Г К Барилова, К Д Глуховцева - Українська етнолінгвістика навч посіб для студ вищ навч закл - страница 2

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 

Л. Мацько не тільки дає визначення лінгвокультуреми, а й виділяє такі їх типе:

1. Лінгвокультуреми-реалії, тобто мовні знаки, що назива­ють національний артефакт, який не має мовного еквіваленту 8 іншій культурі (колядки, щедрівки, свят-вєчір, бандура, троїсті музики, сопілка, гай, тин, рушник, заручини).

2. Сигніфікативні лінгвокультуреми, тобто такі, денотат яких спільний для порівнюваних культур, а сигніфікати відріз­няються важливістю й змістом культурної Інформації (тато, батько, матуся, ненька, трембіта, батьківщина (спадщина), подавати рушники, шишки бгати).

3. Конотативні лінгвокультуреми, що несуть культурну ін­формацію тільки в конотації мовного знака, а предметно-по-пятійний зміст його однаковий або дуже близький у порівню­ваних мовах (калина, барвінок, чорнобривці; як тополя стала в полі; наче волошки в житі, криниця, отчий поріг).

15

4. Тропеїчні й фігуральні лінгвокультуреми міфологічного, народнопоетичного, фразеологічного, уснорозмовного та пи­семно-літературного походження, які, маючи культурологічну сему в денотаті змісту, у результаті перенесення значень та за­міщення смислів здобувають ще й конотативну культурологіч­ну сему. Це епітети, порівняння, метафори, різних типів пара-номазії, перифрази та ін. (золоте слово, срібне весельце, карії очі, дрібні сльози, гірка доля; сонячні кларнети; в сотах мозку золотом прозорим мед думок розтоплених лежить (О. Телі-га); киплять сади під снігом квітня; квітчаста батьківщино вииіні й соловейка (Б. Антонич); блакитними річками тече льон (М. Коцюбинський)),

5. Лінгвокультуреми-фразеологізми етнічного уснороз­мовного й писемно-літературного походження (немає лою під чуприною, не варить баняк, витрішки продавати, позичити в Сірка очей; терновий вінок, лебедина пісня, зачароване коло; немає пророка у своїй вітчизні, через терни до зірок; розрита могила, в своїй хаті своя правда, і сила, і воля; наша дума, наша пісня не вмре, не загине та ін.),

6. Лінгвокультуреми - народні назви українських місяців, пір року, традиційних свят тощо (березень - бурильник, тесняк, веснявець, весномрій, весноклич, весновій, зимобор, зимогриз, крапельник, первоцвіт, птахограй, радосвіт; вересень — бар-вограй, айстровик, зажурець, сінець, підосінник, школярик, щедробарвень; соняшник — сонцепоклонник, сонцелюб, сон-цебрш; завірюха - віхола, завія, сніговійниця, хуртовина; пет­рівка, спасівка).

7. Символічні лінгвокультореми (символіко-предметні) - це мовні знаки, що мають культурний зміст, виражають особли­вості світобачення національної лінгвокультури й сприймають­ся в суспільстві як символи (Україна, Дніпро-Славута, Кобзар, Каменяр, Великий Луг, Хортиця, Славутич, Чумацький Шлях, Гетьманщина).

8. Символічні лінгвоісультореми соціально-національної поведінки, тобто формули мовного етикету (Добридень1. На

■ УібранІч! Дякую! Будь ласка! Моє иіанування! Слава Icy! На­нті слава! Боже поможи!), замовляння, ритуальні заклинання Гв ін.

9. Лінгвокультореми загального характеру (їх ще назива­ють денотативними). що несуть культурну інформацію своїм денотативним змістом, і вона в багатьох мовах однакова чи луже близька (концерт, оркестр, театр, актор, скульптура, игивопис) (Л. Мацько).

Етнолінгвісти оперують також такими поняттями, як конс­танти культури, культурні концепти (В. Жайворонок розгля-іас це поняття як лінгвософське).

