Д Вертелецький - Нове поселення трипільської культури - страница 21

Майже з самого початку існування Калішського табору в ньому було засноване Драматичне Товариство ім. Садовського, яке вже 6 серпня 1922 р. святкувало ювілей з нагоди влаштування 100 вистав. Театр в Каліші був одним з найкращих серед усіх інтернованих таборів. Драматичні вистави організовували й інші таборові організації, зокрема «Просвіта».

Інтерновані в Калішському таборі заснували й багато інших таборових організацій. Наприклад при 3-ій стрілецькій дивізії заснувалося в 1923 р. Товариство плекання військових знань. При 2-ій Волинській стрілецькій дивізії утворилася Студентська громада.

Найстарішою українською організацією в Каліші було Товариство допомоги емігрантам з України та їхнім родинам. Дана організація утримувала в Каліші дім українського емігранта, мала майстерні ручних жіночих виробів, друкарню та бібліотеку. В зв'язку з цим, з ініціативи Миколи Шаповала у 1922 р. постало видавництво «Чорномор» [7, с. 46].

В 1922 р. в Каліші виходив літературний місячник «Веселка», заснований групою молодих літераторів, що перед тим гуртувалася біля «Залізного Стрільця». Товариство мало свій кіоск для продажу книжок та часописів. Робило спроби заснувати й свою драматичну секцію, влаштувало короткі драматичні курси, на яких викладав полковник В. Євтимович, організувало товариство і власну драматичну трупу під режисурою М. Горуновича [6, с. 227].

Отже, аналізуючи культурно-освітню діяльність інтернованих українців можна зробити висновки. Культурно-освітня діяльність розгорнулася у кожному таборі. Організовувалися бібліотеки, початкові школи, гімназії і навіть університет, створювалися різні курси. Засновувалися хори, оркестри і театральні групи, видавалися преса і підручники, організовувалися спортивні змагання. Під час перебування у таборах командування Армії УНР подбало про підготовку власних кадрів. У квітні 1921 р. почалася підготовка до прведення курсів для штабних офіцерів. Вони були відкриті того ж року у Каліші. Відновлено діяльність старшинської школи, яка по черзі працювала в Ланцуті, Вадовицях і Каліші.Однією з болючих проблем, крім фінансових, була нестача навчальних предметів. Для цього інтенсивно організовувались власні переклади французьких та німецьких підручників.

Початкова культурно-освітня праця була стихійна, без відповідної координації між таборами. Важливим завданням культурно-освітніх відділів було поширення національної свідомості інтернованих та підтримка патріотизму.

Джерала та література:

1.      Богачевський Д. На возі і під возом / Д. Богачевський. -Торонто,1976. - 129 с.

2.      Богачевський Д. Табор полонених у Тухоллі // Українська Галицька Армія: матеріали до історії. - Вінніпег, 1958. - С. 56 -581.

3.      Військовий факультет українського народного університету в таборі Ланцут - Стржалково // Літопис Червоної Калини. - Львів, 1931. - Зб. 4. - С. 19

4.      Вішка О. Видавнича діяльність вояків Армії УНР, інтернованих в Александрові Куявському // Збірник праць науково-дослідницького центру періодики. - Львів, 1995. - Вип.2. - С. 353­364.

5.      Вішка О. Преса української еміграції в Польщі (1920 - 1939 рр.): Історико-бібліографічне дослідження / О. Вішка. - Львів, 2002. -518 с.

6.      Зарубенко І. Веселка й веселківці / І. Зарубенко. - Торонто // «За Державність» Матеріали до історії Війська Українського: Українське Воєнно-Історичне Товариство. - С. 226-235.

7.      Наріжний С. Українська еміграція / С. Наріжний. - Львів; Кент;

Острог, 2008. - 403 с.

8.      Отмарштейн Ю. До історії повстанського рейду ген. Хор Г. Тютюнника в листопаді 1921 // Літопис Червоної Калини. - Львів, 1930. - Зб. 7 - 8. - С. 15-23.

9.      Видання по таборах інтернованих українців Армії УНР // Літопис

Червоної Калини. - Львів, 1931. - Зб. 1. - С. 24

10.  Сегеда С. Українська військова преса 1920 - 1921 років: ретроспективний аналіз / С.Сегеда // Збірник наукових праць Гілея: науковий вісник, 2010. - С. 3-17.

11. Срібняк І. Обеззброєна але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі і Ромунії (1921 - 1924 рр.) / І. Срібняк. - Київ; Філадельфія, 1997. - 187 с.Срібняк І. Українці на чужині. Полонені та інтерновані вояки -українці в країнах Центральної та Південно - Східної Європи: становище, організація, культурно - просвітницька діяльність (1919 - 1924) / І. Срібняк. - К ., 2000. - 323 с.

