Г К Барилова, К Д Глуховцева - Українська етнолінгвістика навч посіб для студ вищ навч закл - страница 10

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 

119

Опрацьований цими авторами метод структурно-семантичного моделювання дозволив аргументовано спростувати традиційні етимології багатьох фразеологічних одиниць різних слов'янських мов та запропонувати принципово нові підходи [Твченко, 91].

У процесі еволюції актуальне значення фразеологізму від­тісняє фразеологічний образ на другий план, але якраз пред­метне значення у стійких словосполученнях з мотивованими основами ,.не може якось виявлятися окремо й незалежно від етимологічного значення", адже етимологічне значення у таких фразеологічних одиницях „не стільки звернене в минуле, скіль­ки в теперішнє" [Жуков, 9],

Інколи етимологічно-образна основа фразеологізму з часом може видозмінюватися. „Завдяки етимологічному інстинкту ми розуміємо або думаємо, що розуміємо нове слово, яке чуємо вперше, відразу ж розкладаючи його на відомі нам значущі еле­менти". За схожою схемою мовці розкладають та осмислюють і фразеологізми (кожну лексему зокрема). Наприклад, вирази ста­ти в тупик, ійти в тупик, попасти в тупик слов'янські фразео-логи пояснюють у спеціальних етимологічних розвідках як від­шарування з мовлення залізничників. Насправді ж етимон цього фразеологізму утворився в сиву давнину. О. Потебня, наприклад, пояснював цей вираз існуванням метафоризованого образу тупи­ка — глухого закутка чи кута, створеного двома тинами.

Фразеологізм пустили червоного півня теж зазнав у сучасній формі переорієнтації внутрішньої форми, вона стала виражати актуальні реалії. Півень — символ вогню у багатьох мовах світу, цей образ став мотивуючою ознакою цього фразеологізму.

Найбільш прийнятну класифікацію фразеологічного складу української мови щодо генетичної структури, джерел походжен­ня запропонувала Л. Схрнпнілс. Вона виділяє кілька генетичних груп: 1) питомо українські фразеологічні одиниці; 2) запозичені фразеологічні одиниці; 3) фразеологічні кальки й напівкаль-ки. Л. Скрипник посилається на праці російських мовознавців М. ІПанського, М. Кондрашова та ін., зокрема на їх загальну схему генетичної класифікації фразеологічних одиниць.

До питомо українських сталих виразів належать фразеоло­гічні одиниці, що виникли в українській мові, і ті, що були успад­ковані з давнього мовного джерела, тобто спільнослов'янські фразеологізми (як на долоні - укр.; как на ладони - рос; як на долоні - білорус;/ак па dloni - пол., jako па dlani - чеськ.; даро­ваному коневі в зуби не дивляться — укр.; дареному коню в зубы не смотрят - рос; доранаму коню у зубы не глядзяць - біло­рус, східнослов'янські фразеологізми (під гарячу руку - укр.; под гарячую руку - рос; пад гарачую руку - білорус), власне ук­раїнські фразеологічні одиниці (козацьке сонце, вільний козак, на вербі груші).

Запозичені фразеологічні одиниці як готові відтворювані одиниці склалися в іншій мові й були перенесені на український мовний ґрунт без перекладу, у транслітерованому чи нетранс-літерованому вигляді (ad ovo - лат. - від яйця, з давніх-давен; dum spero - лат. - поки дихаю, сподіваюсь та Ін.) [Скрипник, 149-151].

Фразеологічні одиниці, що з'явилися в мові внаслідок до­слівного перекладу іншомовного звороту, є фразеологічними кальками (blue stocking - синя панчоха; espistoba поп erubescit - папір не червоніє тощо).

У фразеології української мови відображено усі сфери суспільного життя нації: вірування, звичаї, обряди, соціальні відносини, історія, мораль, родинні стосунки, природні умови, сфера виробництва, сільського господарства тощо.

Генетичні класифікації надзвичайно корисні з погляду Істо­ричного вивчення фразеології мови, хоча не завжди можна на­віть при спеціальних дослідженнях точно встановити І джерело виникнення того чи Іншого вислову, і його етимологію.

Етимологічний аналіз фразеологізмів, утворених на різних генетичних і соціальних основах, робили багато мовознавців.

