Г К Барилова, К Д Глуховцева - Українська етнолінгвістика навч посіб для студ вищ навч закл - страница 11

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 

131ний ще в творах Лесі Українки: Він тут мені не раб, тут я йому готов умити ноги [ФСУМ, II, 914]. Отже, звичай мити ноги свекрусі (після весілля), мити ноги покійникові пов'язаний також із уявленнями українського народу про те, як можна вия­вити до людини велику шану.

Таким чином, фразеологізм мити ноги на сході України за походженням сягає глибокої давнини, синкретизм вислову, здатність мати кілька значень свідчить про те, що давні звичаї обростали новими повір'ями, прикметами, що й зумовило його поширення та тривале вживання в побутовому мовленні, а та­кож сакралізацію.

Хоч і невербалізовано, проте в цьому фразеологізмі присут­ній образ води, і він виконує тут дуже важливу роль, адже сим­воліка концептуальних пар „вода - здоров'я", „вода - краса", „вода - життя", „вода - щастя" зрозуміла кожному українцеві, і пов'язана вона із сподіваннями людей на кращу долю, щасливе майбутнє. Беручи до уваги принцип невипадковості (телеоло­гії) найменувань, слід шукати природу цих назв не Лише у фун­кціональному перерозподілі предметів (дії), але й у закріпленні окремих його функцій за певною обрядодією, неминучим на­слідком чого є постання сакрального образу.

Про фразеологии квітчати солдата

В українських східнослобожанських говірках функціону­ють І вільні словосполучення з дієслова квітчати (квічати), і сталі. До вільних відносимо такі: квітчати хату квітчати покуть, квітчати молоду, квітчати молодого, квітчати дітей (напр., гроші заробляють та діток квітчають). У них лексема квітчати має значення, засвідчене відомими лексикографіч­ними працями (пряме або переносне): Квітчати, чаю, еш, гл. 1) Убирать, украшать цветами. І барвінком, і рутою, І рястом квітчає весна землю. Шевч. 252. 2) Украшать. / волоцюгам по­магали рогами людський лоб квітчать. Котл. [Грінченко, II, 233]; Квітчати, -аю, -аєш, недок., перех. Прикрашати, приби­рати квітами, зіллям кого-, що-небудь; заквітчувати. // перен. Прикрашати кого-, що-небудь чимось [ВТССУМ, 534]. Проте

м.іііже всі названі словосполучення можуть вживатися й у фун­кції фразеологізмів. Скажімо, до середини XX ст. на Слобожан­щині зберігалася традиція розмальовувати піч, покутя кольоро-иою глиною або фарбами, що теж номінувалося як квітчати ніч, квітчати покуть. Ці одиниці мають усі ознаки стійких і іалнх сполучень: вторинність значення, відгворюваність. ек-, ирсснвність та ін. Упадає в око виразна культурна конотація .шалізованих висловів, що також підтверджує думку про їх фразеологічність.

Отже, значна частина дієслівних фразеологізмів мають культурну конотацію, бо вона пов'язана з певними обрядодія-ми. звичаями народу, напр.: продирати очі 'відвідувати ново­народженого та породілю'; забивати ч 'in 'забивати кілок, якщо ОЖеНИЯИ останнього сина чи видали заміж останню дочку'; нибивати (взяти) викуп (могорич) 'брати могорич за молоду'; продавати придане 'показувати придане Й пити могорич за нього' та ін.

Культурно-національна семантика таких фразеологічних одиниць найтісніше пов'язана з позамовними сутностями й має різну глибину вияву [Ужченко 2003, 214]. Учені стверджують, що існують різні „ступені приховування смислів", неоднаковий ступінь відрефлексованості культурних таксонів, експлікувати які допомагає міжкультурна комунікація [Сукаленко, 69]. Куль-іурно-національна конотація сягає в цьому випадку лексемно-семного плану й пов'язана насамперед з маркованими компо­нентами: словами-символами, етнограф ізмами, ендемізмами, які, як правило, є іменниками.

Дієслова, на нашу думку, у таких фразеологічних одиницях, можна поділити на кілька груп. Першу з них складають одини­ці, які, хоч і з дещо здеформованим (редукованим) значенням, не становлять таку частину „хімічної сполуки", що зовсім втра­тила значення. І Іро це свідчать і варіанти окремих фразеологіз­мів: продирати очі - мити очі 'відвідувати новонародженого г а породілю'; вибивати викуп - брати викуп 'брати могорич за молоду'; продавати придане - показувати придане 'показува­

133ти придане й пити могорич за нього' та Ін. До другої групи тре­ба віднести дієслова, що за своїм значенням тісно пов'язані зі словами-символами, етнографізмами, ендемізмами. До третьої

- дієслова, утворені від слів-символів.

