архітектор і політик - Сергій тимошенко - страница 1

Страницы:
1  2 

ПЕРСОНАЛИ

ВЛАСЕНКО В.М.

 

СЕРГІЙ ТИМОШЕНКО - АРХІТЕКТОР І ПОЛІТИК

 

Досліджується життєвий шлях, громадсько-політична і науково-педагогічна діяльність Сергія Тимошенка у першій половині XX ст., яка досі не була висвітлена в історіографії. Інженер, архітектор, професор, міністр шляхів У HP періоду Директорії, він зробив вагомий внесок у боротьбу за незалежність України.

 

Ім'я і творчий шлях одного з корифеїв українського архітектурного модерну початку XX ст., міністра шляхів Української Народної Республіки, депутата українського і польського парламентів Сергія Прокоповича Тимошенка, як і багатьох інших активних діячів українського національно-визвольного руху і культурного відродження, донедавна були майже невідомі. Його годі було шукати у радянських довідково-енциклопедичних виданнях. Оскільки архітектор належав до когорти борців за суверенну, незалежну Україну, які в горнилі Української революції 1917-1921 pp. і в еміграції відстоювали право народу творити власну державність, розбудовувати вітчизняну науку, освіту, культуру, ідеологи тоталітарного режиму подбали про те, щоб ім'я Тимошенка зникло назавжди зі свідомості багатьох поколінь українців.

Певні біоірафічні відомості про непересічного архітектора і державного діяча містяться у виданнях української еміграції1. Проте вже наприкінці минулого століття у працях, присвячених розвитку української архітектури початку XX ст., вперше у вітчизняній літературі згадується прізвище Сергія Прокоповича2. На рубежі ХХ-ХХІ ст. з'являються перші публікації про нього у наукових, науково-популярних та енциклопедично-довідкових виданнях3. У зв'язку з накопиченням певної інформації про нього є потреба в узагальненні наявного матеріалу з мистецької, викладацької та громадсько-політичної діяльності Тимошенка.

Народився Сергій Прокопович 23 січня (5 лютого за новим стилем) 1881 р. у с.Базилівка, нині с.Крупське Конотопського р-ну Сумської обл., в сім'ї почесного громадянина, землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка. Батько майбутнього архітектора з часом залишив посаду землеміра і зайнявся землеробством, орендуючи у поміщиків Кандиб маєток у с.Шпотівка та у поміщиці В.П.Гамалії (у дівоцтві Скоропадська) маєток у с.Базилівка. Мати Сергія Прокоповича походила з польської родини Сарнавських. її батько був військовим, згодом - управляючим маєтком Браницьких на Київщині. Побралися батьки у 1876 р. У сімбуло четверо дітей. Старший брат Степан з часом став визначним науковцем у галузі теоретичної механіки й опору матеріалів, академіком кількох академій наук, в тому числі УАН та АН СРСР, молодший брат Володимир був учасником українського національно-визвольного руху, заступником міністра торгу і промисловості за часів П.Скоропадського, співробітником науково-дослідних установ УАН, професором двох українських, однієї чеської вищих шкіл у ЧехоСловаччині та трьох американських університетів. Усі троє братів опинилися в еміграції. Молодша сестра Анна все своє життя прожила в СРСР.

 

Власенко Валерій Миколайович - кандидат історичних наук, доцент, завідуючий кафедрою історії Сумського державного університету.

Початкову освіту Сергій Прокопович здобув вдома. Як і старший брат, закінчив реальне училище у Ромнах. Потім навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Саме у столиці прилучився до українських організацій. Був активним учасником Української студентської громади. Під час однієї студентської демонстрації його дуже побили, лікарі ледве врятували життя. Виникли проблеми із зором на одне око. У 1903 р. став членом Революційної української партії, згодом - Української соціал-демократичної робітничої партії.

Після закінчення у 1906 р. інституту Тимошенко переїздить на Волинь, де працює за фахом на будівництві залізничного вузла станції Ковель і одночасно у місцевому повітовому земстві. Під йот керівництвом були збудовані великий палац, приміщення кондукторських і паровозних бригад, школа, інтернат, склад тощо, за його проектами -земський шпиталь (амбулаторія), жіноча гімназія4. Чимало з цих будівель існують і сьогодні.

У 1908 р. Тимошенко переїхав до Києва, де працював інженером у технічному відділі дирекції Південно-Західної залізниці. За його власними проектами були зведені 4-поверхові будинки Л.Юркевича і С.Лаврентьева.