Зразками такого етимологізування в українській мові можна вважати студії класиків філології О. Потебні, І. Франка, М, Но-миса, Б. Грінченка, а також сучасних дослідників фразеології української мови. Зокрема, посилаючись на відомі наукові роз­

121вІдки із фразеології, В. Ужченко пропонує етимології багатьох семантичних груп фразеологізмів, наприклад, із стрижневими словами вогонь і вода. Це найважливіші поняття у свідомості давньої людини. Для слов'янина вони об'єднувалися в образах Перуна, Купали, вогняної ріки тощо.

Уважають, що фразеологічна одиниця між двох вогнів мала в основі звичай, якого дотримувалися тюркські І монгольські хани. Щоб потрапити до них у стан, треба було пройти між двох очищувальних вогнів. У давніх літописах згадується, що в 1246 р. в ставці Батия скарали великого князя Михайла Чернігівсько­го за те, що відмовився пройти цю принизливу процедуру. Про­те поширеність звороту (бути) між двох вогнів у різних мовах свідчить швидше про метафоричну природу виразу: вогнем була усяка небезпека, а попасти між двох вогнів було те саме, що для грека потратити між Сціллою іХарібдою, а для поляка або україн­ця - між молотом і ковадлом [Ужченко, Авксентьев, 82 - 83].

В. Ужченко у книзі „Народження і життя фразеологізму" запропонував цікаву ідею про текст-етимон, який творить Істи­ну про походження й історію окремих слів і фразеологізмів Сіх етимон), ту ознаку, за якою названо предмет. Текст є шукачем походження фразеологізмів.

„Особливість такого текету-етимона полягає в тому, що він їм є художнім текстом". При цьому фразеологізм може розгор­нутися в розповідь, народний анекдот, заголовок, виступаючи як згустки думок І почуттів.

За В. Ужченком, фразеологічна основа таких текстів-ети-монів може безкінечно обІгруватися, а сам фразеологізм „пе­ребирає" на себе обов'язки "конструктора" тексту: фразеоло­гізмом можуть починатися або закінчуватися окремі сцени, розділи і навіть твір, він виступає значеннєвим центром бага­тьох епізодів, а то й „душею" текстів [Там само, 249]. Для при­кладу В. Ужченко наводить оповідання Л. Глібова.

їхав чоловік з жінкою полем. Було це літом, саме о ту пору, як на полі так хороше, так весело й любо, що й додому не хо­четься, їхали вони доріжкою поміж пашнею...

122

„Дивись, - каже, - жінко, уже й ячмінь покошено ", А Жінка каже: „Стрижено".

„Жінко, - став він ізнов казати, —мовчи, коли хоч!' „ Чого я буду мовчати? " „А чого ж ти перечиш: стрижено, коли воно кошено", А вона ізнов: „ Ні, стрижено ". „Ой, та будеш бита... "

І чоловік справді „чустрив" її батогом спочатку в полі, а потім і вдома Закінчується ця розповідь тим, що чоловік при­вів жінку до річки та й шубовснув її у воду.

... От-от пропаде дурна баба... аж бульбашки стала пус­кати, а ще таки підняла з води руку та й стала виробляти пальцями, себто: „стрижено!..."

Аналізуючи текст, Віктор Дмитрович зауважує: оповідання має явні сліди художньої обробки - детальний вступ, різні спо­соби введення ядерного вислову тощо. В. Ужченко знаходить подібні сюжети в західноєвропейців: іспанці, зокрема, знають вислів, що буквально перекладається „це ножиці" (у цьому сю­жеті жінка твердила, що вусики виноградної лози називаються ножицями, і, занурена у воду, зображала пальцями ножиці), У багатьох народів існує розповідь про пса, у ній сперечаються, чи пса поголено, чи пострижено. Отже, ці тексти проливають світло на фразеологізм ти йому „ кошене ", а воно тобі „ стрижене ".

За подібним сюжетом створено українську народну пісню про те, як чоловік посіяв ячмінь, а жінка сказала, що то гречка:

Як посіяв я ячмінь,

Жінка каже: „ Гречка!"

„Нехай буде, нехай буде,

Нехай буде гречка".

Як зійшов же мій ячмінь.

Жінка каже: „Гречка!"

„Нехай буде, нехай буде,

Нехай буде гречка".

Як став ячмінь підростать.

Жінка каже: „Гречка!"

„Нехай буде, нехай буде,

Нехай буде гречка ".

Як скости ми ячмінь.

Жінка каже: „Гречка!"

„ Нехай буде, нехай буде,

Нехай буде гречка ". Ця пісня, по суті, відтворює історію постання фразеологічної одиниці нехай буде гречка і розкриває основні його особливості.

