Я Бондарчук - Пам'ятка української полемічної літератури - страница 1

Страницы:
1 

Наукові записки. Серія "Історичні науки"

Ярослава Бондарчук

«ОТВЪТ» (ОТПИС) ШАТІЯ ПОТІЯ КЛІРИКУ ОСТРОЗЬКОМУ ЯК ПАМ'ЯТКА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛЕМІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ К. XVI СТ.

Стаття присвячена аналізу ще не опрацьованої в науковій літературі полемічної відповіді уні­атського єпископа Іпатія Потія студенту Острозької слов 'яно-греко-латинської академії - Клі­рику Острозькому. На основі тексту листа Іпатія Потія досліджується проблема правомірності Берестейської унії 1596р. з точки зору прибічників унії та з погляду діячів Острозького освітнього осередку, зокрема князя К -В. Острозького.

Ключові слова: Православна Церква, Константинопольський патріарх, Католицька Церква, Римський папа, унія, Греко-католицька Церква, полемічна література.

Ярослава Бондарчук. «ОтвЪт» (отпис) І пития Потия Клирику Острожскому как памятник украинской полемической литературы к. XVI в.

Статья посвящена анализу ещё не введенному в научную литературу полемическому ответу униатского епископа Ипатия Потия студенту Острожской славяно-греко-латинской академии -Клирику Острожскому. На материале текста письма Ипатия Потия рассматривается проблемма правомерности Брестской унии 1596 г. з точки зрения сторонников унии и с позиций деятелей Ост-рожского культурно-просветительского центра, в частности князя К.-В. Острожского.

Ключевые слова: Православная Церковь, Константинопольский патриарх, Католическая Цер­ковь, Римский папа, уния, Греко-католическая Церковь, полемическая литература.

Yaroslava Bondarchuk. Ipatii Potii's response to Kliryk Ostrozkii asa monument of Ukrainian polemical literature of the late 16th century.

The article is dedicated to analysis of Ipatii Potii's polemical response to Kliryk Ostrozkii, a student of Ostroh Slavic-Greek-Latin Academy. Based on the text of Ipatii Potii's letter, the problem of legitimacy of the Union of Brest in 1596 is studied from the point of view of Union of Brest supporters and Ostroh education center figures, Konstanty Wasyl Ostrogski in particular.

Key words: Orthodox Church, Patriarch of Constantinople, the Catholic Church, Pope, Union, Greek-Catholic Church, polemical literature.

Однією з найбільш цікавих і майже невивчених сторінок діяльності Острозького культурно-освітнього осередку є полемічна боротьба його діячів з представниками католицької та греко-ка-толицької ієрархії, щодо правомірності Берестейської унії 1596 року. У контексті цієї боротьби на особливу увагу заслуговує полеміка володимиро-волинського єпископа Іпатія Потія зі спудеєм Ост­розької слов'яно-греко-латинської академії, який представив себе псевдонімом Клірик Острозький, щодо правомірності підписання унії з Ватиканом. При дослідженні цієї темиу працях, присвяче­них історії української літератури (М.С. Грушевського [3], М.С. Возняка [І], Д.І. Чижевського [9], М.С. Грицая, В. Л. Микитася, Ф.Я. Шолома [2], В.Т. Полєка [7] та ін.) головна увага зосереджується на першому та другому відписах Клірика Острозького до Іпатія Потія, Що ж до полемічної відповіді Іпа­тія Потія Клірику Острозькому, то лише в кількох словах «Передмова» до цієї відповіді аналізується в двохтомній монографії М.С.Возняка «Історія української літератури» [1, 481]. Отже, цей важливий твір одного з найвизначніших уніатських полемістів к. XVI - поч. XVII ст. - Адама Іпатія Потія не був ґрунтовно проаналізований літературознавцями, релігієзнавцями та істориками. Власне це й визначи­ло мету нашої праці - проаналізувати відповідь Іпатія Потія Клірику Острозькому як цікаву пам'ятку уніатської полемічної літератури «післяберестейського» періоду, зробивши наголос не на літератур­них якостях твору, а на богословських проблемах, які підіймаються в цьому творі.