12. Срібняк І. Останній шлях УГА: Обставини перебування та культурно-просвітницька діяльність полонених старшин Української Галицької Армії в таборі Тухоля (Польща) у 1920 -1922 рр. / І. Срібняк. - К; Торунь, 1999. - 50 с.

Стечишин М. Щипіорнський військови цвинтар (Спроби історичного нарису) / М.Стечишин // За Державність. - Каліш, 1930. - С.151-184.Власюк Олег

Науковий редактор «Книги Пам'яті Рівненської області».

УКРАЇНСЬКІ ПРЕДСТАВНИКИ ВІД ВОЛИНІ У ПОЛЬСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ (1922-1927 РР.)

Автор здійснив спробу персоніфікувати діяльність українського представництва Волині у польському парламенті 1922 - 1927 рр., подати короткі життєписи українських депутатів, партійно-ідеологічну приналежність та їх доробок.

Ключові слова: Волинь, політика, парламент, Польща.

Автор осуществил попытку персонифицировать деятельность украинского представительства Волыни в польском парламенте 1922 -1927 гг., представить короткие жизнеописания, партийно-идеологическую принадлежность и результаты работы.

Ключевые слова: Волынь, политика, парламент, Польша.

Author attempted to trace the activities of the Ukrainian deputies of Polish Sejm of first term (1922 - 1927), to give short biographies of the Ukrainian deputies, party-ideological face and their work.

Keywords: Volyn, policy, parliament, Poland.

Вищий законодавчий орган Польської держави став для українців трибуною для висловлення своїх прагнень, боротьби проти обмеження діяльності українських культурно-освітніх і господарських інституцій, протестів проти сваволі адміністрації на місцях. Про активність українських парламентарів та про ступінь гостроти питання протягом міжвоєнного двадцятиліття свідчить той факт, що саме українські народні обранці найчастіше з-поміж усіх парламентарів виступали з сеймової трибуни та піднімали найболючіші проблеми життя українців у Польщі. Так, за нашими підрахунками, у сеймі 1922 - 1927 рр. представники Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя подали 1002 інтерпеляції і 116 депутатських пропозицій, що стосувалися усіх без винятку царин життя, 278 разів виголошували промови з сеймової трибуни. Крім того, 145 інтерпеляцій, 11 пропозицій та 38 промов - на рахунку проурядового Українського селянського клубувід Галичини. Проте за цими сухими цифрами та фактами втрачається персональний вимір українського парламентського представництва, ховаються долі й постаті живих людей.  Зібраний матеріал дозволяє  персоніфікувати, «оживити»діяльність українців Волині у парламенті Польської республіки міжвоєнного періоду, представляє їх короткі життєписи та доробок у законодавчих органах.

Братунь Андрій (1891 - ?).
Народився у с. Стрільці Горохівського
повіту. В 1912 р. закінчив Вінницьку
вчительську семінарію, згодом навчався в
офіцерській школі у Києві та Вінницькому
вчительському інституті. Після 1917 р. брав
участь у формуванні українських військових
підрозділів,       працював шкільним

інспектором, в 1919 р. обраний головою товариства «Просвіта» у Горохівському повіті. У 1922 - 1927 рр. - посол сейму від Блоку національних меншин, обраний у виборчому окрузі №56 (Ковель, Любомль, Володимир, Горохів) [2, с. 331]. Член Українського сеймового клубу, в 1925 р. - його секретар. Працював у сеймовій комісії з охорони праці. Автор 30 інтерпеляцій, 2 рази виступав з сеймової трибуни. Співзасновник партії "Селянський союз", пізніше увійшов до складу «Сельробу». На наступних парламентських виборах 1928 р. балотувався за державними списками від «Сельроб-правиці», проте не отримав необхідної кількості голосів. З 1931 р. брав участь у діяльності Волинського Українського Об'єднання. Подальша доля невідома.польського

Герштанський Дем'ян (1865 - 1936). Народився у с. Тараж Кременецького повіту. Закінчив Волинську духовну семінарію, працював учителем початкової школи в с. Мельці Ковельського повіту. З 1886 р. -парафіяльний священик у Володимирі. В 1907 р. був обраний до російської Думи. В 1922 р. - сенатор парламенту від Волинського воєводства [3, с. 417]. Член Володимирського духовного правління.