Наукові зразки етимологізування української народної фразеології пропонує А. Івченко (в сорочці родивсь, вивести на чисту воду, вилами по воді писало, вискочив як Пилип з конопель тощо). Наприклад, етимологічний зміст фразеологізму за пояс заткнути А. Івченко пояснює у такій статті.

Поширення цієї ФО в українських говірках важко ідентифі­кувати, оскільки зафіксована вона була лише в „Галицько-русь­ких приповідках" за пояс заткнути кого „перевищити його або маловажити" (Львів, 1910, 511). Натомість у літературній мові вона широко використовувалася письменниками як Ліво­бережної, так і Правобережної України, починаючи з Г. КвІтки-Основ'яненка.

Українські дослідники, які зверталися до походження цьо­го фразеологізму, переважно задовольнялися переказом відо­мих російських етимологічних гіпотез. Так, В. Коптілов вважав „Вислів пов'язано з стародавнім слов'янським звичаєм - під-перезуватися й під час перерви в роботі закладати за пояс зна­ряддя праці. Тесля, оцінюючи зроблену річ, засуває сокиру за пояс, потім знову добуває ЇЇ, Щоб остаточно довершити роботу. Коли говорили, що Петро Івана за пояс заткне, натякали, що Іван проти Петра так само мало тямить, як сокира проти свого власника майстра".

У російській етимологічній літературі погляди на походжен­ня цього фразеологізму умовно можна розподілити на дві версії.

У „Фразеологічному словнику" відомого російського філо­лога XIX століття М. Міхельсона читаємо: „За пояс заткнуть - справиться так же легко, как - топор за пояс заткнуть".

Автори „Опыта ггимологического словаря русской фразео­логии" вважають, що фразеологізм пов'язаний з одним із прийо­мів боротьби - затиканням рук за пояс суперника [ОЭСРФ, 54].

Звичайно, боротьба на поясах існувала в минулому в ук­раїнців та росіян і, зрозуміло, могла б спричинити до виник­неш і відповідних виразів. Але справа в тому, що за пояси не затикали рук, за них хапалися під час двобою, щоб кинути супротивника на землю. 1 вже, безсумнівно, захват за пояс не був свідченням переваги будь-кого з суперників або ознакою легковаження і не міг стати основою для виникнення нашого фразеологізму. Тоді, може, мають рацію автори, що захищають ремісниче походження цього виразу?

Як бачимо, обидві версії будуються навколо компонента пояс, себто, абсолютно не враховується наявність значної кіль­кості варіантів як в українській, так і в інших слов'янських та не слов'янських мовах. Отже, звернімося до мовних фактів.

Фразеологізми з образним конкретизатором „пояс" утво­рюють українсько-білорусько-російсько-болгарсько-хорватсь-ко-сербську ізоглосу: укр. за пояс сховати (заткнути) кого [Бу­ковина, Бабич, 14], за пояс заткнути кого (Львів, Фр., 1910, 5f І), за ремінь сховати кого [Буковина, Бабич, 1971, 14]; біл. затыкацъ за пояс кого (Метиславський р-н. Могильовська обл., Юр., 1972,48), за пояс заткнуць кого {ФС, 109); рос. задернуть за пояс (Амурська обл., ФСРГС, 76), заткнуть под гашник [СРНГ, 11, 117]; болг. затьквам /затькна на пояса ся (ФРБЕ, І, 364), бодна/боднах сиза пояса [ФРБЕ, II, 517]; сербохорватсь­ке zadjenuii [metnuti] a pas (Mat, 453). Вираз з цією ж образною основою відомий у литовській мові - ih juostos uhsikisii (букв. за пояс заткнути) [РЛФС, 285].

У західних та південних слов'янських мовах відомі фразео­логізми з образним конкретизатором „кишеня": чеськ. strcit do kapsy (Zaor., 154), словац. strcit' (vopchat) do vrecka (SSJ 5, 66). верхньолуж. do zaka tuknyc (smyknyc) (Pf. 654), do kapsy yknyc (Kr„ 636); болг. слогам /сложа в джоба си (ФРБЕ 2, 302), лагам I сложа в малкия си джоб (ФРБЕ 2, 303), слагай / сложа в ис­

125пата си (ФРБЕ 2, 304), турям /туря в малкия си джоб [ФРБЕ, II, 12]. Відомий фразеологізм з цією образною основою Й у ні­мецькій мові - in die Tasche stecken [НУФС, II, 241],

У буковинських говірках зафіксовано фразеологізм із об­разним конкретизатором „халява" за халяву сховати [Бабич, 971, 14].