Так, яскраву культурну конотацію має дієслово кві'чати у виразі к в і'чати (вйо/зати, yet Назувати) сол1дата. У с. Дяко­ве АнтрацитІвського р-ну Луганської обл. до 60-х років XX ст. існував звичай обв'язувати руки призовника під час його випро­воджання до лав армії вишитими дівчатами села хустинками або квітами. Майбутній солдат мав багато таких хустинок І збері­гав їх як пам'ять про своїх односельців. Іноді ув'язували також шапку чи інший головний убір різнокольоровими стрічками чи квітами. Імовірно, хусточки та стрічки відігравали тут оберего-ву функцію. Культурна конотація цього виразу пов'язана з сим­волікою слів хустка - символ прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи [Жайворонок 2006, 626], стрічка - символ цнотливості, дороги, квітка - поліфункціональний символ, час­то використовуваний у різних обрядах [Там само, 280 - 281].

Цей обряд, імовірно, утворився унаслідок перенесення ак-ціональних його складників з обряду квітчати молоду, квітча­ти молодого на новий ґрунт. Відомо, що вираз квічати молоду уживають зі значенням 'одягати молоду у весільний одяг', а та­кож 'пришивати квітку до хустки' (на вінку в молодої у цьому разі є дві квітки - одна для себе, яку пришивають до хустки, коли молоду завивають у хустку - знімають весільний головний убір і запинають хусткою, а Інша - для молодого; цю квітку відріза­ють від вінка й пришивають молодому). Вислів квічати молодо­го якраз і означає 'пришивати квітку до кашкета молодого'.

Якщо пригадати, що у весільному обряді квітка може озна­чати І головний убір нареченої до обряду її покривання, і при­краси у вигляді червоної або білої квітки, що є атрибутом учас­ників весілля, і прикраси у вигляді квітки, які священик вручає молодим під час вінчання, і прикраса у вигляді червоної квітки, яка знаходиться в центрі вінка молодої та ін. [Магрицька, 66

- 68], то стане зрозумілою складна символіка цього слова.

Етимологічно слово квітка пов'язане зі словом світло (свет) [Шанский, Боброва, 356], що може бути підставою для віднесення дієслова квітчати до групи вторинних, похідних. У Міловському р-ні Луганської обл. зафіксовано також сло­во квічало 'клечення, тобто гілки, якими оздоблюють хату на Трійцю'. Загалом лексема квітка має кілька похідних з етно­культурним реченням: квічати (квітчати), квічало (квітчало), квітнути (цвісти) 'розквітати'.

Отже, в українському узусі знаходимо чимало таких фразе­ологічних одиниць зі стрижневим словом-дІєсловом, що мають стійку культурну конотацію. Значення таких фразем формуєть­ся на базі традиційних слів-символів з урахуванням культурних, звичаєвих, обрядових, побутових та інших додаткових змістів, які можуть нашаровуватися на основне значення іменника чи дієслова.

Дні тижня в приспів *ях Слобожанщини Афористику, у якій викристалізувалися уявлення україн­ців про дні тижня, умовно за часом виникнення можна поді­лити на давні паремії та нові. Перші позначені міфологічними уявленнями про Неділю як дІвчину-красуню, Святу П'ятницю - покровительку шлюбу та хранительку роду, про інші дні тиж­ня як антропоморфні Істоти [Войтович, 307], другі - викликані практичними потребами, відображають спосіб життя насе­лення. Проте всі вони, на наш погляд, відносяться до висловів філософсько-світоглядного характеру, бо засвідчують глибокі знання народу про навколишню дійсність. Є й такі, що з їх до­помогою можна легко схарактеризувати людину.

