Т В Ткаченко - Засоби стилізації розмовності в прозі михайла стельмаха - страница 1

Страницы:
1  2  3 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М.П. ДРАГОМАНОВА

ТКАЧЕНКО ТЕТЯНА ВАСИЛІВНА

УДК 811.161.2'373.4:82-3

ЗАСОБИ СТИЛІЗАЦІЇ РОЗМОВНОСТІ В ПРОЗІ МИХАЙЛА СТЕЛЬМАХА

10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Київ-2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова, Міністерство освіти і науки України. Науковий керівник - академік АПН України,

доктор філологічних наук, професор

МАЦЬКО Любов Іванівна,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, завідувач

кафедри стилістики української мови. Офіційні опоненти:     доктор філологічних наук, професор

СТРУГАНЕЦЬ Любов Василівна,

Тернопільский національний педагогічний

університет, завідувач кафедри методики

викладання української мови і культури мовлення,

кандидат філологічних наук БИБИК Світлана Павлівна,

Інститут української мови НАН України,

старший науковий співробітник

відділу стилістики і культури мови. Провідна установа   - Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, Інститут філології,

кафедра історії української мови, Міністерство

освіти і науки України, м. Київ. Захист відбудеться "31" жовтня 2006 року о 14.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розісланий   "28" вересня 2006 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Гальона Н.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасний стан розвитку української лінгвостилістики визначає пріоритетність одного з актуальних напрямків дослідження - характеристики взаємовідношень художньої мови з загальнолітературної мовою і, зокрема, з розмовним стилем як одним із її функціональних різновидів. Ця проблема тісно пов'язана з історією української літературної мови, а також визначенням основних тенденцій формування й становлення художнього стилю. У зв'язку з розширенням у мові художньої літератури семантико-стилістичних функцій розмовних елементів виникли об'єктивні передумови для утвердження розмовності як стилістичного явища. Оскільки розмовний компонент став виразною ознакою художнього стилю, у полі зору стилістики художньої мови постала потреба теоретичного обґрунтування і практичного дослідження лінгвостилістичної категорії розмовності.

З огляду на те, що розмовність як важливе мовно-естетичне явище є одним із показників індивідуального стилю письменника, її лінгвостилістичний аналіз має принципове значення для розуміння специфіки авторської художньої мови. Це зумовлено тим, що індивідуально-художня манера творчості письменника значною мірою характеризує мовний контекст усієї епохи, стан нормування літературної мови та динаміку лексико-семантичних змін і стилістичної диференціації.

Проблема дослідження естетичного потенціалу елементів розмовного стилю в художньому тексті постійно перебуває в полі зору українських мовознавців (І. Білодід, В. Ващенко, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюх, В. Русанівський, Н. Сологуб, І. Чередниченко). Серед російських лінгвістів це питання досліджували В. Виноградов, Т. Винокур, К. Кожевникова, О. Лаптєва, О. Сиротиніна та інші. Більшість науковців зазначало, що в мові художнього твору відбувається стилізація розмовності, тобто свідоме переймання письменником характерних особливостей розмовного стилю з метою створення відповідного колориту в художньому тексті. Саме з метою стилізації розмовності в мові художньої літератури письменники використовують розмовно марковану лексику і фразеологію, окремі слова, властиві живому усному мовленню, експресивно виразні типи словотвору, певну, часто компресовану, синтаксично-інтонаційну будову речень.

В українському мовознавстві розмовні елементи художньої мови традиційно розглядаються у зв'язку з вивченням індивідуальних стилів письменників. Зокрема, ґрунтовно дослідивши мовотворчість Григора Тютюнника, С. Бибик відзначає народнорозмовність як мовно-стильову естетичну домінанту його прози. Місце розмовних одиниць поряд з іншими стилістично маркованими засобами в мовостилях окремих письменників з'ясовували також Г. Бикова, Л. Бурківська, Т. Должикова, Л. Науменко, О. Переломова, Л. Шевченко. Стилізації усно-розмовної мови в драматургійних творах присвячено наукову працю О. Ожигової.

