Г К Барилова, К Д Глуховцева - Українська етнолінгвістика навч посіб для студ вищ навч закл - страница 1

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 

Г. К. Барилова, К. Д. Глуховцсва

Українська етн олі н гв і сти к а

ві™ і наук», молоді та спорту УкраИп. ^У     імені Тараса Шевченка

Г. К. Барилова, К. Д. Глуя***"**

УКРАЇНСЬКА ЕТНОЛІНГВІСТИКА

Рекачендіншн» Шністерством освіти і науки. м<тоді та спорту України

якнтчапьний посібник для студент* вищих навчальних закладі*

Луганськ ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка ^ 2011

УДК811.16І.2'28(075.8) ББК 81.2Укр-923.67 Б24

Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист Л* 1/!1-11343 від 14.12.10)

Рецензенти:

Стишок О. А. - доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри фонетики і граматики слов'янських мов Київського національного лінгвістичного універ­ситету.

Поповський А. М. - доктор філологічних наук, професор кафедри мов­ної підготовки Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Бобух Н. М. - доктор філологічних наук, професор кафедри культурології та історії Полтавського університету споживчої кооперації України.

Барилова Г. К.

Б24 Українська етнолінгвістика : навч. посІб. для студ. вищ. навч. закл. і Г, К. Барилова, К. Д. Глуховцева ; Держ. закл. „Луган. нал. ун-т імені Тараса Шевченка". - Луганськ : Вид-во ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка", 2011. - 22S с.

ISBN 978-966-617-271-9

У посібнику зосереджено матеріал з української етнолінгвістики, подано тлумачення багатьох понять, уживаних у цій галузі, показано практичне Ьс вирішення на прикладі східнослобожанського ареалу.

Книга розрахована на студентів, викладачів, учителів шкіл.

УДК 811.161.2*28(075.8) ББК 81.2Укр-923.67

ISBN 978-966-617-271-9     О Баранова Г. К., Глуховцева К.    2011

О ДЗ ^ПНУ імені Тараса Шевченка", 2011

ЗМІСТ

ІІгргдмпва.....................................................................................4

ТЕОРЕТИЧНИЙ КУРС

і І|кдмст і завдання курсу „Українська етнолінгвістика"..........6

І иіолінгвістичний аспект дослідження традиційної обрядової та духовної культури.................................................З 5

1 гііолінпистичний аспект дослідження

■НИЩ матеріальної культури.......................................................73

Українська народна поетична символіка..................................94

І і і тліні ністичні корені української фразеології...................111

І /шолігвістичний аспект української етимологи...................] 42

І шолінгвістичне дослідження художнього тексту...............159

('писок використаних джерел..................................................191

Література до курсу „Українська етнолінгвістика"...............193

t писок обстежених населених пунктів Луганської області та їх умовних скорочень...........................................................201

ПРАКТИЧНИЙ КУРС

І Гктуп, Предмет і завдання курсу

„Українська етнолінгвістика"..................................................202

2. Національно-культурний мовний компонент

етнолінгвістики.........................................................................204

і. Українська народна поетична символіка............................208

4. Українська міфологія............................................................212

5. Втнолінгвістичні корені українсько! фразеології...............214

6. Етнолінгвістнчні дослідження художнього тексту............218

Завдання для самостійної роботи............................................220

Модульний контроль.................................................................222

Питання для семестрового контролю знань......................224

Короткий словник етноліигвістнчннх термінів................226

З

ПЕРЕДМОВА

Питання мови й духовної культури, мови й народного мен­талітету, мови й народної творчості завжди були в центрі уваги науковців, проте сьогодні, коли вибудовані основні засади аналі­зу мови культури - усіх знакових продуктів культури в аспекті єдності їхньої форми та змісту, - етнолінгвістика сформувала­ся як окрема галузь мовознавства. Чимало нагальних проблем

- визначення предмета, об'єкта дослідження, розмежування маргінальних галузей етнолінгвістики (лІнгвокульторології, етнопсихолінгвістики), з'ясування співвідношення етнолін­гвістики й діалектології, діалектографії, ареальної лінгвістики

- нині залишаються дискусійними. Проте наразі зрозуміло, що дослідження мовних одиниць в етнолінгвістичному контексті є тим ключем, що допоможе розгадати своєрідний духовний код етнокультури, оскільки, за словами В, Жайворонка, за ба­гатьма мовними одиницями стають не самі предмети як такі, а часто реалії, вибудовані за культурними схемами, одухотворені людиною, її світобаченням.