Відомо, що в понеділок не можна починати нових справ, бо при вирішенні їх будуть виникати труднощі різного харак­теру. Тому кажуть: понеділок - важкий день; понеділок - сім­сот дірок. У понеділок не прийнято вирушати в дорогу, про це дізнаємося з вислову: у понеділок важкої роботи не починай, у далеку дорогу не вирушай. Донині на Слобожанщині зберег­лося повір'я, за яким у понеділок не можна починати будувати або білити хату, робити сирівець (квас) - туди може що-небудь

135улізти. У кінці XIX ст. деякі жінки утримувалися від скоромної їжі, „понеділкували" [Иванов, 264]. Отже, у прислів'ях та при­казках репрезентовані такі компоненти значення слова понеді­лок, як 'важкість', 'перепони на шляху до мети', 'тривога', 'не­спокій1.

Звичку відкладати якусь справу на потім завжди народ за­суджував, це засвідчено в приказці: почати з понеділка; фразе-мах годувати понеділками (когось), од понеділка до понеділка (відкладати щось).

Напруження другого дня тижня висловлено в прислів'ях: вівторок - сімсот порок; на вівторок зібралося бід під сорок; вівторок скаже, що буде в неділю. Однак вівторок здавна вва­жався легким днем, з нього почипають всякі справи, зокрема починають ходити до церкви [Иванов. 257].

Чимало стійких виразів пов'язано із середою, з них видно, що в середині тижня треба, з одного боку, напружено працюва­ти, а з другого, --уже якусь частину роботи виконано, тому мож­на цими досягненнями пишатися. Це відображено у висловах: гуляла середа, як ще була молода; до середи хоч під тином сиди; середа вареники розкида. Часова несиметричність третього й п'ятого дня тижня, а також те, що ці дні відводилися на піст, відображено в прислів'ях: сривився, як середа на п 'ятницю; ди­виться, як середа на п ятницю; у нас середа аж до п ятниці; середа вареники розкида, у середу постиіася, а корову вкрала. Значення слова середа асоціюється з семами 'сприятливий, при­датний для продуктивної праці'. Однак існує повір'я, що жінка, повінчана в середу, скоро залишиться вдовою [Иванов, 264].

Співзвучність слів четвер і тепер використана в приказках: ні тепер, ні в четвер; і тепер, і в четвер: не тепер, таку чет­вер; як мені тепер, так мені і в четвер. Ураховано також, що в четвер уже багато з того, що було заплановано, виконано. Про це народ каже: четвер на базар попер. У ніч з четверга на п'ятницю не рекомендувалися надмірні веселощі, тому й кажуть: хто в четвер скаче, той у п ятницю плаче. У четвер, на відміну від середи та п'ятниці, українці не дотримувалися посту, тому се­

реда та п 'ятниця четвергу не укажчиця. Отже, лексема четвер пов'язується із семами 'сприятливий для усіх справ'.

П'ятниця - це день, у який наші пращури обмежували себе в їжі, намагалися не розпочинати великої хатньої робо­ти. У п'ятницю не можна було білити хату, прати, прясти та ін. Це засвідчено у фраземах берегти п'ятницю; додержува­тися п'ятниці; а також у прислів'ях п'ятниця - похатниця; свята 17'ятінка швидка на кару; знає пес п 'ятницю; чи зна пес п 'ятницю тощо. У народі зберігається багато переказів про те, як може покарати людину Свята П'ятниця за недотримання посту, виконання важких робіт тощо. Цей день такий важли­вий, що його особливо виділяють з-поміж інших. Тому й скла­лося прислів'я: сім п 'ятниць на тиждень. Так говорять про непередбачувану людину, від якої можна чекати, чого завгодно. Значення слова п 'ятниця пов'язане із семами 'святий день', 'призначений для посту'. У народі збережено повір'я, за яким не рекомендувалося вінчатися в п'ятницю, бо чоловік скоро стане вдівцем [Иванов, 264].

Шостий день тижня - підготовка до повноцінного відпо­чинку. Це давнє уявлення людей доповнилося тим, що в суботу ще не так давно був неповний робочий день. Отже, усталене су­бота ~ не робота варіюється в різних населених пунктах Сло­божанщини по-своєму: субота - не робота: помий, помаж та й спати ляж; субота - не робота, а в неділю нема діла; субота - вся робота та ін.

У народі кажуть, що в суботу, який би дощовий день не був, однак сонечко вигляне хоч на одну годину. Не випадково про це мовиться: субота сироті сорочку сушить; у суботу сонечко загляне у віконечко сироті сорочку висушити.

Сьомий день тижня - вихідний, тому в неділю часто справ­ляють весілля. Появі багатьох паремій про неділю сприяло й те, що це слово римується з лексемою весілля. Невипадково ка­жуть: неділя - весілля; неділя - на весілля; що не неділя - той й весілля; як неділя, так і весілля; прийде така неділя, що буде і в нас весілля.