Наступного року здібного архітектора та інженера запросили на будівництво Південно-Донецької залізниці. Він переїздить до Харкова. На цій новобудові пройшов шлях від нач&тьника відділу цивільних споруд до заступника головного інженера, заступника начальника робіт. Він спроектував і збудував лінії залізниці Льгов-Роданово, Федорівка-Скадовськ, Яма-Бахмут-Микитівка, Гришине-Рівне та різноманітну інфраструктуру до них. У Харкові ним споруджено будинок управління Південно-Донецької залізниці, відомі маєтки Бойка, Попова, Томицького, Лазарєвих, кілька 5-поверхових будинків.

Сергій Прокопович був консультантом при зведенні хімічного заводу Товариства "Русскокраска" у Куп'янському повіті, де за його проектами споруджено будинок електростанції, корпуси цехів з виробництва антрациту, сірчаної кислоти, фенолу, хлору, вапна тощо, адміністративні будівлі, а також містечко для робітників на 10 тис. осіб зі школою. Він брав участь у будівництві заводу "Коксобензол" на станції Рубіжна, де за його проектами споруджено усі будинки-помешкаїшя для інженерів, техніків, майстрів; керував конструкторським бюро, яке розробляло проект електрифікації Донецького басейну "Углепюк". Ним особисто розроблені проекти силових станцій, трьох містечок для робітників (на 15 тис. мешканців кожне). Тимошенко мав у Харкові власне бюро-майстерню, яке виконувало різні проекти цивільного і промислового будівництва.

Значну увагу Сергій Прокопович приділяв санаторно-курортному будівництву. За його проектами зведено курорт "Борисове" на узбережжі Чорного моря. До цього комплексу входили споруди санаторію, казино-ресторану, басейну; декількох вілл-маєтків. Кілька проектів реалізовано у Сочі, Туапсе, Геленджику та деяких містах Криму. Серед будинків громадського призначення, спроектованих Тимошенком, можна відзначити приміщення повітової земської управи у Костянтинограді, кустарний склад-музей у Полтаві, кілька народних домів на Полтавщині5.

Зауважимо, що ще на початку своєї фахової діяльності Сергій Прокопович цікавився історією української архітектури, уважно вивчав пам'ятки староукраїнського будівництва і творчо застосовував історичний досвід у своїй практичній роботі. При проектуванні церков вдало застосовував елементи козацького бароко. Він належав до плеяди українських архітекторів і митців (П.Альошин, О.Варяницин, В.Дяченко, К.Жуков, В.Кричевський, Г.Лукомський, Є.Сердюк, П.Фетисов, М.Філянський, М.Шумицький та інш.), які розробляли новий архітектурний стиль - український модерн початку XX ст.6

З 1907 р. Сергій Прокопович брав участь у різних художніх виставках і конкурсах у Москві, Києві (1911), Харкові (1911-1918,8 виставок), Єлисаветграді (1914), на яких експонував/оловним чином,свої архітектурні шкіци та проекти в українському стилі. Здобув близько 10 нагород, зокрема за проекти шпиталю для одного з російських губернських міст, церкви на 2 тис. чоловік для Харкова, каплиці-усипальниці у Лубнах, проекти надгробків на могилах композитора М.В.Лисенка та інженера О.М.Варяницина, кількох народних будинків та інш.7


Перебуваючи у Харкові, Тимошенко брав активну участь у мистецькому житті міста. У1912 р. він був одним із фундаторів "Українського імені Г.Квітки-Основ 'яненка літературно-художнього та етнографічного товариства", пізніше - одним з керівників Українського художньо-архітектурного відділення Харківського літературно-художнього гуртка (секретар, скарбник, голова), до складу якого входили С.Васильківський, В.Кричевський, К.Жуков, О.Линник, В.Мороховець, І.Кальбус та інші художники й архітектори. Відділення проводило велику роботу з вивчення й охорони пам'яток мистецтва та архітектури, розробки нових творів національного спрямування. Члени відділення зробили дуже багато для піднесення мистецького життя в Харкові у 1912-1917 pp.8 Так, щорічно влаштовуватися художні виставки, в яких брали участь митці з Києва, Полтави, Катеринослава, Львова, Петербурга. На цих виставках демонструватися роботи М.Берка, О.Варяницина, С.Васильківського, О.Гінзбурга, К.Жукова, О.Линника, В.Литягіна, М.Макаренка, М.Самокиша, С.Таранушенка С.Тимошенка, В.Троценка, М.Уварова, В.Фавра та інш.9 Сергій Прокопович був також головою інженерно-будівельної секції "Союзу інженерів".