У посібнику зосереджена увага на маловивчених приклад­них питаннях зв'язку мови й культури, у ньому узагальнено матеріали теоретичних і практичних проблем української ет­нолінгвістики.

Курс „Українська етнолінгвістика" розрахований на сту­дентів V курсу денної форми навчання. Теоретичний курс та завдання до практичних занять відповідають чинній робочій програмі. Розподіл годин: 10 годин - лекції, 12 - практичні за­няття, 10 - самостійна робота, 2 - проведення модуля.

Автори запровадили кілька способів викладу матеріалу: аналіз наукової літератури, де згадане питання порушувало­ся; подання дефініцій та прикладів до них; приклади стислої й вичерпної відповіді на нагальні питання етнолінгвістики; з'ясування теоретичних питань шляхом подання таблиць, аналі­зу емпіричного матеріалу, зібраного переважно в українських говірках Східної Слобожанщини.

У книзі загальні питання української етнолінгвістики не­рідко розглянуті через призму свідчень, зафіксованих у най-східнішому ареалі України — Східній Слобожанщині. Автори намагалися проаналізувати народні традиції, вірування, окремі обряди в єдності їх вербальних і невербальних складників, за­лучаючи до розгляду аналізованого матеріалу загальновживану та ареальну фразеологію, подаючи значення й етимологію ви­явлених в східнослобожанських говірках лінгвокультурем. За­свідчений в говірках матеріал належно паспортизований, про­те в окремих випадках це здійснено послідовніше, а в інших менш послідовно. Однак весь фактичний матеріал, зібраний ангорами, має мовні ознаки ареалу (фонетичні, морфологічні, лексичні). Редагування записаних текстів мінімальне.

Звичайно, системний опис вербального компонента ук­раїнських традиційних обрядів Слобожанщини потребує ре­тельного збору матеріалу, зіставлення його з тими свідченнями, які отримані в інших ареалах України. Такі розвідки, імовірно, ще будуть виконані майбутніми дослідниками. У цьому посіб­нику, не претендуючи на вичерпність, з'ясовуємо лише окремі питання зв'язку мови й культури в слобожанському краї. Споді­ваємося, що поданий у посібнику матеріал буде спонукати краєзнавців, учителів, студентів, учнів до збору відповідного матеріалу, упорядкування та систематизації його.

Пояснення маловивчених і складних питань української етнолінгвістики, аналіз різних точок зору учасників дискусії, яка може точитися кілька десятиліть, систематизація й узагаль­нення загальновідомих положень, але не до кінця з'ясованих у науковій літературі - вдячний матеріал для вироблення кре-ативних навичок студентів. Посібник розрахований на студен-тів-філологів, учителІв-словесників, учнів старших класів.

Зручність користування посібником зумовлена тим, що в ньому подані матеріали до теоретичного курсу та тематика й матеріали практичних занять.

5

ТЕОРЕТИЧНИЙ КУРС

ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ „УКРАЇНСЬКА ЕТНОЛІНГВІСТИКА"

План

1. Предмет і завдання курсу „Українська етнолінгвістика".

2. Основні поняття етнолінгвістики.

3. Джерела етнолінгвістики.

4. Проблеми взаємодії мови і культури.

5. Зв'язок етнолінгвістики з іншими дисциплінами.

Етнолінгвістика як наука

Етнолінгвістика (грец, ethnos - плем'я, народ і франц. linguistigue, від лат. Hngua - мова) - галузь мовознавства, яка вивчає зв'язки між мовою та різними сторонами матеріальної і духовної культури етносу - міфологією, релігією, звичаями, мистецтвом, етнопсихологією та ін.