Широковідомі, й не лише в слов'янських мовах, ФО з об­разним конкретизатором „мішок": чеськ, strciti do pytie (Zaor,, 327); веохньолуж. do mecha tyknyc (Radyserb. Hrona. 45).

Усі приклади творяться в межах структурно-семантичної моделі „сховати + до + вмістища для зберігання або перенесен­ня невеликих предметів + значно перевершувати кого-небудь".

Як бачимо, виявлений фразеологічний етимон і парадигма варіювання заперечує обидві традиційні гіпотези походження цього виразу. На думку А. Івченка, коріння ФО за пояс заткну­ти треба шукати в іншій сфері. Пригадаймо двобій Іллі Му-ромця з Святогором з „Былины о Святогоре и Илье Муромце": Как разъехался Илья да он ведь в третий раз, Как ударил богатыря крепко-на-крепко, Да ударил ево плотно-на-плотно, Тут-то богатырь пробудился ото сна, Хватил-то Илью да своей правой рукой,  SПоложил-то Илью да к себе в карман.    Ц ц-Тут відображена гіперболізована перевага Святогора над Іллею Муромцем. Як тепер не згадати ідентичні фразеологізми з образним конкретизатором „кишеня". Взагалі гіперболізація переваги над супротивником була характерною рисою нахва­ляння переддвобоєм. Численні приклади гіперболізованого на­хваляння можна зустріти в казках різних народів.

Найвірогідніше, що ФО за пояс заткнути кого, як і ціла низка фразеологізмів із цим значенням у слов'янських та неслов'янських мовах, первісно вживалась лише у випадку очевидної фізичної переваги одного суперника над Іншим, скоріше за все у формі нахваляння перед двобоєм. Це звичай­но виявлялось у гіперболізованій обіцянці сховати слабкішого

^противника (шдкреслення його мізерності) у себе за поясом, j кишені, за халявою [Івченко, 91].

Знаки етнокульпури в українських східнослобожанських говірках

Слова з етнокультурним, країнознавчим значенням цікави­ли вчених здавна. Великий культурний потенціал закладений у лексеми на позначення предметів побуту, видів страв, напоїв, назв представників тваринного і рослинного світу, „Чимало цих слів можна розглядати як етнографізми". тобто слова з вираз­ним етнографічним забарвленням [Кононенко, 18 - 19]. Проте не менш важливу роль у створенні національно орієнтованої картини світу відіграють слова-поняття, які своїм внутрішнім (містом передають національні ознаки. Таке додаткове нашару­вання створюється внаслідок етнопсихологічних чинників, що іумовлюють виникнення супровідних уявлень.

Лексикографічний опис багатьох мовних одиниць, семан­тика яких має глибинні етнокультурні нашарування, здійснив П. Жайворонок. Він стверджує, що „етносимволіка слова, тіс­но переплітаючись з етносимволікою позначуваної ним реалії, стає основною підвалиною становлення особливих концеп-іуальних мовних продуктів - етнокультурних концептів, або шаків етнокультури" [Жайворонок, 3]. У словнитсу описано плизько 10 тисяч лексем, лексикалізованих і фразеологізованих словосполучень. Якщо враху вати, що найповніший на сьогодні словник української мови містить 253 тисячі слів [ВЗОССУМ], ю неважко помітити, що слова з національною культурною конотацією становлять приблизно 4 % від усієї кількості за­фіксованих у словниках слів. Проте такі підрахунки у наш час і ге зовсім коректні, бо реєстр слів з національною культурною конотацією ще не визначений, макро-, медіа- І мікрострукту­ра такого типу словників ученими ще тільки обговорюються. Іокрема, тільки починають уводитися в науковий обіг і розлогі нідомості про знаки етнокультури з різних ареалів української мови, адже більшість відомих діалектних словників обмежу­ються тлумаченням прямих значень зафіксованих діалектнігх

127лексем, оскільки свідчення про фразеологічні звороти, у які входить аналізоване слово, ще недостатні, семантичні та асо­ціативні ознаки реєстрової одиниці продовжують вивчатися.