Поняття константа запозичене сучасною лінгвістикою з математики. Як філософська категорія, константа - реальність або ідея, яка домінує над іншими впродовж тривалого часу (Е, д'Оре). Загалом константами лінгвокультури виступають концепти-архетипи. Концепти, за визначенням Ю. Степанова, це пучок уявлень, знань, переживань, асоціацій, який супро-ипджуює слово. Це також згусток культури у свідомості люди­ни, цс те, у вигляді чого культура входить в ментальний світ і полини. З іншого боку, це те. з допомогою чого людина - ря­дова людина, а не творець духовних цінностей, сам входить у культуру, а в деяких випадках і впливає на неї. Таким чином, поняття константа, вийшовши за межі точних наук, набуває все більш широкого лінгвофілософського значення. Константи .штропоцентричні, бо залежать від єдиного суб'єкта й творця культури - людини.

Вони операційні, бо являють собою образ дії по відношен­ню до об'єктів навколишнього світу. Культурні константи, як правило, не усвідомлені людиною. Вони — інструмент і резуль­тат упорядкування й раціоналізації предметно-художнього до­спілу, отриманого із зовнішнього світу.

Концепти співвідносні з поняттями. Проте концепти (за Ю Степановим), на відміну від понять, мають дві особливих ознаки: 1) концепти суб'єктивні, вони існують у свідомості іюдини, нею осмислені; 2) концепти багатопланові. Вони не

17тільки мисляться, а й переживаються, відображають людські емоції, симпатії та антипатії.

Згідно з теорією багатоплановості концепту, учені виділя­ють у ньому три шари: 1) актуальний, „активний" шар концепту, тобто основна, очевидна для всіх сучасників ознака концепту; 2) історичний, „пасивний" шар концепту, його додаткові озна­ки, кристалізація його важливого осмислення й тлумачення в різні культурні епохи; 3) внутрішня форма або етимологічна ознака концепту - його смислове начало, відображене в зов­нішній словесній формі. Покажемо це на прикладі лінгвокуль­туреми ластівка

Слово ластівка в сучасній українській мові багатозначне. Словником української мови ці значення визначені так:

Ластівка, -и, ж. 1. Перелітний птах роду горобцеподібних з вузькими гострими крилами, стрімкий у льоті. Ластівки ви­лись над ставком і от-от не черкались крилом блискучої хвилі (Коцюб., 1, 1955, 40 ); Лаштуються відлітати Щороку сині ластівки (Рильський, Сад, 1955, 22); * У порівн. Дочка-як лас­тівка: пощебече, пощебече та й полетить (Укр. присл., 1955, 128 ). 2. перен., розм. Ласкава назва дівчини або жінки. - Е, дочко, - каже старий, — любих гостей до хати просять, а ти тут в'єшся. Йди, моя ластівко! (Вовчок, 1, 1955, 72);-Ненько моя, ластівко моя! Десь ти багато горя зазнала, десь ти бага­то сліз вилила, що не схотіла на цім світі жити (Н. - Лев., 11, 1956, 248).

Перша ластівка - про перші ознаки появи кого, чого-не­будь. Одною з перших ластівок української прози про людей праці став роман „ Серце мого друга" Д. Бедзика (Рад. літ-во, 5, 1962, 15) [СУМ, V].

В українській мові назва птаха Hirund L. вживана з різни­ми суфіксами: ластівка, діал. ласточка, ластовка, ластич-ка, ластовиця, ласочка. Аналогічна картина спостережена і в ряді інших слов'янських мов, пор,, рос. ласточка, діал. ластовка, ластица, ластвица, ластка, ластушка, ласка; бі­лоруське ластаука, давньоруське ластовица та ін.

18

Існує кілька етимологій цього слова. Більшість дослід­ників уважає, що прасл. *lasta 'ластівка' споріднене з лит. lakstyti 'літати', lakstus 'швидкий, прудкий' і буквально оз­начає 'та, що літає'. Такого погляду дотримуються М. Фа-смер, Ф. Славський, С. Младенов, Е. Бернекер, А. Преобра-женський, Ф. Міклошич, О. Трубачов пов'язує згадане слово з ласка, ластитися, оскільки ластівка завжди була одним Із найулюбленіших птахів у слов'ян [Скляренко, 57].