В, Жайворонок називає етнолінгвістику міждисциплі­нарною наукою, що вивчає мову як творчий продукт її носія, тобто етносу, який породив мовний феномен - ключовий еле­мент і водночас рушій національної культури [Жайворонок, 8]. О. Селіванова визначає етнолінгвістику як маргінальну галузь мовознавства, спрямовану на вивчення віддзеркалення в мові Й мовленнєвій діяльності (етнотекстах) етнічної свідомості, менталітету, національного характеру, матеріальної та духовної культури народу [Селіванова, 148]. В. Колесов також кваліфікує етнолінгвістику як учення про ментальність, що може розгля­датися в психологічному, етносоціальному, етнокультурному та етнічному аспектах [Колесов, 4-6].

Попри відсутність єдиного визначення етнолінгвістики, усі вчені сходяться на тому, що в етнолінгвістиці йде вивчення мовних одиниць з погляду антропоцентризму, як творчий про­дукт їхнього носія, етносоціуму, що породив мовний феномен.

Об'єктом етнолінгвістики, услід за П Гриценком [Енцик­лопедія, 178 179], уважаємо мовні тексти з етнології, історії тощо.

6

Предмет етнолінгвістики - мова етносу в усіх її проявах і взаємодіях, духовна природа мови, що містить свідчення про її носія - народ. Ці дослідження засвідчують, що визначати етнолінгвістику як науку, об'єктом якої є мова в її відношенні до культури, було б вузько. Це радше комплексна наука, пред­метом якої є „план змісту" етнокультури, народної психології й міфології, вона втілена в різних формах - у слові, предметі, обряді, тому чи іншому зображенні тощо.

Отже, це погранична наукова галузь, що виникла на суміжжі лінгвістики, етнографії, фольклористики, культурології, соціо­логії.

Окремі етнолінгвІстичні ідеї з'явилися ще в XVIII ст., їх висловив І, Гардер. Витоки сучасної етнолінгвістики слід шу­кати в науковій спадщині В. Гумбольдта, Ф. Буслаєва, О. По­тебні. Вони були зумовлені спробами осягнути різноманітність світу через пізнання мови, виходом лінгвістики за межі мови при пізнанні її структури й історії. Сформульовані В. Гумболь­дтом принципи мовного світобачення привели вчених до вис­новку, що необхідно поєднати лінгвістичні дослідження з іс­торичними, антропологічними й етнопсихологічними. Ці ідеї були сприйняті мовознавцями багатьох країн.

Однією з центральних проблем етнолінгвістики як науки стало дослідження зародження й функціонування міфологічно­го та поетичного мислення, їх співвідношення та особливості використання засобів мови.

Основи української етнолінгвістики заклав О. Потебня. Він вивчав слово як явище культури, з'ясовував його історію з ура­хуванням сфери побутування, обрядової реальності, дійств.

Етнолінгвістика як напрям мовознавства пов'язаний із до­слідженням мови через призму духовної культури етносу. Ці ідеї остаточно сформувалися у працях етнографа Ф. Боаса й мовознавця та етнографа Е. Саліра на основі вивчення мови й культури американських індіанців. Зв'язок мови й культури цим ученим уявлявся як чітко детермінований: тип мови, як вважалося, залежить від типу культури, тип культури залежитьвід типу мови. З'ясовано, що відбитий у мові зв'язок понять уявлень повторюваний у різних виявах культури - обрядових' текстах, дійствах, ритуалах, народному мистецтві, орнаментиці та щ. Це зумовлює проекцію історії мовних одиниць, їхню ети­мологію через явища культури.

Етнолінгвістика як наука остаточно сформувалася ляше в середині XX ст. Однак у її межах уже виділилися окремі її напрямки, зокрема, етнопснхолінгвістика. Це маргінальна лін­гвістична дисципліна, що знаходиться на межі психолінгвісти­ки, етнолінгвістики й етнології..