У Харкові в українському стилі архітектором були зведені будинок міського училища ім.Т.Г.Шевченка на Павловці-Лозовій (1913-1916 pp.), житлові будинки на колишніх вулицях Катеринославській (1912-1913 pp.), Петинській (1914 p.),

Мироносицькій (1911-1913 pp.). Однією з кращих його праць, за свідченням спеціалістів, є будинок українського підприємця, видавця журналу "Друг искусства'" І.Бойка по вул.Мироносицькій, 44. Незважаючи на невеликі габарити (2 поверхи), цей дім привертав увагу красою архітектури. Будинок мав головний фасад тричастинної композиції, вікна і двері були трапеційними, над широким порталом нависав балкон, на роді - виступ-аркер з міцними колонами, увінчаний куполами у формі церковної главки. Завдяки поєднанню в його образі житла і відгуку храму наголошувалася національна архітектурна традиція.

Не тільки зовнішній вигляд будинку, але і вестибюль з його мальовничими стінами, прикрашеними квітами і куманцями, кольоровим орнаментом, різьбленими дверима відповідали стилю. Орнаменти були створені за ескізами Миколи Самокиша. Проте ці композиції слугували лише фоном для створення Сергієм Васильківським панно - повторення його картини "Козача левада". На іншій стіні був намальований портрет Т.Г.Шевченка. Це був справжній храм мистецтва10.

Сергій Прокопович брав активну участь і в загальноукраїнських мистецьких акціях. Знаний фахівець, він був членом журі з розгляду проектів спорудження пам'ятника Т.Г.Шевченку у Києві". Проте через непорозуміння між членами об'єднаного комітету щодо місця встановлення пам'ятника він вийшов з його складу12.

Перебуваючи у Харкові, Тимошенко займався і громадсько-політичною діяльністю. Він був членом української фракції місцевої Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, гласним губернського земства, яке делегувало його на Всеукраїнський з'їзд земств. На І Національному з'їзді Харківщини його обрали товаришем (заступником) голови з'їзду, а згодом - до керівного складу Української Ради Харківщини. З квітня 1917 р. Тимошенко був членом Української Центральної Ради, у листопаді того ж року - головою Селянського з'їзду Слобідської України13. Під час повстання проти гетьмана П.Скоропадського, очолюваного Директорією, за наказом №3 Головного отамана усіх військ Української Народної Республіки Симона Петлюри від 17 листопада 1918 р. Тимошенка було призначено губернським комісаром Харківщини14.

На початку січня 1919 р. Сергій Прокопович залишає Харків і виїздить до Києва за допомогою проти наступу червоноармійських військ. Його наполегливі прохання В.Винниченка про військову допомогу були марними. Невдовзі місто захопили більшовики. Тимошенко уже ніколи не повернеться до Харкова15. Там залишилося все його майно та архів. Як згадував пізніше його колега по еміграції Іван Шовгенів, у 1921 р. після обшуку помешкання Сергія Прокоповича чекісти вивезли на двох вантажівках невідомо куди все, що стосувалося його конструкторського бюро-майстерні разом з архівами, які містили в собі усі копії проектів та іншу важливу документацію. Серед них були й усі роботи з українського архітектурного стилю -результат 12-річної праці Тимошенка. Професор Харківського університету Микола Сумцов, незважаючи на важкий стан здоров'я, ходив по всіх установах, розшукуючи ці роботи. Але даремно, бо чекісти захопили те разом з цінним майном, і нічого не пощастило повернути16.

З 1919 р. Тимошенко працював старшим інспектором залізниць Міністерства шляхів. Він займався евакуацією, реевакуацією та відбудовою залізниць у смузі військових дій Армії УНР. Перебуваючи у Києві, став одним з ініціаторів створення Українського архітектурного інституту. 27 серпня 1919р. Сергій Прокопович очолив Міністерство шляхів УНР. Як згадував тогочасний голова уряду Ісак Мазепа, при евакуації уряду з Кам'янця у листопаді 1919 р. на чолі одного з трьох потягів зурядовцями стояв Тимошенко17. У 1920-1921 pp. він входив до складу урядів В.Прокоповича та А.Лівицького'8. У липні 1920 р. брав участь у переговорах та підписанні угоди між урядами Української Народної Республіки і Республіки "Кубанський край" про визнання незалежності обох українських держав і співробітництво та взаємодопомогу між ними. Разом з армією УНР та урядом пройшов важкий шлях Другого зимового походу аж до останнього бою під м.Базар. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри19. Під час роботи в уряді неодноразово бував у Варшаві20. На початку 1921 р.; коли С.Петлюра з метою вдосконалення керівництва армією створив Вишу Військову Раду, від уряду в її роботі брав участь і Тимошенко21.