Карпінський Олександр (1867 - 1929). Народився в Сувалках. Закінчив юридичний факультет Московського університету, навчання   переїхав   до   Варшави, займавсяюридичною практикою у повітах Ломжа, Седльці, Гарволін. У 1915 -1917 рр. працював нотаріусом та суддею в Чернігові, де став членом Товариства українських поступовців. У 1918 р. - заступник міністра внутрішніх справ в уряді В. Винниченка, деякий час - керівник міністерства закордонних справ. У 1921 р. отримав посаду слідчого судді в Лукові, а з 1922 р. займався адвокатською практикою у Рівному, член місцевої філії «Просвіти». В 1922 - 1927 рр. - сенатор за державними списками від БНМ, голова українського сенаторського клубу, працював у правничій та регламентній комісіях. Публікував статті в періодиці [3, с. 458].

Козицький Сергій (1883 - 1941). Народився у Володимирі-Волинському, у 1902 р. закінчив учительську семінарію в Холмі, в 1911 - вчительський інститут та кооперативні курси у Москві [5, с. 255]. Переслідувався царською владою. В добу УНР був повітовим комісаром освіти в Кам'янці-Подільському. В 1921 р. повернувся на Волинь, працював вчителем у с. Лип'є та с. Михалківці у Здолбунівському повіті. У 1922 - 1927 рр. -посол сейму від Блоку національних меншин, обраний у виборчому окрузі №58 (Кременець, Дубно, Острог). Член Українського сеймового клубу, в 1926 р. - його голова, один із найбільш активних українських послів сейму. Працював в освітній сеймовій комісії. Автор 191 інтерпеляції, 3 депутатських пропозицій, 13 разів виступав з сеймової трибуни. Польські суди 4 рази вимагали зняти з нього депутатську недоторканість з метою відкриття кримінальних справ. Один із засновників партії «Селянський союз», в 1926 р. підтримав утворення «Сельробу», входив до його ЦК. Після розколу «Сельробу» очолював «Сельроб-правицю». Керував «Просвітою» в Острозі, брав участь в діяльності низки українських культурно-освітніх і громадських інституцій. На наступних парламентських виборах здобув мандат сенатора за списками «Сельробу» від Волинського воєводства [4, с. 178-179]. В 1930 р. був арештований і засуджений на півтора року за антидержавну діяльність. Після звільнення відійшов від громадсько-політичної діяльності, був дияконом в Острожці, за деякими даними -симпатизував ОУН. Помер у січні 1941 р. в лікарні Острога. Був одним із дослідників української народно-пісенної творчості Волині і Холмщини.Козубський Борис (1886 - 1953). Народився у Вишнівці Кременецького повіту, закінчив Острозьку гімназію, навчався на юридичних факультетах Київського і Харківського університетів. Вступив до Революційної української партії, пізніше - до УСДРП. В 1914 - 1917 рр. - голова повітової земської управи у Кременці, пізніше голова міської ради і наглядової ради союзу кооперативів [2, с. 332]. В 1917 р. був делегатом до Центральної Ради, член партії соціалістів-федералістів. Засновник і голова «Просвіти» в Кременці. В 1919 р. був інтернований поляками у таборі в Домб'є. В 1922 - 1927 рр. - посол сейму від Блоку національних меншин, обраний у виборчому окрузі №58 (Кременець, Дубно, Острог). Член Українського сеймового клубу. Працював у сеймових комісіях: конституційній, комунікаційній, правничій. Автор 34 інтерпеляцій, 1 депутатської пропозиції, 7 разів виступав з сеймової трибуни. В 1925 р. став одним із співзасновників УНДО, увійшов до складу ЦК. Співзасновник українського народного дому у Кременці і товариства «Сільський господар». В 1930-х роках займався приватною адвокатською практикою. Переслідувався польською владою, двічі арештований. Влітку 1941 р. - член Української національної ради у Львові та Української ради довір'я на

Волині. Під час війни продовжував юридичну практику у Кременці та Львові. Арештований НКВД в серпні 1948 р., засуджений на 25 років. Відбував покарання у Мордовії, де й помер.

Комаревич Василь (1891 - 1927). Народився у с. Дібрівка Звягільського повіту. Юридичну освіту здобув у Варшавському університеті. Вступив до рядів УСДРП. Співзасновник і член товариства «Просвіта» у Володимирі. У 1922 - 1927 рр. - посол сейму від Блоку національних меншин, обраний у виборчому окрузі №56 (Ковель, Любомль, Володимир, Горохів). Член Українського сеймового клубу, його секретар. Працював у сеймових комісіях: конституційній і громадських робіт. Автор 3 інтерпеляцій. На запит представників правоцентристської польської більшості улипні 1923 р. верховний суд позбавив його депутатських повноважень через відсутність громадянства [2, с. 332]. Помер у 1927 р.