Творчість Михайла Стельмаха репрезентує українську літературу й українську літературну мову 40-70-х років ХХ ст. Різні аспекти індивідуального стилю письменника привертали увагу мовознавців. Зокрема, лексичну синоніміку його творів досліджував А. Бевзенко (О., 1968), фразеологію - Л. Авксентьєв (Х., 1969), лексику - М. Миронюк (Х., 1969), епітети в образній системі митця - Н. Сидяченко (К., 1991). Мовотворчості Михайла Стельмаха в контексті української народнопісенності присвячене дослідження Л. Козловської (К., 1994).

Специфіка мовотворчості Михайла Стельмаха в аспекті розмовності як стилістичної категорії української літературної мови досі не була об'єктом досліджень, хоча в переважній більшості вищезазначених наукових розвідок стверджувалося, що вона є однією з визначальних ознак індивідуального стилю письменника.

Актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю поглибленого теоретичного й практичного дослідження лінгвостилістичної категорії розмовності як багатоаспектного явища в стилістичній системі української літературної мови, а також відсутністю монографічного дослідження про лексико-фразеологічні та словотвірні засоби стилізації розмовності в прозових творах Михайла Стельмаха.

Історичний і культурний феномен Михайла Стельмаха полягає в тому, що його твори - це художня система, в якій власне світосприймання збігається з колективним самовираженням українців. Письменник зміг поєднати у своїй мовотворчості глибокий зміст, правдивість образів, різноманітність художніх засобів і прийомів їх залучення в мовну тканину твору з умінням дібрати з загальнонародної мови ті необхідні елементи, які сприяють відтворенню численних як смислових, так і експресивних та оцінних відтінків значення слова. У мові творів письменника органічно поєдналося загальномовне й індивідуальне, і це свідчить про досконале вивчення ним народного життя, глибоке знання живої розмовної мови й уміння організувати її в струнку систему авторської розповіді. Ліричне звучання глибоко психологічної й антропоцентричної прози Михайла Стельмаха зумовлює її реальну й предметну живописну метафоричність. Письменник дбав не тільки про правдивість відображення характерних рис розмовної мови та емоційність висловлення, а й про їх естетичний вплив.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження відповідає науковій проблемі кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова "Проблеми формування і розвитку функціональних стилів сучасної української мови, підстилів і жанрів, текстології і текстотворення". Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова 30 березня 2004 року (протокол № 10) та схвалена Науковою координаційною радою "Українська мова" НАН України 16 грудня 2004 року (протокол № 24).

Мета роботи полягає в обґрунтуванні статусу розмовності в стилістичній системі української літературної мови; визначенні лексичних, словотвірних і фразеологічних засобів стилізації розмовності та їх контекстуальних функцій у мові прози Михайла Стельмаха.

Мета передбачає виконання таких завдань:

• окреслити зміст поняття розмовності в  аспекті історії та стилістики української літературної мови;

• визначити чинники формування мовотворчої особистості Михайла Стельмаха;

• виявити специфіку трансформацій смислового обсягу й стилістичного забарвлення розмовних одиниць, зумовлених авторською настановою;

• розглянути прийоми залучення розмовних лексичних елементів у процес метафоричного переосмислення;

• описати стилістичні функції розмовної емоційно-експресивної лексики;

• дослідити традиційні й оказіональні словотвірні моделі розмовних лексичних одиниць;

• простежити стилістичний потенціал узуальних та трансформованих фразеологічних одиниць розмовного походження;

• схарактеризувати індивідуально-авторську специфіку стилізації розмовності в прозових текстах Михайла Стельмаха.

Джерельною базою дисертаційного дослідження послужили тексти романів Михайла Стельмаха "Правда і кривда (Марко Безсмертний)", "Дума про тебе", "Чотири броди" і повістей "Гуси-лебеді летять...", "Щедрий вечір". До аналізу залучено Словник української мови: В 11-ти т. (К.: Наук. думка, 1970-1980), Словник синонімів української мови: У 2-х т. (К.: Наук. думка, 1999-2000), Фразеологічний словник української мови: У 2-х кн. (К.: Наук. думка, 1999).

Об'єкт дослідження - мова прозових творів Михайла Стельмаха.

Предмет дослідження - лексичні, словотвірні та фразеологічні засоби стилізації розмовності в художньому тексті.