137

Особливості функціонування паремій в українських схід it о с л о божа нських говірках

Під пареміями зазвичай розуміють народні вислови, ви­ражені реченням, а також короткий ланцюжок речень, якими передаються елементарна сценка чи найпростіший діалог [Ен­циклопедія, 460]. До складу паремій належать прислів'я, при­казки, примовки, загадки, прикмети тощо. Паремії становлять кліше й використовуються як тексти-схеми, зразки, що мають загальнонародну когнітивну модель, містять інформацію про Оточуючий світ, але можуть варіюватися.

Мовна особистість оперує певною кількістю паремій, хоч точно визначити їх число надто складно. Одним з актуальних питань дослідження обсягу поширених І часто відтворюваних текстів, відомих широкому колу носіїв мови певної території, є вивчення функціональної активності прецидентних текстів аналізованого різновиду у власних діалектних системах. Тому ми зробили спробу визначити, які із запропонованих 15 прислів'їв, семи приказок, однієї примовки, а також загадки й прикмети активно використовуються в українських східнослобожанських говірках. Методом анкетування було обстежено 42 н.п. Східної Слобожанщини, жителі яких добирали відповідники до запро­понованих сталих висловів чи уводили їх у контекст.

Матеріали дослідження свідчать, що з 25 прецедентних текстів, унесених до анкети, у всіх говірках використовується чотири. Прислів'я Посій мене в грязь - то будеш князь знають діалектоносії різних вікових категорій, воно використовується переважно в скороченому варіанті: Сій у грязь - будеш князь.

Примовка Мишко, Мишко! На тобі кістяний (костяний) зуб, а мені дай золотий (залізний) входить до складу прециден­тних текстів, функціональна активність яких висока. Побуту­ючи у варіантах Мишко, Мишко! На тобі зуб молочний, а мені дай прочный (11 н.п.); Мишко, Мишко! На тобі зуб хиткий, а мені дай стойкий (Свист, Чаб), примовка використовується як діалектоносіями молодшого, так і старшого віку.

У всіх обстежених н.пп, вживаним є також прислів'я Не

138

* і іш >и у криницю (колодязь, колодізь): пригодиться води напить-

,і його варіант Не плюй у криницю, бо з неї будеш пити води-ци ■ (і'вист) - складова частина паремінікону окремих говірок.

\і\ісп'т Зробив діло — гуляй сміло не має варіантів, він відоб-Iас морально-етичні норми поведінки в суспільстві.

Інші стійкі вирази складають 60% аналізованих, вони ма­нні, різну функціональну активність. Зокрема:

На хитрощі береться, виявлений у 16 н.пп. із 42 н.пп. до­сліджуваних; може замінюватися Ох, і мудрий (Макор, Преобр, І.інюш), Свисни, Іван, ти дурніший (Максим), Хитрий як лис;

Ще літ не доросло, функціонує в 14 н.п., має синоніми Не . иітіао своїх літ (10 н.п.), Ще в носі не кругло (Максим). Ще не th росло долови (Свист, Залим), Ще молоко на губах не обсохло

(ЧервП);

Як мішком наляканий із-за угла (вугла), уживається в 17 н .пп. переважно у варіанті Як пустим мішкам із-за вугла при-I чітий;

За морем телушка-полушка, та дорогий перевіз, відомий у І 3 н.пп., варіантів та синонімів не виявлено;

Гній не шкодить ріллі, зафіксований у 17 н.пп,, найпоши­реніший у варіанті Гній вреда не зробе, має те ж значення, що іі Без гною не буде вражаю горою (Свист), Гній у поле одвезеш, більше хліба привезеш (Чаб), може заміїтювватися виразом Са­чат кашу не спортиш (10 н.пп.). Кашу маслам не перепортиш (15 н.пп.);

Уха (вуха) вище лоба не ростуть, кількість фіксацій - 9, уживається також Вище лоба очі не ходять (Литвин, Саб), Ііище себе не стрибнеш (у багатьох говірках), Вище голови не плигнеш (Чаб);

Дощ іде - як відрай ллє, а із стріх біжить, як цівкою, вхо­піть до складу паремінікону у 10 н.пп., уживається частіше у и короченому варіанті Дощ Іде, як з відро;

Не родись красивим, а родись щасливим, виявлений у 16 н.пп.;