обставинами змушена була перервати навчання, згодом закінчила історичне відділення на Вищих жіночих курсах у Москві. Деякий час працювала у Житомирі, де разом з С. Підгірським і М. Черкавським долучилася до створення ряду українських

П

Левчанівська Олена (1881 - 1940). Народилася у маєтку Городно на Волині. Склавши екзамени на атестат зрілості у Петербурзі, вступила на філософський відділ Віденського   університету.   За сімейними

організацій і діяльності місцевої «Просвіти». Наприкінці 1919 р. повернулася на Волинь, працювала у ковельських та луцьких українських організаціях. У 1922 р. обрана до сенату від Волинського воєводства за списками БНМ, працювала в комісії закордонних справ [3, с. 419]. Налагодила контакти з галицькими жіночими організаціями, зокрема - з Союзом українок. Після закінчення сенаторських повноважень деякий час мешкала в Луцьку, а в 1931 р. переїхала до родинного маєтку. В 1939 р. арештована органами НКВС і невдовзі розстріляна (за іншою версією - померла на засланні в Казахстані).
Луцкевич Марко (1882 - 1934). Народився 26.04.1882 р. в Ковелі. Отримав початкову домашню освіту і навчався в міській двокласній школі, пізніше закінчив вільний Народний Університет в Москві. Деякий час був членом Українсько-Руської партії хліборобів, підтримував зв'язки з колами есерів. Активно долучився до передвиборчої агітації БНМ в 1922 р., за що був заарештований, але в зв'язку з обранням його послом сейму у виборчому окрузі №56 (Ковель, Любомль, Володимир, Горохів) бувзвільнений. Член Українського сеймового клубу. Складаючи депутатську присягу, принципово виголосив її спочатку українською, а потім польською мовою. Працював у сеймових комісіях: охорони праці, комунікацій. Автор 3 інтерпеляцій, 1 депутатської пропозиції, 3 рази виступав з сеймової трибуни. На початку 1920-х років встановив контакти з галицькими політичними колами, за деякими даними співпрацював з УВО. Пізніше зближується з комуністичними діячами іпереходить на радянофільські позиції. Польські суди 4 рази вимагали зняти з нього недоторканість з метою відкриття кримінальних справ. На їх вимогу в квітні 1923 р. Луцкевич був відданий до рук суду за звинуваченням в антидержавних промовах. Розуміючи, що відповідальності не уникнути, втікає до Чехословаччини, а звідти - до СРСР [1, с. 158]. Позбавлений депутатського мандату «за відсутність на сеймових засіданнях без вагомої причини». В СРСР певний час займався журналістською діяльністю, в 1926 р. був арештований радянськими органами безпеки і відправлений до Сибіру, де у 1934 р. в таборі він і помер.
Маркович Лев (1881 - 1930). Народився в м. Оргієві в Бессарабії. Навчався у гімназіях в Калуші, Варшаві та Києві. Після військової служби оселився у батьківському маєтку в с. Михалківці Острозького повіту. Продовжив справу батька, очоливши місцевий кредитний кооператив. Брав діяльну участь у громадській роботі, очолював гмінний виконавчий комітет, пізніше - голова повітової   управи.   В   1922   р. обранийсенатором від Волинського воєводства за списками БНМ, працював у комісіях: правничій і самоврядування. Очолював Український кооперативний банк в Острозі, став засновником і керівником місцевої кооперації, почесним членом товариства «Просвіта» [2, с. 335-336]. Помер наприкінці 1930 р. в Острозі.
Мохнюк Василь (1895 - 1940). Народився у Любомлі в селянській родині. В 1910 р. закінчив початкову школу, працював канцеляристом. В 1915 р. мобілізований до царської армії. В 1917 р. у Житомирі брав участь у формуванні українських військових частин, воював проти більшовиків і поляків [1, с. 158]. В районі Броди-Радивилів потрапив у польський полон, перебував у таборах для військовополонених у Домб'є і Ланцуті. В 1922 р. брав активну участь у передвиборчій агітації Блоку національнихменшин. До сейму потрапив у 1923 р. замість іншого українського посла М. Пирогова, позбавленого депутатського мандату. Спочатку член Українського сеймового клубу. З лютого 1924 р. - клуб Українських соціал-демократів, в грудні того ж року не підтримаврішення колег увійти до Комуністичної фракції. Відтак певний час залишався позафракційним (т.зв. «диким» послом), проте в червні 1925 р. повернувся до складу Українського клубу. Працював в еміграційній та бюджетній сеймових комісіях. Автор 23 інтерпеляцій, 1 раз виступав з сеймової трибуни. До жодних політичних угруповань не належав. Навесні 1940 р. заарештований НКВД і розстріляний.Назарук Сергій (1896 - 1952). Народився у Володимирі-Волинському, в 1915 р. закінчив гімназію в Києві. Мобілізований у царську армію, брав участь в українізації військових частин [1, с. 158]. В 1919 р. повернувся на Волинь, разом з іншими ентузіастами заснував у Володимирі товариство «Просвіта». У 1922 р. був кандидатом до сейму за списком БНМ у виборчому окрузі №56 (Ковель, Любомль, Володимир, Горохів). Посольський мандат отримав у 1923 р. замість В.Комаревича, якого верховний суд позбавив депутатських повноважень [2, с. 333]. Член Українського сеймового клубу, у 1925 р. був заступником голови. Працював у сеймових комісіях: військовій та морській. Автор 68 інтерпеляцій, 1 депутатської пропозиції, 8 разів виступав з сеймової трибуни. Був одним із співзасновників партії «Селянський союз», на установчому з'їзді «Сельробу» голосував проти входження «Сельсоюзу» до складу цієї сили, відтак з групою однодумців покинув ряди партії, пізніше разом з П. Васильчуком намагався відродити діяльність «Селянського союзу». В 1935 р. вступив до ВУО, член його повітової управи. Наприкінці 1946 р. заарештований НКВД, років таборів. Помер в 1952 р. у таборі в Кемеровській області Росії. Павлюк Іларіон (1887 - ?). народився у с. Колесники Рівненського повіту. В 1905 р. закінчив шестирічну школу, згодом - слухач вільного університету ім. Шанявського у Москві. Призваний на військову службу до царської армії. Під час революції -організатор української адміністрації в Острозі, прихильник С. Петлюри [2, с. 333]. Як український урядовець інтернований поляками, після звільнення працював у власному господарстві. В 1922 - 1927 рр. - посол сейму від Блокунаціональних меншин, обраний у виборчому окрузі №58 (Кременець, Дубно, Острог). Член Українського сеймового клубу. Працював у сеймових комісіях: охорони праці, торгово-промисловій. Автор 13 інтерпеляцій, 3 рази виступав з сеймової трибуни. Безпартійний, проте вважався симпатиком УНДО.