Сучасна когнітивна наука внесла до цієї галузі певні особ­ливості свого концептуального апарату та методики. На відмі­ну від етнолінгвістики, яка вивчає зв'язок мови з культурою народу, побутом, звичаями, міфологією тощо, об'єктом етно-психоліигвістикч стає етнічна свідомість та її відображення в мові та мовленнєвій діяльності, етнічній свідомості (етнотекст - термін уведено К. Рав'є та Ж. Був'є).

Що таке етнічна свідомість >'? У сучасній філософській та когнітивній науках поняття ^відомість", ,розум", „інтелект"

,тммслення"використанонедиференційовано,зважаючинате,що зміст цих понять може поєднуватися, перетинатися. Свідомість прийнято розглядати як людську здатність Ідеального відобра­ження дійсності у мисленні, тобто як менталітет, що уособлює розум, інтелект, мислення, - концептуально-пізнавальну сферу людини, зокрема знання про мову та знання в мові.

Поняття „етнічна свідомість", з огляду на наявну в сучасній філософи та політології суперечності щодо тлумачення понять „етнос", „нація", „народ", також є дискусійним, тому остаточне визначення його подати складно. Робоча дефініція ґрунтуєть­ся на головній ознаці етносу як сукупності людей, спільних за „мовою внутрішнього мовлення", оскільки етнопсихолінгвіс-тика насамперед апелює до цієї ознаки.

Сучасне життя етносів передбачає наявність цікавих для дослідження випадків білінгвізму (люди, що думають двома мовами, мовби перемикаючи реєстри внутрішніх лексиконів)

іа „лінгвоетнічного антагонізму" (наприклад, українці з по­ходження мешкають в Україні, мають усі ознаки українського етносу - звичаї, культуру, побутову свідомість, але „думають" російською мовою). Подібні явища є актуальними в психо­лінгвістиці та когнітології, оскільки вони актуальні, але їхнє висвітлення в новому аспекті потребує науково-теоретичного обгрунтування.

У складі етнолінгвістики виокремилася й лінгвокультуро-логія, що вивчає фіксацію в мові, етнотекстах і дискурсивній практиці духовної й матеріальної культури народу, тобто куль­турно значущої Інформації-збережених у колективній пам'яті народу символьних способів матеріального й духовного усві­домлення світу певним етносом, відтворених у його ідеях, схе­мах мислення й поведінки, системі етичних і естетичних цін­ностей, нормах, звичаях, обрядах, міфах, віруваннях, забобонах, побуті тощо [Селіванова, 303]. Дотичними до цих напрямів ет­нолінгвістики є чимало галузей науки - антропологія, етнологія й етнографія, фольклористика, культурологія, мистецтвознавс­тво, релігієзнавство, етнічна психологія, соціологія.

Отже, витоки сучасної етнопсихолінгвістики треба шукати у науковій спадщині В. Гумбольдта, Ф. Буслаєва, О. Потебні, Е. Бенвеніста, Ш. Баллі і навіть в американській дескриптив­ній лінгвістиці. У 70-ті роки XIX ст. у США здійснено спро­бу класифікації мов індіанців та визначено сукупний вплив на них англійської, іспанської, французької мов. У першій поло­вині XX ст. Ф. Боас та його послідовники продовжили дослід­ження генетичної спорідненості мов американських індіанців (Е, Сепір, М. Сводеш, К. Хейл, Ч. Веглін, Дж. Трейджер та ін.). В американській лінгвістиці у цей час складався напрям неогумбольдтіанства на противагу дескриптивізму, сформо­ваному під впливом Ідей Л. Блумфілда (необіхевіорнзм), який вважав пояснення мовних явищ через категорії мислення та психіки менталізмом і головною перешкодою для перетворен­ня лінгвістики в точну науку.

Європейська етнопсихолінгвістика (Л. Вейсгербер, Й. ТрІр,

9

Г. Ібсен, П. Хартман та ін.) також використовувала ідеї В. Гум­больдта, але вона виникла як реакція на молодограматичний напрям, що відкидав теорію мови як відображення національ­ного духу й апелював до вивчення мови як індивідуального психічного явища.