Ряд дослідників доводить, що слово утворене від звуко-наслідуваного *lasi (glast-, Mast, chlastyc-тук, хлоп'. Такого погляду спочатку дотримувався І. Махек, але згодом змі­нив Його на користь припущення про зв'язок прасл. *lasta з Hapotati 'швидко говорити'. Я. РозвадовськиЙ зіставляє прасл. *lasta 'ластівка' з давньоірландським Іоз 'хвіст'.

За твердженням В. Скляренка, прасл. *lasta 'ластівка' ут­ворено за допомогою суфікса -t (а) від прикметника *lasb 'з білим черевом або грудьми'. Ця назва птаха зумовлена харак­тером забарвлення майже всіх видів ластівок. Порівняйте у зв'язку з цим діалектну назву лазка 'вид диких качок', 'качка з білою плямою'. На Існування в праслов'янській мові прик­метника *!asb із значенням 'з білим черевом або грудьми' ви­разно вказують свідчення слов'янських мов, насамперед ук­раїнської: укр. діал. ласий 'чорний або рудий з білим черевом чи грудьми', ласиста (про вівцю) 'чорна з білими смугами спіднизу', рос. діал. ласа 'лискуча пляма, смуга', болг. лас 'з лискучою шерстю (про коня, мула тощо)'.

Праслов. *lasb 'з білим черевом або грудьми' пов'язане з *lysb 'з білою плямою на лобі (про тварин)'. Слов'янські мови дуже добре зберігають наведене значення прикметника *lysbm. укр. лисий 'з білою плямою на лобі (про тварин)', рос. діал. лысый конь 'з білою плямою на лобі', білор. діал. лысы 'з білою плямою на лобі (про тварин)', польське lysy 'з дов­гою білою плямою від лоба до ніздрів (про тварину)', чеське lysy "з довгою білою плямою (про тварин)', болг. лис, сербо­хорватське lis 'те саме'.

У праслов'янській мові від прикметника *lysb 'з білою пля­мою на лобі'за допомогою суфікса -ьк (а) був утворений імен­ник Чузька 'тварина з білою плямою на лобі'.

Особлива увага давніх слов'ян до тварин з білою плямою на лобі вказує на важливість цієї ознаки в минулому. Біла пля­ма на лобі тварини свідчила про її незвичність. Тварин з білою плямою на лобі більше шанували, їх у першу чергу приносили в жертву богам [Там само, 58 - 59].

Білі груди ластівки чи біле черево цього птаха також сприй­малося слов'янами як мітка бога сонця. Через це цього птаха й донині дуже шанують у народі. Невеличка народна оповідь про ластівку, записана в с. Дьомине-Олександрівка Троїцького р-ну Луганської області, свідчить про це.

Сім 'янинка

Ластівка вважається божою птицею. Вона віщує доб­робут, щастя. Зруйнувати гніздо ластівки — великий гріх. На обличчі винного можуть з 'явитися веснянки. Якщо ластівка звила гніздо під стріхою, то не можна його руйнувати, бо в цій хаті буде велике нещастя. Ластівки бережуть двір од злих духів. Гніздяться тільки в добрих людей (Записано від Крама­ренко Ольги Вікторівни, 1936 р. н., українки, пенсіонерки).