Мета і завдання дисертації зумовили вибір відповідних методів і прийомів дослідження: описовий метод, методи функціонально-стилістичного і текстово-інтерпретаційного аналізу. Для з'ясування словотвірних особливостей розмовної лексики застосовувалися лексико-граматичний і семантико-функціональний різновиди лінгвостилістичного аналізу. З метою виявлення і опису закономірностей функціонування одиниць художньої мови (авторських синонімів, оказіоналізмів, трансформованих фразеологічних одиниць), а також їх естетичного спрямування в художньому тексті використовувався метод лінгвоестетичного аналізу.

Наукова новизна дослідження полягає в розширенні підходів до з'ясування поняття стилістичної категорії розмовності. У роботі вперше в українському мовознавстві здійснено лінгвостилістичний аналіз та опис лексико-фразеологічних і словотвірних засобів стилізаціїрозмовності в художній прозі Михайла Стельмаха, акцентовано увагу на характерних для письменника способах використання стилістичного потенціалу розмовних елементів, на їх текстотворчих функціях. У дисертації висвітлено роль творчої особистості Михайла Стельмаха в історії української літературної мови й стилістики, обґрунтовано значення мовотворчості письменника для розвитку української літературної мови.

Теоретичне значення роботи. Теоретико-методологічні положення дисертації, визначення й тлумачення лінгвостилістичних понять, аналіз та опис засобів створення колориту розмовності в художніх текстах Михайла Стельмаха, виявлення специфіки авторських модифікацій смислового обсягу й стилістичного забарвлення розмовних елементів у прозі письменника узагальнюють уже відомі й уводять у науковий обіг нові знання про стилістичну категорію розмовності, її роль і значення в становленні й розвитку художнього стилю, а також стилістичної системи сучасної української літературної мови. Результати наукового дослідження сприяють більш глибокому розумінню специфіки естетичних властивостей розмовних одиниць у структурі художнього тексту.

Практичне значення дисертації полягає в можливості використання одержаних результатів при написанні підручників та навчальних посібників зі стилістики й історії української літературної мови, а також лексикології і фразеології. Зібраний та систематизований матеріал може бути використаний у навчальному курсі лінгвістичного аналізу тексту, написанні курсових, дипломних та магістерських робіт, вивченні української мови й літератури в школі, у процесі укладання загальномовних та індивідуально-авторських словників.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і практичні результати дослідження викладено в доповідях на звітно-наукових конференціях викладачів кафедри стилістики української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (2003, 2004, 2005, 2006 рр.), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Теоретичні і практичні аспекти культури мови" (Тернопіль, 2004 р.), Міжнародній науковій конференції "Мова і культура" ім. проф. Сергія Бураго (Київ, 2005 р.), Міжнародній науковій конференції "Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови" (Київ, 2006 р.), Міжнародній науковій конференції "Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспект" (Черкаси, 2006 р.) та в процесі викладання стилістики української мови в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова.

Матеріали дисертаційного дослідження були використані в процесі викладання української мови і літератури учням ЗОШ № 214 м. Києва (довідка про впровадження № 38 від 02.06.2006 р.) та сучасної української літературної мови студентам Київського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження № 143 від 14.06.2006 р.).

Публікації. Зміст роботи викладено в 9 публікаціях автора, серед них 7 - у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, двох розділів з висновками, загальних висновків та списку використаної літератури (252 позиції). Загальний обсяг роботи - 196 сторінок; основний зміст викладено на 174 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано мету й завдання дисертаційного дослідження, визначено наукову новизну роботи, окреслено теоретичне й практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі - "Теоретико-методологічні засади системного аналізу розмовності" -розглянуто питання про місце народнорозмовної мови в процесі формування й становлення нової української літературної мови та роль розмовних елементів у її нормуванні, визначено зміст понять лінгвостилістичної категорії розмовності та стилізації розмовності в мові художньої літератури, окреслено коло засобів створення розмовного колориту в художньому тексті, означено місце розмовності в мовотворчості Михайла Стельмаха.