Постулатом американського неогумбольдтіанства ста­ла гіпотеза Севіра - Уорфа (30-ті роки XX ст.), що отримала широку популярність лише у 50-тІ роки XX ст. на Чиказькій конференції, де вона обговорювалася Сії критичний аналіз дав X. Хойєр). Дискусія щодо гіпотези Сепіра-Уорфа мала позитив­ний вплив навіть на дескриптивізм, оскільки цей прояв неогум­больдтіанства відірвав від дескриптивної лінгвістики окремих прихильників І спрямував їхні дослідження в бік семантики та мислення.

Концепція мовної відносності Сепіра-Уорфа має такі прин­ципи:

1) мова зумовлює характер (тип) мислення, саму його ло­гічну будову; граматика сама формує думку, є програмою мов­леннєвої діяльності людини, керуючи нею;

2) загальнолюдський характер мислення неможливий, спільної для всіх людей логічної будови мислення немає;

3) людські знання не мають об'єктивного загальнозначу-щого характеру (лінгвістичний агностицизм);

4) розподіл світу, мовних значень є конвенційними для мовців;

5) картини світу в кожного народу свої, їхня близькість по­будована лише на близькості мов, це зумовлює наявність влас­них культур у різних народів [Селіванова, 149],

Гіпотеза Сепіра-Уорфа як прояв неогумбольдтіанства су­перечить певним поглядам В. Гумбольдта, який уважав, що коло понять не можна виводити із словника, оскільки більшість абстрактних понять має описовий та метафоричний характер.

Теорія лінгвістичної відносності еволюціонувала, варіюва­лася (Р. Браун, Д. Слобін). Найбільшої критики вона зазнала з боку радянських лінгвістів. Визнаючи певний, але не доміну­

к «чий вплив мови на мислення, пізнавальну діяльність людей, вовн висували тезу про те, що мова є результатом відображення мисленням навколишнього світу, що форми та категорії мис-іиння однакові для всіх людей.

Лінгвокультурема як конденсат культурологічних знань

У лексичній скарбниці будь-якої мови існують слова, які достовірно відображають риси національної психіки народу, певні історичні відомості. Так, наприклад, для українця цілком достатньо епітетів карії очі, чорнії брови, щоб викликати в уяві образ дівчини-красуні. І зумовлено це тим, що в народній твор­чості, в естетичній свідомості українського народу склався пев­ний ідеал краси, своєрідний еталон. І якщо перекласти ці, зда­валося б, дуже прості одиниці на іншу мову, наприклад, чеську або словацьку, переклад буде пов'язаний із певними трудно­щами, оскільки лексичні еквіваленти hnedooka, cernobrova не адекватні вже хоч би тим, що несуть нульову національно-куль-гурну інформацію.

Лексичні одиниці, що передають національний колорит носія мови (народу), становлять досить великий і неоднорідний map: вони позначають усе те, що є характерним для культури, побуту, традицій кожного етносу впродовж різних історичних епох. Сюди, як правило, входять загальні назви, ономастична it частково діалектна лексика, одиниці для передачі звертань, символів, кольорів тощо.