Для кращого розуміння змісту відпису Іпатія Потія, необхідно зупинитись на передісторії напи­сання цього твору. Третього червня 1598 p. І.Потій написав «Лист до князя Костянтина Острозького». Не вдаючись в докладний аналіз цього твору, відзначимо тільки, що у ньому володимирський владика закликав князя К.-В. Острозького прийняти унію, підписану ним з римським папою без погодження з патріархами Православної Церкви. Іпатій Потій виправдовував себе, що він не узгодив своїх дій з патріархами, не поїхав до Москви і Греції, як того хотів князь К.-В. Острозький, тому, що східні іє­рархи темні, грубі і неосвічені невігласи і радитися з ними про унію не було ніякого сенсу [8, 426]. А на завершення листу попереджав князя, що якщо він не прийме унію, то за це «дасть відповідь нели­цемірному судді на страшному його суді!» [8, 432]. За дорученням К.-В. Острозького відповідь Іпатію

© Ярослава Бондарчук, 2013

Потію написав анонімний ученьакадемії - Клірик Острозький. Вона була видана в острозькій друкарні під назвою: «Відпис на лист в Бозі превелебного отця Іпатія, володимирського та берестейського єпис­копа, до ясновельможного князя Костянтина Острозького, воєводи київського, щодо рекомендації та вихвалення унії, або ж згоди Східної Церкви із Західним Костелом, писаний у року 1598 через одного найменшого клірика церкви острозької, відписаний у тому ж таки році» [4, 432]. Автор «Відпису...» переконливо довів, що сама по собі потрібна ідея об'єднання Церков була зіпсована єпископами, оскільки вони підписали унію таємно від усіх, самовільно надавши собі право вирішувати долю цілого народу.: «Присягали ви за нас усіх, справляли від нас посольство,про яке ми й не гадали, показували ви від нас листи, про які нам і не снилося» [4, 438]. Отже, унія, на думку Клірика Острозького, - це «оцукрована зверху отрута», що принесла людям горе, розпач та кровопролиття. В уста князя Костян-тина-Василя у кінці свого «Отпису...» він вкладає палку молитву за істинне об'єднання між церквами, засноване на рівності і любові.

На «Відпис...» Клірика Острозького Іпатій Потій написав полемічну відповідь, яку надрукував, як і лист до князя К.-В. Острозького, у додатку до своєї відповіді на «Апокрисис...» Христофора Філа-лета - «Антиризис» в 1599 р.вОтв'Ьт...» Іпатія Потія був опублікований у третій книзі «Памятников полемической литературы в Западной Руси» 19-го тому «Русской исторической библиотеки» (Петер­бург, 1903) [6, 1040-1122]. Оригінальна назва твору «Отписъ на листъ ниякого Клирика Острожского безыменного, который писал до владыки владимирского и берестейского». Отже, Потій нічим не ви­явив, що він знає, хто приховується під цим псевдонімом, але постійно звертався до свого опонента, як до спудея Острозької академії. Висловлювалися припущення, що під ім'ям Клірика Острозького міг виступати Мелетій Смотрицький, Мартин Броневський, Гаврило Дорофійович, Іов Борецький. Най­більш поширеною версією про ім'я полеміста є версія П. Яременка, який вважає, що це львівський літератор Гаврило Дорофеєвич [10, 3-20]. Іншої точки зору притримується 1.3. Мицько, на думку якого є підстави (зокрема, відомості, що полеміст володів маєтностями на Острожчині) вважати Кліриком Острозьким - острозького протопопа Ігнатія (колишнього львівського диякона) [5, 37, 61]. Досліднику вдалось знайти чимало документів, які засвідчують добру традиційну освіту Ігнатія та його непересіч­ний ораторський і полемічний хист. На Берестейському синоді він керував всіма писарями, очолював делегацію православних до київського митрополита Михайла Рогози, а також вів полеміку з досвідче­ним богословом Петром Скаргою і вийшов з дискусії переможцем, подолавши своєю мудрістю хитро сплетені філософські сентенції єзуїта і отримавши за це похвалу від Александрійського патріарха Ме-летія Пігаса [5, 61]. Із цих фактів випливає, що протопоп Ігнатій був вже на той час солідним і добре обізнаним у церковних справах чоловіком. Між тим автор листу до Іпатія Потіяпідкреслює, що він «найменший клірик церкви острозької», ще зовсім молодий, недосвідчений і негідний полемізувати з таким маститим теологом, як Іпатій Потій. І хоча скромно називати себе «останнім», «найменшим», «недостойним» було звичайним для вітчизняних авторів к. XVI -поч. XVII ст., дуже сумнівно, щоб протопоп Ігнатій так себе величав. Отже, псевдонім Клірика Острозького залишається не розкритим.