Літературна мова як форма національної мови має одним із своїх джерел живомовну стихію. Народна розмовна мова була основою, на якій шляхом словесної майстерності видатних представників художнього стилю постала нова українська літературна мова. Перехід від літературно-писемного білінгвізму донаціонального періоду до єдиної національної літературної мови традиційно супроводжується процесом заміни книжної основи народною. В історії української мови поєднувальною ланкою між народнорозмовною та книжною мовою став художній стиль.

На основі праць Л. Булаховського, М. Жовтобрюха, С. Єрмоленко, Г. Левченка, І. Матвіяса, І. Огієнка, В. Передрієнка, М. Пилинського, Г. Півторака, П. Плюща, В. Русанівського зроблено висновок, що система української літературної мови сформувалася на народнорозмовній основі, увібравши писемно-літературні традиції та усні народнопоетичні надбання попередніх періодів. Народна основа української літературної мови ХУШ ст. - це породжена умовами історично тривалої взаємодії книжного і народного компонентів та відповідна вимогам національної специфіки динамічна єдність, що формувалася шляхом літературного закріплення більшості елементів народнорозмовного мовлення й відмови від різноджерельних "нестандартних" елементів (локальних, жаргонних, просторічних) (В. Передрієнко).

Становлення й унормування української літературної мови тісно пов'язані зі зміною статусу народнорозмовної мови. На початковому етапі народнорозмовна мова була джерелом формування літературної мови української нації й унормування її шляхом онароднення фонетики, лексики, морфології, синтаксису. У процесі стилістичної диференціації української літературної мови в їїстилістичній системі виокремився розмовний стиль як один із функціональних різновидів. Художня література стала своєрідним "посередником" між народнорозмовною і літературною мовою. Зважаючи на те, що письменники традиційно зверталися до розмовної мови як одного з основних джерел мовотворчості, багато слів розмовного походження, засвоєних художньою літературою, стали зрештою здобутком літературної мови.

Розмовність є складною й поліфункціональною категорією в історії української літературної мови та в її стилістичній системі. Зайнявши визначальне місце в процесі становлення нової української літературної мови та її нормування, більшість розмовних елементів зазнали значного олітературнення, стали літературною нормою, але рівночасно й розмовності не втратили (принаймні частина з них). Зрештою компоненти розмовного стилю стали засобом створення колориту розмовності в художній мові, елементом стилізації усномовних структур у системі художнього тексту. Лінгвостилістична категорія розмовності формується на основі функціонально-стильової єдності й конотування розмовних елементів у стилістичній системі української літературної мови й виявляється в живому мовленні та в конкретних художніх текстах. Суттєвою в цьому зв'язку є проблема розмежування дослідження характерних рис розмовної мови в усному мовленні й розмовності як лінгвостилістичного прийому відтворення живомовних структур у художньому стилі.

Розмовність у живому мовленні реалізується через розмовно марковану лексику й фразеологію, традиційні словотвірні типи, розмовний синтаксис і характеризується використанням емоційних та експресивних форм найменувань, що виявляють безпосередні оцінки мовця. Розмовні елементи в мові художньої літератури є виразними стилістемами, які реалізують естетичні функції мови і надають художньому тексту ефектів невимушеності й безпосередності, знижують стиль стосовно нейтрального рівня літературної мови, вносять у писемну мову елементи усного спілкування, а отже, є засобом художньої стилізації розмовності. Зміст лінгвостилістичної категорії розмовності становить позначена розмовними рисами семантика, яка існує як цілісна система відповідно стилістично маркованих мовних засобів. Мовностилістична маркованість розмовних елементів визначає різноманітність їх семантико-стилістичних функцій у художніх творах письменника. Лінгвостилістичний аналіз дає змогу простежити традиційні та оригінальні, індивідуально-авторські аспекти використання стилістичного потенціалу розмовних одиниць із метою створення колориту розмовності відповідно до тематичної інформації тексту.