Спостереження за поведінкою цього птаха та уявлення лю­дей про його незвичайність відображені у прислів'ях, приказках та прикметах: де ластівка не літає, на весну додому прилітає; якщо ластівки весело щебечуть - буде ясна погода; коли лас­тівка прилітає, то весна уже входить в свої права, а зима від­ступає; якщо гніздо ластівки зруйнувати, то потім розгнівана пташка на крилах принесе вогонь і підпалить хату; у квітні ластівка день починає, а соловей кінчає; ластівки вилітають — годину обіцяють; Благовіщення без ластівок — холодна вес­на; прилетіли ластівки — поспішай закінчувати сівбу; якщо горобці й ластівки гніздяться з північної сторони будівлі - на жарке літо: ластівки ввечері літають високо - завтра буде ясна погода, а якщо низько - хмарна; ластівки, літаючи низом,

граються — на дощ та вітер; високо в небі в 'ються ластівки утримається ясна погода.

Таке ставлення до птахів, тварин, усього оточуючого світу можна пояснити також і віруван>іями українського народу. Так, І. Нечуй-Левицький підкреслює: ,ТІантеїстична релігія дає ши­роке місце для народної поезії, вона сповнює весь світ, небо й землю богами, дас життя в фантазії чоловіка нервовій натурі, дає мисль, язик, голос зорям, сонцеві, місяцеві, лісам, квітам, птицям, звірам" [Нечуй-Левицький, 67],

Найчастіше це виявляється в казках, легендах.

Однією з найважливіших складових українського фолькло­ру є казки. Вони сягають своїм корінням міфологічної свідо­мості давньої людини, тобто того періоду, коли світ, природні явища, взаємини людини з природою уявлялися в надзвичайно­му, фантастичному світі. У казках відображено життя, характе­ри та взаємини людей. Часто в казках діють птахи, тварини, що мають незвичайні риси поведінки. Так, у с. Бабичеве Троїцько­го р-ну Луганської області була записана казка „Ластівка".

Ластівка

Жила-була дуже гарна дівчина. Вона була сиротою. І по­добие цю дівчину син ворожки. А ворожці дівчина не поправи­лась. Ось і заворожила її відьма. Коли до дівчини доторкнувся син ворожки, дівчина перетворилася на пташку. Хлопець хотів удержати птицю, схватив її за хвіст, але тільки вирвав кусок. Ось через що в ластівки хвіст виделкою (Записано від Старо-стенко Мотрі Іванівни, 1925 р. н., пенсіонерки. Запис здійсне­ний 2004 p.).

Огже, слово ластівка символізує бажаного птаха, воно асо­ційоване з поняттями: приносити щастя, давати радість, обері­гати сім'ю від усіляких лихоліть, бути вірним своєму краєві, ніщувати весну, теплу погоду. У вислові ранні ластівки -щас-швий рік слово ластівка асоціюється зі щастям на цілий рік. Загалом правильне розуміння слова ластівка можливе лише при з'ясуванні як внутрішньої форми (етимологи1) цього слова, гак і активного шару концепту.

2!

Доведено, що в концепті гармонійно поєднані (сполучені) постійні й змінні компоненти. Стабільність і сталість концеп­ту забезпечує внутрішня форма - першооснови концепту. Мо­більність концепту може спиратися на динамічне відношення змісту його перших двох шарів - актуального й історичного. Завдяки цьому стає можливою модифікація історичного, фоно­вого змісту, актуалізація одних і приглушення інших смислів, наприклад: спартанець 'житель Спарти' (поняття), спарта­нець (концепт): про суворих, непримхливих людей із сильним характером.

Останнім часом в лінгвокультурології використовують тер­мін культурний концепт. Якщо концепт розглядати як опера­тивну змістову одиницю пам'яті ментального лексикону, кон­цептуальної системи й системи мови, то стає очевидним, що концепт споріднений з такими категоріями, як інформація й зміст. Проте інформація - це свідчення, які отримує людина різними способами-чуттєвй-перцептивними, сенсорно-мотор­ними (Л. Лузіна). У традиційному мовознавстві під інформа­цією розуміють будь-які свідчення про факти, події, процеси. У лексиці й фразеології Інформацію ототожнюють з лексичним і фразеологічним значенням, у синтаксисі - зі змістом речення, у тексті - з відомостями комунікатігено-прагматичного характе­ру. У когнітології сформувалося поняття концептуальна інфор­мація - це продукт осмислення різних за джерелами свідчень, які в дискурсі репрезентують не тільки знання, а й переконан­ня, власну думку, установку.

