних.

Отже, розглядаючи ці системи калькулювання та методи облі­ку витрат доцільно було б зупинитися на окремих та вказати на їх розбіжності. А саме, система стандарт-кост не є повним аналогом нормативного обліку витрат. Вона передбачає облік повних ви­трат і враховує витрати в межах певних норм. Але, в межах нор­мативного обліку витрат відхилення від норм витрат включають до собівартості продукції, тоді як у системі стандарт-кост понад­нормові витрати відносіть або на фінансовий результат діяльнос­ті підприємства або на винних осіб. За нормативним методом нор­муються прямі витрати, а змінні розподіляються між об' єктами калькулювання індексним методом, а от у системі стандарт-кост стандарти (норми) розробляються для всіх видів витрат, а також для доходів та ще можливо і для деяких виробничих показників.

Система абсоршин-костинг (повних витрат) використовується на малих та середніх підприємствах, де має місце виробництво одного або кількох видів продукції. На підприємствах, де є знач­на номенклатура продукції, що виготовляється, ефективніше комбінувати цей метод з іншими.

Метод директ-костинг застосовується переважно в управлін­ському обліку для прийняття управлінських рішень, де здійсню­ється поділ на постійні та змінні витрати підприємства. Виходячи з вище сказаного можемо зробити поділ на кілька різновидів сис­теми директ-костинг: класичний (калькулювання за прямими (основними) витратами, які водночас є і змінними система обліку за змінними витратами калькулювання відбувається за змінними витратами, до складу яких входять прямі витрати та змінні не прямі витрати; система обліку витрат, залежно від використання виробничих потужностей, коли калькулюються усі змінні витра­ти і частина постійних витрат визначених залежно з коефіцієнт­ним методом використання виробничих потужностей підприємс­тва.

Особливістю попередільного методу є те, що витрати узагаль­нюються по переділам, і відповідно, це дозволяє калькулювати со­бівартість продукції по кожному переділу, яка може бути застосо­вана як напівфабрикат, який у наступному може піти у ви­робництво або бути проданим іншим підприємствам з аналогічним технологічним циклом для подальшого використання. Як відзна­чалось вище, калькулювання собівартості продукції доцільно про­водити за кожним переділом. У рамках даного процесу можна ви­значити як загальні витрати на незавершене виробництво за кож­ним переділом, так і фазою технологічного процесу. Оцінка їх здійснюється за методиками, викладеними у галузевих рекоменда­ціях згідно з чинним законодавством про оцінку ресурсів [1].

Оцінку витрат незавершеного виробництва на підприємствах з безперервним і закритим технологічним процесом доцільно здійс­нювати з використанням нормативного обліку за собівартістю сиро­вини та матеріалів, завантажених в апарати. Кількість сировини, ма­теріалів та напівфабрикатів визначається шляхом проведення замірів та лабораторних аналізів і відображається в перерахунку на вміст у них корисної сировини. Залишки незавершеного виробницт­ва визначають виходячи з кількості апаратів, які були завантажени­ми на кінець звітного періоду, та ваги сировини і матеріалів, які знаходились у кожному з них. А самі кількісні залишки підтвер­джуються актами інвентаризації незавершеного виробництва, обра­ховують за плановими нормами, скоригованими на фактично ви­трачені матеріали на виробництво продукту [4].

Проведене дослідження методів обліку і калькулювання ви­трат незавершеного виробництва їх переваг та недоліків дозволи­ло встановити, що традиційні методи обліку витрат дозволяють врахувати особливості технологій виготовлення продукції, а та­кож характер організації управління підприємством. За умови адекватного застосування цих методів можна забезпечити ефек­тивне управління підприємством.

Література

1. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV // Бухгалтерський облік і ау­дит. — 1999. — № 9 — С. 3—8.

2. Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості: Затверджені Наказом Державного ко­мітету промислової політики України від 2 лютого 2001 р.

3. Пилипенко О. О. Управління витратами на сучасних підприємст­вах // Формування ринкових відносин в Україні. — № 12. — 2008. — С.

8—9.

4. Чернелевский Л. М., Осадча Г. Г. Управлінський облік на підпри­ємствах харчової промисловості. — К.: Пектораль, 2005. — 360 с.

5. Сопко В. В. Нормативный учет затрат производства в пищевой промышленности. — М.: Пищепромиздат, 1978. — 144 с.

6. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» // Бухгалтерія. — 2001. — № 5. — С. 135—149.

Стаття надійшла до редакції 15.01. 2011 р.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Л П Гордієнко - Застосування традиційних методів обліку та калькулюваня витрат незавершеного виробництва в україні

Л П Гордієнко - Ключові аспекти нормативного обліку обсягів незавершеного виробництва на промислових підприємствах