Свій лист Іпатій Потій починає словами апостола Павла, які стають епіграфом до його відповіді: «Ты, Господь, сотворил еси ю. Прокленут тии, и Ты благословити; восстающи на мя постыдятся». І далі пише, що «...ничто так Пана Бога ку гневови не побуждаеть яко разорвание церковное», бо це розірвання тіла Христа. І відразу звинувачує Клірика в цьому злочині, що він, не підтримуючи унії, розриває Христову Церкву: «Церковь, за которую Христос умер, разрываешь» [6, 1043]. Володимир-ський владика замовчує, що насильно приєднавши православне населення Речі Посполитої до Риму, він тим самим сам розірвав єдність Вселенської Православної Церкви. Далі йде «Передмова до Кли­рика Острожского безЪименного отъ єпископа Володимирского и Берестейского Іпатія», яка почина­ється з дорікання Клірику за те, що він приховав своє ім'я під псевдонімом, переслідуючи свої корисні інтереси. Так легше лаяти своїх опонентів і не нести за це відповідальність. «Бо ежесь мошкарою лице свое закрыл, трудно тебе познати. А если умысльне и имя свое затаил, жебысь тым смелей лаялъ, и испытаный будучи одповедалъ...». Потій порівнює Клірика із жебраками-комедіантами (жаками), які носять на сцені царські та князівські шати, «а коли з нихъ зволокутъ царскую одежу, по-старому, яко жакове, по подъоконью (з горшками) старую песнь поючи бегаютъ». «Злаше и ты таковъ ми ся быти видишь, бо хотя ж приоблекълесся особою княжати вельможного, предся тот же и таков ты еси, чемъ и первей былесь» [6, 1043]. Владика звинувачує Клірика і в тому, що той насмілився йому відповідати, і тим самим принизив його, як негідного, щоб йому відповідав сам князь Острозький, «... подобно ро-зумеючи мя быти негодным одпису пана своего!». Потій дуже образився на князя, що він погордував написати йому сам. «Але если же его королевская милость, помазанец Божий и оные (велможные) и зацные панове сенаторове духовные и свецкие, не встыдаются до мене писати, певне и твой пан, до ко­торого я писалъ, не зелъжилъ бы былъ стану своего княжацкого, где бы былъ сам до мене одписалъ». Потій пише, що, якби йому відповів не клірик, а сам князь Острозький, то його відповідь була б зовсім іншою із словами мудрості і подяки: «... его десяток слов были бы мудрейшие и у мене вдячнейшие,аниж тая твоя Библия з Алъкораномъ помешаная, которое я от тебе и не потребовалъ» [6, 1046]. По­тій порівнює себе з патріархом Іаковом, який так довго служив господарю, щоб отримати за дружину Рахіль, але натомість отримав Лію, «... так же и я не для жака Острозького, а для княжати самого Ост­розького працювалъ». Але вже якщо Бог або хто інший послав йому простого Клірика і він наважився написати йому лист, такий сміливий і «безстужий», то нехай він пам'ятає слова Гомера, звичайно, якщо він його читав: «Яково слово речешъ, таковоежъ и услышишь». То ж нехай він на нього не гні­вається, якщо в його відповіді що «несмачного» знайде, бо так чинять зі всіма, коли хто недосвідчений вривається і відповідає «о што его не просят» [6, 1045].