Не терши, не м 'явши, не з 'їси калач, функціонує у 20 н.пп., може замінюватися виразами Хочеш їсти калачі, не сиди на печі (] 6 н.пп.), Хто не робить, той не їсть (18 н.пп.), Хто рано підводиться, за тим і діло водиться (ЧерП), Під лежачий ка­мінь вода не тече (19 н.пп.), Треба нахилиться, щоб з криниці води напиться (10 н.пп.), Хочеш з гірки кататися, умій саночки возить (20 н.пп.), Вовка ноги кормлять (ЗО н.пп,), Не потопаєш - не полопаєш (20 н.пп.);

Кому щастя, тому й півень пасеться, уживається в 13 н.пп., в інших говірках функціонує переважно вираз Багатому чорт (чорти) дітей колише (колишуть) (35 н.пп.), Гроші до грошей липнуть (40 н.пп.);

Кури на весілля не хочуть, та їх стою несуть, зафіксова­ний у 7 н.пп.;

Не рада коза торгу, кури -весіллю, виявлений у трьох н.пп., частіше замінюється виразом Кому весілля, а курці смерть (40 н.пп,), Од одного й того ж одному радість, а другому — горе (Підг);

Стою однять — однімеш, а дати не даси, функціонує в 11 н.пп.;

Орел летить найвище, а хрін росте найглибше, пошире­ний у 8 н.пп.;

Ластівки втітають - годину обіщають, відомий у 18 н.пп., зафіксовані також Ластівки літають низько - значить дощик близько, а високо - значить далеко (Макс), Ластівка ви­соко літає - на погоду (Свист);

Осінь на картатому (рябому) коні їздить, зафіксований у п'яти н.пп.;

До першого грому земля не розмерзнеться (13 н.гаі.), має те ж значення, що й Поки грім не гряне, мужик не перехрестить­ся (22 н-пп.);

Якби не вмів труситься, то змерз би (18 н.пп.);

За лісом, за пралісом під корчом лежить яєчко з хвостом (п'ять н.пп.);

140

Не нашого полку - іди собі к вовку (15 н.пп ), частіше вжи­вається приказка Не наш - іди з глаз (37 н.пп.), Не нашого поля клх)а(37н.ггл.);

Батогом обуха не переб 'єш (20 н-пи.), нерідко замінюється Пліт обуха не переб'є (12 н.пп.).

У цілому 25 стійких виразів реалізуються в говірках у виг­ляді 63 прецедентних текстів, які можуть варіюватися, а тому кількість гіпотетичних виявів у досліджуваних 42 н.пп. із 1050 зростає до 2626. Проте реально засвідчено 740 аналізованих висловів, що складає приблизно 28 % загальної кількості гіпо­тетичних виявів. 14 % зафіксованих паремій належить до тих, що характеризуються високим рівнем функціональної актив­ності, 34 % - мають середній рівень активності, 52 % - ужива­ються рідко.

і-.

. і    ; :

\ ■ > .■ ■       '■     .1 ■     ■ ■

ЕТНОЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ УКРАЇНСЬКОЇ ЕТИМОЛОГІЇ

План

1. Зв'язок етнолінгвістики та етимології.

2. Про походження слова Україна.

3. З історії державних символів України.

4. „Без верби й калини нема України". Народна символіка.

Зв'язок етнолінгвістики та етимології

В останні десятиліття спостерігаємо тенденцію до інтегра­ції різних галузей науки. У результаті синтезу народилися нові наукові напрями Й дисципліни: психолінгвістика, лінгвогносео-логія, лінгвопалеонтологія, лінгвокультурологія, кібернетична лінгвістика, етнолінгвістика тощо.

Безумовно, важливу роль у реалізації завдань етнолінгвіс­тики має посісти етимологія. Вона як живий індикатор розвит­ку матеріальної та духовної культури через заглиблення в іс­тинне значення слова допоможе чіткіше усвідомити історичні, етнографічні, культурні зміни в житті нації. „Із кожного слова, яке ми вживаємо, - писав В. Абаєв, - дивиться на нас не сорок століть, а щонайменше сорок тисячоліть... Відтворити до кінця історію хоча б одного слова - це значить прилучитися до роз­криття таємниці всього людського мовлення та мислення".

Античні греки слушно вважали, що серед значень багатоз­начного слова лише одне є первісним, істинним. Дослідження істини, яка у грецькій мові позначена словом етимон, і було названо етимологією.