Концепт культури - не будь-яка інформація. Тому дореч­но використовувати термін культурний концепт як синонім до терміна зміст, смисл.

Змістова інформація якмінімальна одиниця людського досві­ду може структуру ватися в концепти, а концепти-у категорії.

Які концепти можуть бути культурними? Це передусім абс­трактні конструкта: „Доля", „Любов", „Батьківщина". Тому в працях останнього часу розглянуті саме ці концепти.

Проте ніхто не буде заперечувати, що Софія Київська - не

22

тільки пам'ятка архітектури, але й фрагмент духовної культу­ри людини. У ній відображені естетичні, моральні, світоглядні ціннісно-смислові категорії.

Подібні змістові відтінки несуть і побутові речі. Напри­клад, рос. изба І укр. хата: Изба - нетопка, истика, четба, избенка, избеночка, избушка, избушечка, избочка. Первісне значення: житловий дерев'яний будинок. Белая изба (є піч з трубою), красная изба (з великими вікнами). Українська хата

- це житловий сільський одноповерховий будинок. Хата буває лісяна, комишева, мазанка, бита, дерев 'яна, ком 'яна, крейдяна, крейдянка та ін.

Для української свідомості концепт „хата" є етнокультур­ним, бо має такі змістові відтінки: батьківщина, батьківське тепло, сім'я, отчий край та ін.

Когнітологи в науковий обіг уводять поняття фрейм з ме­тою дослідження штучного інтелекту та когнггивної психології (Марвін Мінський). Фрейм визначають як структуру Інформа­ційних свідчень, у ньому відображено набуті знання про певну стереотипну ситуацію та про текст, що описує її.

Фрейм репрезентує також інформацію про те, як його ви­користати, до чого це може привести, і що потрібно зробити, якщо ці очікування не підтвердяться.

Отже, лінгвокультурема, концепт і фрейм - це поняття різ­них лінгвістичних наук, які, однак, можуть перетинатися, бо пов'язані з позамовною діяльністю.

Власні назви - мовні знаки національної культури

Наука про імена - антропоніміка - здавна приваблює на­уковців, оскільки міцно пов'язана з історією, культурою на­родів світу. Для вивчення механізму створення та побуту вання антропонімів дослідники вдаються до різних галузей знань

- історії, соціології, культури, літератури, мовознавства та ін. Варто сказати „Тарас" або „Леся" - і в уяві виникають персо­нали - Тарас Шевченко, Леся Українка, адже ці імена уособ­люють Україну, саме ці „велети духу" є втіленням української ментальності.

Власні назви, як одна з універсалів культури, виконують кумулятивну функцію (зосередження енергії), у зв'язку з чим е складним мовним знаком.

Згідно давнім міфопоетичним уявленням, ім'я визначало сутність особистості.

Власні назви як мовні одиниці мають такі особливості:

1) безпосередній зв'язок з одиничним денотатом (предметом);

2) невід'ємність від певного культурного континууму, тому вони є більш яскравим, ніж будь-які інші лексичні елементи, знаками культури. Семантика власних назв відображає досить важливі сфери людської діяльності, об'єкти людських інтересів (назви людей, назви географічних, космічних об'єктів, відріз­ків часу та ін.).

Власні назви відбивають і соціально-культурні зрушення в суспільному житті, виражаючи соціальне замовлення (напр., численні перейменування радянського періоду).

Українську мову репрезентують такі персонали: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Михайло Грушевеький, Олександр Довженко та ін. Але якщо серед усіх цих антропоніміє обрати один, що най­більше уособлює Україну, то, на наш погляд, це Тарас Шев­ченко, настільки тісно його ім'я пов'язано з нашою культурою. Але для кожної людини—свої асоціації, свої лінгвокультуреми. І це залежить від багатьох чинників: віку, фаху людини і т. ін.