Нерідко знаки етнокультури, що називають атрибути пев­них звичаїв, повір'їв, починають вживатися поза обрядовим текстом. Такою в українських східнослобожанських говірках є лексема христець 'виріб із борошна у вигляді хреста'. На Лу-ганщині зафіксовано використання такого виробу на Водохре­ща, коли христець клали на лід біля ополонки, у якій христили воду, а також під час весняної оранки чи посівної (христець клали на тільки-но виоране поле). їсти чи якось використо­вувати цей хліб заборонялося, адже інформатор пригадує, що батько дуже сварив її тільки один раз у житті, коли вона з'їла христець, залишений у полі (Свист). Звідси й фразеологізм з 'їсти христець 'зробити щось таке, що виходить за межі уз­вичаєної поведінки; скоїти щось гріховне'. Таке значення цієї фразеологічної одиниці прочитується у таких висловлюваннях: Ти на ме"'не не* кри^'чи // біус:ов 'існиї / біхс:ов існиї // йа шо хри*с'тец 'з:іу/ч'ішо/по^думайеш 'вир'Ізау *шапку 'соайшнику / ої/ ої/ої/ не обід'н 'ійеш; Шо ти 'дивис ':а на 'мене/ йак 1Лен 'ін на буржуа'з 'ійу / йа шо хриес*тець 'з:іла / ч 'і шо.

Отже, виріб з борошна, що виконував оберегову функцію, був атрибутом звичаєвого, а також церковного дійства, усвідом­лювався, сприймався учасниками цього дійства як щось свя­щенне, недоторкане. Ці ознаки денотата стали основою для ви­никнення фразеологізму з'їсти христець, а семи 'священний', 'недоторканий' визначили значення аналізованого вислову: 'зробити щось таке, що виходить за межі узвичаєної поведінки; скоїти щось гріховне'.

Знаками етнокультури нерідко стають загальновживані лек­семи, тоді їхнє етнокультурне значення загалом пов'язується з найважливішими ознаками денотата. Такою є лексема просуре-нок - назва багаторічної рослини родини півникових (Iridaceae) з дуже високим стеблом, потовщеним біля основи у злегка сплющену кулясту бульбу, укриту сіткою. Ця рослина має білі

128

ибо лілові квіти, часто зі смужками, довгу тонены^ трубочку і шестипелюстковий відгин, розміщений на короткому квіт­коносі. Час цвітіння - з березня до середини квітня. Шафран сітчастий з ліловими квітами І фіолетовими смужками - дуже красива рослина, до того ж квітне вона рано весною, і сприй­мається мовлянами як провісник весни і переможець зими. Про цю квітку побутує на Слобожанщині чимало легенд. Одна з них записана й художньо оброблена І. Захарченком (Антрацитівсь-кий р-н) [Захарченко, 45].

Було це тоді, коли родючі степи тільки-но заселялися біг-лим людом. Втекла від жорстокого пана й молода козацька вдова Килина, що рік по тому народила кремезного, як вікові дуби рідної Полтавщини, сина. Не довелося глянути на красе-ня-малюка його батькові: закатували за непослух панські посі­паки. Зате примітив лихий панський погляд гожу красу моло­дої удови, став схиляти її до сороміцьких утіх. Та не піддалася Килина, хоч як не влещав її пан. Довго ходив хмара-хмарою об­ражений можновладець; кару придумував. І таки придумав -годувати груддю породистих щенят, яких не спроможна була наситити молода хортиця.

„Не бувати цьому з роду-віку", - вкарбувала собі в мозок молодиця і темної ночі, зібравши немудрящий скарб, утекла на Дон - туди, де, не один земляк знайшов сподівану вольницю.

Довго довелося їй йти битими 'шляхами, переважно вночі, щоб не застукали панські дозорці. Тільки зіркам та місяцю повідувала Килина своє горе.

У мандрах спливло літо, минула осінь. Вже й зима сипле порошею в очі. Зупинилася на зимівлю в одній з прикордонних із Доном слобід на Міусі. Добрі люди дали знеможеній і прихис­ток, і їжу. А повесні, як тільки-но приміуські окряжини оголи­лися від снігу й почали вбирати в себе жадане тепло, рушила далі. Може б, і добралася швидко до баченого-перебаченого у снах хутірця, де поселилися земляки-втікачі, та занедужав ма­лий. Що його робити в глухому степу? Хто допоможе? Яким цічющим зіллям лікувати, як під ногами лише одні квіти-якісьблідомшочні, з рожевим відтінком й зеленим, як у глиці, лис­тям?! „ Спробую!" - вирішила вдова. Чи то свята материнсь­ка любов, а чи справді цілющі властивості невідомої рослини допомогли, а діло здіялось: малюк видужав. А через 18 літ вже ■ не малюк, а стрункий юнак-красень питав у сивої неньки доро­ги в Україну, у те село, де мешкав убивця його батька. „Не їдь!" —умовляла його мати. „ Не їдь!" - благала наречена.