З 1921 р. Сергій Прокопович перебував в еміграції у Польщі. Проживаючи у Львові, займався реалізацією архітектурно-інженерних проектів, будував церкви і будинки цивільного призначення у Східній Галичині і на Волині. Він виготовив проекти церков на Знесінні, Клепарові, Левандівці у Львові, у Мразниці поблизу Борислава і Брониках на Волині, монастиря Студитів у Зарваниці. Для Львова виконав кілька проектів громадських і приватних архітектурних комплексів, зокрема розробив проекти найбільшого в місті готелю та садиби Теплиця по вулиці Потоцького, план перебудови Національного музею, а також спроектував комплекс будинків для маєтку Підгірського на Волині22. Проживаючи у Львові, працював спочатку в архітектурному бюро "Ян ЛевінськГ, потім - у бюро "Польського будівельного товариства"23На початку 20-х років у місті виник Гурток українських пластиків, який проводив академічні засідання з викладами на мистецькі теми, організовував виставки. В його заходах брали участь, поряд з С.Тимошенком,такі відомі митці, як П.Холодний, О.Новаківський, В.Січинський та інш.24

Перебуваючи в еміграції, Сергій Прокопович намагався передати свій великий практичний досвід у галузі архітектури і будівництва молодому поколінню. Вірогідно, за порадою старшого брата, який на початку 20-х років перебував у Загребі, архітектор звернувся до професорської ради Загребського політехнікуму у справі працевлаштування до цього вищого навчального закладу. Заочно його обрали асистентом кафедри будівництва25.

Проте викладати фахові дисципліни Сергію Прокоповичу довелося в Українській господарській академії(УТА) в Подєбрадах (Чехословаччина). У січні 1923 р. рішенням професорської ради вузу його обрали доцентом (розпочав роботу на посаді доцента лише з 5 січня 1924 p.), 1925 p. - професором кафедри будівництва, деканом інженерного факультету. Неодноразово його кандидатуру висували на виборах ректора. Нарештцнаприкінці червня 1927 р. він очолив УГА. "Обрання проф. Сергія Тимошенка Ректором Академії, - згадував лектор цього вузу О.Козловський, - сталося в роки критичної ситуації школи у 1927-1928pp., коли під впливом економічної кризи чеська влада під тиском парляменту почала редукцію державних видатків, що відбилося на бюджеті Академії. Треба було вжити енергійних заходів, щоб врятувати школу. Тут очі всіх звернулися на проф. С. Тимошенка. Він дійсно повів енергійну підготовну працю для здобуття дозволу на впис нових студентів"26.

Проте ці кроки ректора не зустріли прихильності з боку чеської влади. 1928 р. Тимошенка знову обрали ректором, але міністр хліборобства ЧСР відмовився затвердити цей вибір. З 1929 р. Сергій Прокопович очолював кафедру водно-санітарної техніки. Наступного року він залишив академію, прийнявши напередодні польське громадянство. За час роботи в УГА професор обирався до складу Академічного і Благодійного комітетів вузу27.

С.П.Тимошенко серед професорів та студентів Української господа рськоїакадемії.

Подебради. 1928 p.


забудови українських сел і хуторів на засадах пристосований модерних вимог санітарії, гігієни та агротехніки до місцевих звичаїв та умов українського життя"36. Сергій Прокопович займався і громадсько-політичною діяльністю. Від Волині він обирався депутатом (послом) до вищої (Сенат) і нижчої (Сейм) палат польського парламенту37.

Найважчими у житті Тимошенка стали 1940-1946 pp. Війна змусила його назавжди залишити Україну. 1943 р. він виїхав з Луцька. Виснажливо працював. Ці роки Сергій Прокопович згодом охарактеризував як найважчу смугу свого життя. "Опісля, - писав Тимошенко, - ми вже, як осіннійлист, покотились по вітру: Перемишль, Львів, Далмація, Загреб, Грац, Більськ, Прага, Карлсбад і в 1945році приплентались до Гейдельбергу, де просидиіи рік і вже думали, що не видостанемося на поверхню"**.