Тісно пов'язані з культурою також топоніми, оскільки по­казують глибокі корені Історії народу, несуть інформацію поза­мовного, тобто культурологічного, характеру. Крім того, топоні­ми мають властивість переходити до предметної оцінки, тобто позначати певну якість, складати характеристику, бути одним з оцінювальних засобів мови. У топонімах часто відображено: 1) емоційний світ людини; 2) її світобачення та ставлення до оточуючої дійсності; 3) конотації; 4) асоціації.

Семантизація географічних назв нерозривна з тією соціаль­ною та Історичною інформацією, яку вони несуть. Відповідно, для кожної країни, для кожного населеного пункту існують

свої лінгвокультуреми-топоніми. Для України це, напр., Дніп­ро, Київ. А для села Варварівка Кремінського р-ну Луганської області певний культурологічний підтекст містять такі топоні­ми, як Варварівка, Володине, Снігірчине (назви сіл). Для села ж МожнякІвка Новопсковського району тієї ж області це Можня-ківка (назва села), Айдар (назва річки), Дзюбанівка, Заморівка, Макітрівка, Забілівка (назви частин села) тощо. Звісно, людина необізнана, яка не знайома з історією та культурою цих сіл, не зрозуміє культурної значущості цих топонімів, адже сутність слів, як відомо, прояснюється в пізнанні історії,

Легенди про походження топонімів Луганщини тісно пов'язані з історією краю, вони нерідко проливають світло на певні історичні події, дають свідчення про них, пояснюють первісні значення цих власних назв.

Реальне в легенді органічно злито з фантастичним. За­лежно від того, наскільки народні легенди про походження то­понімічних назв Луганщини є давніми, вони мають більш чи менш фантастичний сюжет, але такий, що може трактуватися як диво, творене незвичайними людьми. Такими, на наш пог­ляд, є легенди „Вашурин ліс" та „Марусина скеля".

Вашурш ліс

Колись дуже давно, ще в часи монгольської навали, жив у лісі один чоловік. Звали його Вашура. Був він дуже сміливий і сильний, а ховавсь від людей. Пани називали його розбійником, хоча він ніколи нікого не вбивав. Одного разу повз той ліс про­їжджало військо з награбованим добрам. Обоз зупинився в лісі спочити. Вашура побачив, скільки усякого добра награбували вороги й вирішив помститися за своїх людей. Уночі, якусІ пос­нули, він узяв велику палицю і почав убивати нею ворогів. Як тільки Вашура всіх повбивав, взяв відро грошей і зник у лісі.

Довго шукали татари, де загинуло військо. А коли знайшли, то вирішили всіх людей ближніх сіл знищити. Узнали про це люди, пішли до Вашури й попросили гроші, щоб звільнитися від ярма. Вашура був доброю людиною і віддав людям гроші. Люди стали вільними. А ліс і тепер називають Вашурин (Записано

25від Лизенка Івана Кузьмича в 1978 році в с. Лизине Білокура-кинського р-ну Луганської обл.).

Марусина скеля

Вона була шахтарського роду-племені. Вродливиця, Палкі, мов спалах донецьких зірниць, очі. Тугі перевесла сизо-терно­вого полиску кіс. Зваблива, прихованих чар, усмішка. А що вже безстрашна була - годі й говорити! Хто, окрім неї, міг піти в глуху ніч на стрімке урвище над річечкою Кріпенькою і наслу­хатися там дикого завивання вітру та гуркоту грому? Ніхто, А дістати синьобарвних пролісків з глибокого дна Холодного байрака, де, як кажуть, живе пара степових сіроманців? Теж нікому, окрім неї, Марусі.

Тож і не дивно, що у всій окрузі мала вона, безліч прізвиськ: від незлостивого „жар-вугілля, а не дівка!'" до містичного „ мана ".