Прикладом лексеми, що розширила своє значення поза об­рядовим текстом, є слово ланка, уживане в деяких селах По-< ічнянського р-ну Луганської області (Нижн), де до недавнього часу зберігалася традиція, за якою дівчата, що готувалися вий­ти заміж, обирали собі посестер серед тих, котрі тільки почи­нали дівування. Молодші дівчата називали старших логіками. Зокрема, під час народних гулянь у день святого Юрія або на­передодні Трійці дівчата обмінювалися хустками або вінками, З того часу вони вважалися посестрами - старша дівчина за­вжди опікувала молодшу, дбала про неї. На Івана Купала всігуртом вирушали на гору, збирали квіти й плели вінки. Потім вони приходили в село й ішли вулицею. Усі дивилися, у кого ж найкращий вінок. І, звичайно ж, найкращий він був у тих дів­чаток, у кого були лалки, бо ці старші дівчата прикрашали він­ки квітами, які самі спеціально вирощували у своєму квітнику. Свято Івана Купала проходило гучно, у ньому брали участь усі: і малі, І дорослі. Увечері, коли малеча залишалася з батьками (стрибали через вогнище, спеціально вирощений будяк тощо), лалки вели молодших дівчат на річку, там вони ворожили, спі­вали пісень. Коли лалка виходила заміж, молодшій дівчині се­ред дружок належало особливе місце: вона сідала відразу піс­ля старшої дружки за весільним столом, першою прощалася з молодою під час весілля, коли наречена разом із молодим та святковим поїздом від'їжджала до Його родини. Жінки, які по­сестрилися в молодості, зберігають дружні стосунки все життя: вони завжди кличуть одна одну на сімейні свята, допомагають у скрутну хвилину чи коли випадає багато роботи.

Отже, лексема 'лалка виявлена в східнослобожанських та східностепових говірках з двома значеннями: 1) 'дівчина, яка готується вийти заміж І передає свій досвщ дівування молод­шій'; 2) 'посестра'.

Українській мові відомі споріднені слова: ляля 'дитина (зви­чайно мала)', 'іграшка' [ЕСУМ, III, 338], 'робочі руки' [Ониш-кевич, І, 424] (бойківські говірки), 'хоровод, який влашто­вується напередодні Юрія', Чм'я головної дівчини у весняному хороводі напередодні Юрія', лялько 'зіниця в оці' [Грінченко, II, 294], лялька, лялечка 'іграшка'. У російській мові вживаєть­ся лялька 'хрещена мати', 'маленька дитина, крихітка', 'ново­народжена дитина', 'іграшка', 'лялька', 'дитяча забава, розва­га', 'гостинець, ласощі', так кажуть 'про що-небудь (хворобу, якусь неприємність тощо)'; лялько 'хрещений батько', ляля 'хрещена мати', 'маленька дитина', 'іграшка', 'лялька', 'гос­тинець, ласощі', 'висока довгов'яза людина', 'йолоп', 'роззя­ва', 'нерозторопна людина' [СРНГ, XVII, 274]. У чеській мові функціонує діалектне ГаГа, Гаї'ка 'лялька', 'чужалюдина'; lala

12

'недбайлива людина', у словацькій - І'аГо 'дурень, блазень'; полабській - ТаГа 'батько'; болгарській-лала 'блазень1, діал. яало, лалко (звертання молодшого брата до старшого), сербсь-кохорватській - діалектне лала (пестлива назва брата або стар­шого чоловіка в домі); у литовській — лала 'батько' [ЕСУМ, III, 338]. Найменування лалка функціонує в польській мові: I. lalka; играть в~лы bawitsielalkam; светская~przensalonowa lalka; бездушная malowana lala (lalka); 2. (для театральних дійств) lalka; kukielka; 3. przeti. (виконавець чужої волі) kukla, marionietka [БРПС, 522]. У побутовому мовленні звичним для поляків є вживання лексеми lalka із значенням 'добродійка', 'добра жінка'.

Отже, номени лалка, лялька, ляля беруть початок від назви язичницького божества, бога любові, сімейного життя - Леля, одного з найдавніших персонажів давньоукраїнської міфології. Він Іноді уявлявся „вічним парубком", який приносить юна­кам і дівчатам радість кохання [Воропай, 33]. Тому Лель час­то згадуваний у веснянках. Та й саму весну слов'яни нерідко пов'язували з красунею-дівчиною - Лялею, або Лелею [Там само, 27]. С. Килимник указує, що насвятІ (ляльнику), яке справ­ляли і в Білорусі, і в Україні, весну репрезентувала найкраща в селі дівчина, яку одягали в білі шати. Вона перев'язувала шию, руки і стан свіжою зеленню, а на голову клала вінок із свіжих трав, квітів. Дівчина-Ляля разом зі своїми подругами йшла в поле, сідала на дерені, а біля неї ставили їжу (наприклад: хліб, молоко, масло, сир, сметану, яйця). Тут же клали зелені вінки. Дівчата бралися за руки й водили навколо неї хоровод, співали веснянки та зверталися до неї з проханням про добрий урожай. Ляля частувала подруг їжею й роздавала вінки, які разом із зе­леними шатами дівчини-красуні зберігали до наступної весни. Пізніше обряд Лялі виділився в самостійне дівоче свято-звичай {Килимник, 12 - ІЗ].