„ Зло мусить бути покаране!" - мовив юнак і рушив у не­близький світ. .

„Скажи хоч, коли ж тебе ждати?" - питалися обидві жінки.

„Тоді, як просурмлять перші - з-під снігу - квіти весну! Ті, про які ви мені розказували, мамо. Пам 'ятаєте: вилікували мене, врятували?"

...Не раз у сизому степу сурмили весну запашні квіти, що пробивали товщу снігу (а коли - обходилися і без нього) і зачудо­вано дивилися в бездонне і чисте небо. Не один рік та й не одну весну маячили дві жіночі постаті край битого шляху і там, де розсипався цвіт рожевими струмочками по осонцених узгірках.. Сина й нареченого не було. Тільки квіти нагадували про нього, сурмили про те, що не все втрачено, не все загубчено. їх так і звуть просуренки. Просуренки великих людських надій.

Отже, ознака реалії - красива квітка - стала основою для створення фразеологізмів гарний як просуренок 'дуже гарний, вродливий (про хлопця)' і просуренки сняться 'бути задумли­вим, замріяним', які прочитуїоться у висловах: От карниї у Коваленчихи х'лопец'/ не зр 'а сказано / йак просуренок (Дяк); бі'жи скор 'іш / автобус уже од'ходит У ст&йіш / то1б і шо / просуренки 'сн 'ац ':а / ч 'і шо (Ребр).

Багатозначність фразеологізму мити ноги

Фразеологізм мити ноги у Східній Україні позначає окремі звичаї; що є складовими родильного, весільного та поховаль­ного обрядів.

Так, вислів мити ноги в селах Сумської обл. Липоводолин­

і м>м> р-ну означає, в одному випадку, звичай обмивати покій­ника, а в іншому. — відбути поминки, вшанувати покійника: Та ї жі' у'мер/шчеу^чора//у'же ТЫоги поЫили.

На Луганщині (Міловський. БІловодський р-ни) фразеоло-11 їм мити ноги пов'язують з відзначенням народження дитини, і іричому використовуваний він у кількох значеннях: мити ноги дитині 'відзначати народження дитини' (на такі свята прийня-ГО приходити з рушником і милом та подарунком для дитини;

к'хто з інформаторів пояснює це так: шобжи*т Ы бу.чо 'миле); мити ноги дідові й бабі 'відзначати народження внука чи внуч­ки' (на такі свята приходять з милом і горілкою; ноги миють бабусі чи дідусеві для того, щоб ще були внуки).

Вираз мити ноги в говірках Старобільщини уживаний зі

іначенням 'жити в нареченої після сватання': А де Іван? Та він ntvm шраз не живе. Тещі ноги миє (с. Підгорівка, Старобільсь-ког о р-ну).

Звичай мити ноги засвідчений у складі весільного обря­ду: на другий день після весілля „катають" батьків молодого і молодої, везуть до річки чи озера, ставка й намагаються їх ..скупати" - „миють ноги" (Кремінський р-н, Луганська обл.); у деяких селах „цигани" возять свекруху на візочку, а потім не­вістка миє ноги свекрусі [Ужченко В., Ужченко Д., 129].

Походження вислову мити ноги, що має сьогодні кілька шачень, імовірно, слід пов'язувати із звичаєм освячувати чис-кію (а пізніше - свяченою) водою початок якоїсь справи або кінець якоїсь значної події, тому, на нашу думку, ще й у наш час збереглися звичаї" освячувати водою народження дитини, народження внука, особливо першого. Крім того, вода завжди виконувала оберегову функцію, тому, щоб не зурочиги дитину, ( ості спочатку скроплюють її водою.

Вислів мити ноги засвідчений також із значенням 'шанува­ти людину': та в ін не" та'киї/в ін ме'н 'і го'товиї'ноги мити І ііуіику 'пити (с. Половинкине, Старобільський р-н, Луганська обл,). Фразеологізм умити ноги 'дуже прислужитися' засвідче­

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 


Похожие статьи

Г К Барилова, К Д Глуховцева - Українська етнолінгвістика навч посіб для студ вищ навч закл