Для мови художньої літератури характерний синтез розмовних і книжних засобів. Проте розмовна мова лише в перетвореному, певним чином трансформованому вигляді відображається в художньому стилі, перш за все тому, що багато її структурних особливостей, пов'язаних з усною формою, непідготовленістю, безпосередністю спілкування між мовцями, не можуть у первісному вигляді бути перенесені в писемний художній текст. Розмовна мова, відображена в художньомутворі, є обробленою, адже вона позбавлена однієї із своїх головних якостей - спонтанності. При цьому не всі типізовані усно-розмовні конструкції залучаються в текст художнього твору; письменник відбирає тільки такі, які можуть служити сигналами розмовного стилю, сприяють стилізації під розмовність, причому стилізоване розмовне мовлення відрізняється від спонтанного набагато більшою стилістичною концентрацією.

Стилізація розмовності в мові художньої літератури - це свідоме переймання письменником характерних ознак розмовного стилю, яке полягає в увиразненні різнорівневих засобів живої народної мови та їх естетичної модифікації з метою досягнення в художній мові необхідних авторові стилістичних ефектів. Метою стилізації розмовності є відтворення в художньому тексті часового й локального колоритів, соціального типу зображуваного середовища, характерних особливостей мовлення персонажів.

Засобами стилізації розмовності в мові художньої літератури є: 1) розмовно марковані слова, як нейтральні, так і стилістично знижені, емоційно-експресивні, оцінні; 2) розмовні значення полісемічних слів; 3) діалектизми; 4) просторічні слова (деформовані, позанормативні; вульгаризми; елементи суржикового мовлення; інвективи); 5) фразеологізми розмовного походження.

Образне ускладнення смислового обсягу слова в художній мові пов'язується з "прирощеннями" змісту, конотаціями. Цей термін усталився для позначення додаткового змісту слова, тих супутніх семантичних, емоційно-експресивних та стилістичних відтінків, які накладаються на основне значення. Переважна більшість розмовно маркованих слів наділені стійкими емоційно-експресивними та оцінними конотаціями. Вони різноманітні й зумовлені певним ставленням до позначуваного явища: жартівливим, іронічним, пестливим, зневажливим, схвальним, осудливим, фамільярним тощо.

Михайло Стельмах у своїй мовотворчості продовжив започатковану попередниками традицію широкого й багатофункціонального стилістичного використання елементів розмовної мови. Розмовність є однією з характерних рис індивідуального стилю письменника. Елементи розмовного стилю не виділяються в мові прози Михайла Стельмаха як щось стороннє чи іностильове; вони входять у загальну систему мови письменника. За допомогою залучення в мову художніх творів розмовно маркованих лексичних та фразеологічних одиниць з яскраво вираженою експресивністю, позитивною чи негативною оцінністю автор досягав створення розмовного колориту як в авторській мові, так і в мові персонажів, стилізованій під усно-розмовне мовлення.

У другому розділі - "Лексичні, словотвірні та фразеологічні засоби стилізації розмовності в текстах прози Михайла Стельмаха" - з'ясовано особливості семантики та функціонування розмовної лексики, описано стилістичні функції розмовної емоційно-експресивної лексики в художніх текстах Михайла Стельмаха,  проаналізовано традиційні розмовно конотовані таоказіональні словотвірні моделі, досліджено узуальне та індивідуально-авторське вживання розмовних фразеологічних одиниць.

Однією з важливих складових мови прози Михайла Стельмаха є розмовно-побутова лексика, яка в описах побутових ситуацій, у діалогах і монологах охоплює широке коло понять повсякденного життя людини й відображає в художній мові середовище, з якого вона вийшла, надає творам розмовного колориту. Михайло Стельмах широко залучав у мову прози назви різноманітних атрибутів сільського життя, реалій і предметів побуту, які висвітлюють традиції матеріальної культури України, минуле й сучасне українського народу. У досліджуваних творах побутова лексика становить різноманітну за структурою, походженням та часом виникнення групу слів на позначення знарядь праці та пристроїв для них: брус, грабки, мантачка; побутових елементів, приміщень сільської хати: божниця, ванькир, запічок; хатніх речей, посуду й кухонного начиння: вагани, ковганка, філіжанка; одягу та взуття: бекеша, кирея, свита; їжі та напоїв: вишняк, кандьор, товченики тощо.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

Т В Ткаченко - Засоби стилізації розмовності в прозі михайла стельмаха

Т В Ткаченко - Формування політичної опозиції в україні та країнах пострадянського простору теоретико-порівняльний аналіз