Отже, на Луганщині в одній обрядодії поєдналися кілька народних звичаїв - зустрічати весну урочисто, усім селом; вша­новувати дівчат на виданні, використовувати їх життєвий до­свід для виховання молодшого покоління дівчаток; відзначати перехід дівчат-підлітків до стану „дівчина на порі"; пов'язувати традиційні обрядодії з реальним життям людей, де переважа­ють взаємодопомога, дружні стосунки, співчутливе ставлення один до одного.

Лексика народних звичаїв та обрядів має здатність довго зберігатися Й переосмислюватися залежно від характеру тра­диції. Зіткнення кількох етнічно споріднених обрядодій приз­водить не до витіснення одних варіантів іншими, а до їх поєд­нання, причому іноді нетрадиційного. Важливо, що в цьому випадку враховуються чинники позалінгвістичні - моральні, виховні та ін.

Основні поняття етнолінгвістики

Необхідність поєднання етнографії, фольклору та лінгвіс­тики в етнолінгвістичних розвідках була усвідомлена ще на по­чатку XX ст. Але на практиці такий синтез почав досягатися лише в середині XX ст. У межах мовознавства сформувалася окрема дисципліна, яка виробила комплексну методологію і відповідну проблематику. В основі етнолінгвістичного підхо­ду до вивчення культурних явищ є розгляд усякої конкретної реалізації моделі світу як тексту (обрядовий текст, звичаєвий текст, текст вірування, замовляння, текст поетичний (пісен­ний), мікротекст (сконденсований текст - приказка, прислів'я, приповідка, загадка, каламбур тощо)).

У зв'язку з дискусійністю багатьох питань, які є предме­том розгляду етнолінгвістики, основні поняття етнолінгвістики визначаються різними вченими по-різному.

Послідовники львівської та київської етнолінгвістичних шкіл основним поняттям етнолінгвістики вважають лінгво-культурему, тобто таку лексему, що містить лінгвістичну та культурну інформацію, зрозумілу людині, яка знає культур­ні традиції народу. Уперше цей термін було вжито в працях російського вченого В. Воробйова. Під ним розуміють поєд­нання значення слова з екстралінгвістичною інформацією, з допомогою якої можна отримати відомості про концепт. Інший

іермін подібного значення - логоепістема - також розуміють як витлумачення слова в культурному контексті (Є. Версгда-гін, В. Костомаров). В. Колесов такі дослідження відносить до примусового концептуалізму, адже при цьому вчені намагають­ся ретраслювати соціокультурний код націй в концептуальних його ланках [Колесов, 6\.

її Мацько підкреслює, що лінгвокультурологічний аналіз передбачає з'ясування змісту термінологічного поняття лінгво-культурем як таких мовних одиниць тексту, у семантиці яких юсереджена вагома й актуальна культурна інформація. У на­уковій літературі вони називалися по-різному: концепт націо­нальної культури (Н. Арутюнова, Ю. Степанов), ліногвокуль-гурний концепт (В. Маслова), лінгвокультурологічний концепт (В. Карасик), культурно маркована одиниця, слово з національ­но-культурним компонентом семантики (Є. Верещали, В. Кос­томаров), мовно-естетичні знаки національної культури (С. Єр-моленко), мовні знаки культури, етнокультурний концепт, знак етнокультури (В. Жайворонок), знак національної культури (В. Калашник), лінвокультурема (В. Воробйов, Ф. Бацевич).

Страницы:
1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18 


Похожие статьи

Г К Барилова, К Д Глуховцева - Українська етнолінгвістика навч посіб для студ вищ навч закл