Хтозна, кого б ощасливила вона тими чарами очей і спо­кусливою усмішкою, коли 6 не боротьба двох світів: нового й старого. Вир громадянської війни закрутив і Марусю - дівчина стала зв 'язківцему червоній кінноті. Мала й свого коня Вихора — буйного і непокірливого, як і сама.

Літо 1919року видалося спекотним і скупим на дощі. Плив­ли у мареві липневого дня пагорби Донецького кряжу, насовую­чись у липкій задусі на своїх рукотворних братів - терикони. Хотілося пити. І Маруся, що везла важливий пакет у штаб з 'єднання, притишила хід свого Вихора по курному шляху і звер­нула в бік Холодного яру. Вона знала: там, на його дні, б'є ту­гими струменями невеличке джерельце. Ще дівчам вона часто навідувалася сюди. Ось і воно - срібне блюдечко її юності. Але що це? Чому кінь стривожено пряде вухами? Сполошений мо­зок дівчини ще не встиг, як слід, обміркувати причину загадко­вої поведінки свого улюбленця, як із-за кущуватого татарського клена вискочили озброєні люди. Деякі з них були на конях. „ Бан­да! Банда Кашенюка!" - блискавкою промайнуло в Марусиній голові. ~ Командир же попереджав мене!" Незчулася, як Вихор виніс ЇЇ нагору, під спекотне покривало донецького неба.

Тікати!

Огляділась. Троє вершників навскач женуться за нею. При­шпорила коня. Шалено гупає серце та поскрипує пил на зубах. Знову озирнулася. Вершники на відстані п 'яти кінських стриб­ків від неї.

„Щоробити? Мабуть, не втечу!.. Що ж: будь що буде!" І повернула коня до Кріпенької - туди, де скеля. До дівочого слу­ху встигло лише донестися вороже: „ Червона дияволиця! Куди ти? " - як схарапуджений кінь шугонув униз...

По цю пору в шахтарських виселках навколо Антрацита ходить ця оповідь про безстрашну вершницю, а скеля давно придбала у народі назву Марусиної скелі. Біля її підніжжя за­цвітає сон. Чи не Марусині то очі?! (Із журналу, записав і ху­дожньо обробив І. Захарченко).

Часто найменування мікротопонімів пов'язане з особли­востями місцевості нашого краю. Фантастичне в такому разі постає при описі незвичайних багатств краю: безмежних лісів, у яких було дуже багато дичини, тощо. Такими легендами є „Слобода Кабанне" та „Річка Айдар", „Село Лиман", СлободаКабаннє

На цім місті була окраїна. У ту пору тут ніхто не жив, і не було цього поселення. Гора покрита була лісами, де водився різний дикий звір та жили розбійники, а долина - так це була справжня безоднина: болота та очерета.

Найпершими тут почали селитися люди, захожі з Ахтир-ки, Котельви і з інших міст і сіл. Спочатку вони були вільними громадянами: жили на волі, чумакували; на заробітки ходили в Крим; а потім тут було поселення, котре з 'явилось літ 300 з лишком таму назад. Завідував ними військовий начальник, пан Желинський; обходились з нашими дідами жорстоко, карали їх різками.

Хто не знав цього місця в той час, той не повірить, що тут було, тут був рай: що того ліса було тьма, і села які були? Усе минулось! Наче нічого й не було. (Луганська обл., Кремінський р-н, сел. Красноріченське. Записано від А.В. Іванова 1937 р. н.).

27

Село Лиман

Село називають так через те, що ще здавна було в місце­вості багато лиманів, а в них риби. Як танув сніг, ріка розли­валася І все запивала. Ця вода стояла аж до літа. Ще кажуть, що село зветься так за найбільшим озером. Воно й досі гли­боке, багате на рибу й називається Лиманом. А назва озера, мабуть, теж походить від назви місцевості, багатої на лима­ни (Луганська обл., Старобільський р-н, с. Лиман. Записано від Шуліки Марії Кузьмівни 1924 р. н.).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 


Похожие статьи

Г К Барилова, К Д Глуховцева - Українська етнолінгвістика навч посіб для студ вищ навч закл