Якось знову опинившись у Празі, Сергій Прокопович потрапив до міської бібліотеки, де українські емігранти відзначали річницю Т.Г.Шевченка. Учасник цієї події В.Іваніс згадував: "Між ними вразила фігура проф. СП. Тимошенка, худощавого, як з хреста знятого. В.М. ніколи його ще таким не бачив. Підійшов і запитав, що з ним, хворів довго чи що? Одержав відповідь, що то його так приправила праця в технічній німецькій організації Тодта"39.3 часом митець опиняється у кількох таборах для переміщених осіб.

У 1946 р. за сприяння молодшого брата Володимира Прокоповича він переїхав до США. Останні роки життя провів у Пало-Альто в Каліфорнії. Незважаючи на підірване тяжкими поневіряннями під час війни здоров'я, Сергій Прокопович займався архітектурними студіями. Він спроектував кілька церков, надгробних пам'ятників для Канади, Аргентини, Парагваю.

6 липня 1950 р. С.П.Тимошенко помер від серцевого нападу.

'Професор Сергій Тимошенко//Українська Господарська Академія в Ч.С.Р. 1922-1935. - Нью-Йорк, 1959.-С.65-66.

2 Чепелик В.В. Харьковский центр поиска своеобразия архитектуры начала XX в. // Строительство и архитектура. -1989. - № 10. - С. 17-22; Він же. Український стиль в архітектурі школи // Освіта. - К., 1994. -16 лютого. - С.8-9; Він же. Теоретична спадщина українського архітектурного модерну // Архітектурна спадщина України. - Вии. 1. Маловивчені проблеми історії архітектури та містобудування. - К., 1994. -С. 163-180; Лебедев Г. Український архітектурний стиль (середина XJX-80-ті роки XX ст.) // Київська старовина. - 2000. - №3. - С.81 -100.

іВласенко В.М. Забутий архітектор Сергій Тимошенко // Сумська старовина. 36. наук, праць. -Суми, 1996.-СІ 7-20; Він же. "Як осінній лист по вітру..."// Наука і суспільство. -К., 1996. - №11/12.-С.14-16; До біографії СП.Тимошенка. Передмова, переклад і коментарі В.М.Власенка II Сумська старовина. - 2001. - №VU-IX. - С.96-103; Власенко В.М. Тимошенко Сергій Прокопович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. 2-ге видання, доповнене і перероблене. - Суми, 2004. - С.461 -462.

Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі - ЦДАВО України). - Ф.3795. - On. 1. - Спр.581. - Арк.7,32.

5Там само. - Арк.7; Професор Сергій Тимошенко // Українська Господарська Академія в Ч.С.Р. 1922-1935.-Нью-Иорк, 1959.-С.65-66.

6Більш детально про український архітектурний модерн початку XX ст. див.: Чепелик В. Теоретична спадщина українського архітектурного модерну II Архітектурна спадщина України. - Вип. 1. Маловивчені проблеми історії архітектури та містобудування. -К., 1994. -С. 163-180; Лебедев Г. Вказ. праця, та інш.

7ЦЦАВО України. -Ф.3795. - Оп.1. -Спр.581. - Арк.2,8; Чикаченко Євген. Щоденник (1907-1917). У 2-х т.: Документально-художнє видання. - К., 2004. - Т. 1. - С.274.

8Див.: Украинский архитектурно-художественный отдел при Харьковском литературно-художественном кружке // Украинская жизнь. - М., 1913. - № 1. - С. 119-120; Чепелик В. Відділ митців, яким


Відомий архітектор залишив багату творчу спадщину - понад 400 різноманітних будівель, архітектурних комплексів, малих архітектурних форм, в тому числі надгробну плиту на могилі Симона Петлюри у Парижі. Ця культурна скарбниця потребує всебічного вивчення і висвітлення. Сподіваємося, що певні лакуни у біографії архітектора і митця, викладача і науковця, політика і громадського діяча Сергія Прокоповича Тимошенка невдовзі будуть ліквідовані.пишалися харків'яни // Прапор. - X., 1976. - №8. - С. 107-108; Ясиевич В.Е. Архитектура Украины на рубеже ХЖ-ХХ веков. - К., 1988.-С.143; ЧепеликВ.В. Харьковский центр поиска своеобразия архитектуры начала XX в. // Строительство и архитектура. - 1989. - №10. - С.17-22; Він же. Український стиль в архітектурі школи //Освіта.-К., 1994.-16 лютого.-С.8-9.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

архітектор і політик - Сергій тимошенко