Про тлумачення слова Україна

У наш час зросла увага до назви Україна. Учені дискуту­ють, сперечаються, висувають розмаїті гіпотези щодо поход­ження цієї назви.

Виступаючи в Києві, американський президент Буш ще в 90-х рр, XX ст. між іншим висловився приблизно так: „...ви на­звали свою країну Вкраїною, Кордоном...".

Справді, поширене, але поверхове пояснення цього сло­ва зводиться до того, ніби слово Україна первісно означало

142

„земля, що лежить скраю". Такої думки дотримуються, зок­рема, російські історики, які перекоігують себе й усіх, ніби наші землі є окраїною Росії, звідки Й назва. Однак слово „Ук­раїна" давнє.

Канадський професор Орест Субтельний, автор англомов­ної історії України, розуміє безглуздість претензії російських іс­ториків, однак підхоплює їх тлумачення терміна, твердячи, що Україна - це таки „земля скраю", але вже не Росії, а Європи. О. Субтельний, однак, не може пояснити, чому Україна, на якій міститься географічний центр Європи, а не, скажімо, Шотландія, с „землею скраю". Він не може також указати, яка ж конкретна європейська держава (згадаймо, що Росії тоді ще не було) могла надати нашій землі назву Окраїна? Такої держави тоді просто не існувало. Не могли ж сусідні невеликі князівства чи королівс-і ва молдаван, валахів, чехів, угрів, литовців або поляків назвати своєю окраїною моїутню Київську імперію, що простяглась від Чорного моря до Балтійського Й від Карпат до Кавказу...

Я. Рудницький подає докладний грамагико-формальпий (корінь, префікс, суфікс) і семантичний аналіз слова та назви „Україна". Теза цього вченого полягає в тому, що зафіксоване первісна значення слова „Україна" було 'межівна земля', звід­ки через значення 'частина землі' розвинулося значення 'земля, країна, держава'.

Ю. Шевельов вважає, що назва Україна на позначення те­риторії та держави українського народу може бути виведена зі значенням 'країна', 'місцевість'. Це був логічний значеннєвий розвиток від загального до часткового. Причину значеннєвого переходу слід шукати в історії козацтва. Саме козацькі землі (первісно межівні як з погляду українського народу, так і сто­совно польської держави) стануть центром національного роз­витку країни [Шевельов. 421 - 431].

Те, що назва наших земель не має нічого спільного з по­няттям околиці-периферії, цілком очевидно. Тому деякі дослід­ники намагаються довести, шо серед давніх арійців існував загадковий народ укрів, який нібито й заснував свою державу

Украшу. Проте пошуки згадок про укрів у міфології, історич­них документах, мовознавстві безуспішні. Доводиться визнати, що історія укрів реально існує лише в гіпотезах їхніх прихиль­ників. До того ж виникли запитання: „у який спосіб від назви „укра" утворилась не „Укрія", а „Україна"?

До наукового пояснення значення й походження назви Україна найближче підійшов М. Грушевський, який у І томі „Істори України-Руси" зауважив: „Стара ся назва, уживана в староруських часах в загальнім значінню, а в XVI в. спеціалізо­вана до середнього Подінців'я". Сьогодні загальновідомо, що вперше це слово було вжито в 1187 р. в Іпатіївському літописі, де Йшлося про смерть переяславського князя Володимира Глі-бовича: „и гшакашася по немъ все Переяславци..., о немъ же Оукраини много постона". В. РусанівськиЙ, розглядаючи цей текст, переконує нас в тому, що в ньому слово Оу'краина озна­чає „внутрішня земля" (тобто плакали за князем всі переяслав-щ, тужило за ним все князівство, усі внутрішні землі).

За іншою гіпотезою, слово Україна пов'язане з дієсловом укроїти, бо і в давні часи, і сьогодні широко вживаним є слово „украяти" („вкраяти"). Воно означає „виділити", „відірвати", ..відокремити". І досі в українській мові існує вираз „вкраяти хліба" (тобто виділити, відокремити частину хліба). 1 досі іс­нують слова „кравець", „краяти" сукню, „викроїти" годинку тощо. Але зовсім не в розумінні околиці, а в значенні виділен­ня, відокремлення. Так само як хліб, матерію або час, можна „украяти" землю.

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 


Похожие статьи

Г К Барилова, К Д Глуховцева - Українська етнолінгвістика навч посіб для студ вищ навч закл