297]. Працював військовій. Один

Пащук Андрій (1891 - ?). Народився в с. Гараїмовичі Луцького повіту. Закінчив рільничу школу. Був першим керівником «Просвіти» в Луцьку. На початку 1920-х років - лідер волинських есерів. У 1922 - 1927 рр. -посол сейму від Блоку національних меншин, обраний у виборчому окрузі №57 (Луцьк, Рівне). Спочатку член Українського сеймового клубу. З лютого 1924 р. - клуб Українських соціал-демократів, з грудня того ж року - член Комуністичної фракції [2, с. у сеймових комісіях: сільськогосподарській і з найбільш активних послів сейму. Автор 70 інтерпеляцій, 4 депутатських пропозицій, 18 разів виступав з сеймової трибуни. Польські суди 6 разів вимагали зняти з нього депутатську недоторканість з метою відкриття кримінальних справ. В 1926 р. здійснив поїздку до США з метою встановлення контактів з діаспорою та пошуку фінансової підтримки. В 1928 р. виїхав до СРСР. Заарештований у 1933 р., подальша доля невідома.І

Пирогов Микола (1875 - 1961). Народився у Чернігові, здобув медичну освіту. В 1910 -1915 рр. - бургомістр Ковеля. В 1915 - 1919 рр. - організатор і керівник української гімназії в Києві. У 1922 - 1927 рр. - посол сейму від Блоку національних меншин, обраний у виборчому окрузі №56 (Ковель, Любомль, Володимир, Горохів) [3, с. 327]. Член Українського сеймового клубу (заступник голови), його представник у сеймовому суді честі. Працював у сеймових комісіях: морській і громадської опіки. На запит представників правоцентристської польської більшості у травні 1923 р. верховний суд позбавив М. Пирогова депутатських повноважень через відсутність громадянства (хоча той і проживав на Волині від початку 1900-х років). Боровся за українізацію богослужінь,староста Благовіщенської церкви у Ковелі. Під час Другої світової війни працював в органах самоврядування, входив до складу Української ради довір'я на Волині, знову був міським головою Ковеля. Після війни - на еміграції, помер в 1961 р. в Австралії.

Похожие статьи

Д Вертелецький - Нове поселення трипільської культури