Насваривши свого недосвідченого опонента за те, що той наважився йому відповідати, І. Потій пе­реходить до демагогічних розмірковувань про те, що не можна судити свого ближнього (на що нава­жився Клірик) і з цього приводу наводить кілька цитат з Нового Завіту: «И не судите на лица но праве­ден суд судите» (Иоанн 7:24), «Не судите, да не осуждены будете: им же бо судом судите, судят вам...» (Мф. 7:1-2). Головна думка, яку червоною ниткою проводить Іпатій Потій у Передмові до листу, по­лягає в звинуваченні Клірика Острозького в тому, що через свою неосвіченість і незнання Святого Письма він не розуміє його великої справи об'єднання церков, її вищого смислу, який Господь розкриє йому на Страшному суді. Тому він по своїй гордості засуджує Іпатія Потія, що є страшним гріхом. Підміну понять, зроблену І.Потієм, помітити неважко. Вона полягала у тому, що засудження людини, яке заборонено Церквою, він змішував із засудженням її помилки, ніби забуваючи слова Іоанна Злато­уста: «Не проти грішника воюю, а проти його гріха, не єретика засуджую, а його єресь». Отже, звину­вачення в засудженні свого ближнього, яке пред'явив Клірику владика, було безпідставним, адже Ост­розький спудей засуджував не його власну особу, а його помилку у відступництві від канонів Східної Церкви і її патріархів. У своєму листі до І.Потія він привів слова з притчі Христа про те, що, як до пше­ниці завжди домішується кукіль, так і до доброї справи сатана старається домішати зло та зіпсувати її (Мв. 23:24-30). Клірик Острозький ясно натякав на справу підписання унії І.Потієм, але останній на­вмисно перекрутив смисл цих слів, ніби його опонент вважає себе праведним, як Авраам або ж як бідний Лазар, якому Господь приготував місце на лоні Авраамовому, тобто в раю, а його, Іпатія Потія, вважає грішним багачем, який попаде до пекла. Владика радить Острозькому спудею пильнувати, аби замість Лазаря не опинитися на місці багача. «А так пане милый, Аврааме Острожский, пилнуйся: же бы из Лазаром своим, которого на лоне своем пестуешь, недосталесься на багачово местце: бо ещесь тое пропасти великое, которое межи тобою и мною, не перескочилъ» [6, с. 1047].

Безпідставно докоривши Клірику, що він насмілився судити його персону, володимирський вла­дика переходить до іншої теми - «духовного убозтва», і радить своєму опонентові бути бідним («ні-щим») не маєтками, як Лазар, який втратив усе, але духом, пам'ятаючи слова: «Блажени нищий духом, яко тех Царствие Небесное» (Мф. 5:3). «Духом, братие, потреба бытии убогим, не маетностями, хочем ли ся досягти до Царства Небесного». Демонструючи своє знання Святого Писання, Потій не згадав про один важливий епізод з Нового Завіту, дотичний до цієї теми: коли багатий юнак запитав Христа, як досягти Божого царства, Христос відповів йому, що треба зректися матеріального багатства, яке прив'язує людей до земного світу, «...піди продай добра свої та й убогим роздай, - і матимеш скарб ти на небі» (Мв. 19:21). Царства Божого досягає той, хто зрікається свого багатства на користь бідних.

На закінчення Передмови Потій пише, щоб Клірик Острозький дав йому спокій, бо він «з такими мошкарниками безъименными не звыкъ справы мевати», але тут же пропонує йому приїхати до нього з Острога у Володимир поки«еще не утвердися (оная) пропасть межи нами» [6, 1050].

Після Передмови йде сам «Отпис Клирыкови Острозькому». Потій починає його з того, що зви­нувачує свого опонента у невмінні писати на богословські теми. Він порівнює його з невправним штурманом, який пішов у плавання по морю, але не може потрапити до порту, і врешті решт до яко­гось пристанища «приблукається». Так само і Клірик наважився поринути у море богословської по­леміки, але взявся не за свою справу, і головна його помилка полягає у тому, що, говорячи про не­правомірність Берестейської унії, він наводить багато доводів: «и штурмуешь на тую нашу едность и згоду церковную...Але даремная твоя праця: не потреба было такъ много прикладовъ збирати, альбо боялелъсе, жебытыхъ книжокъ своихъ не умалилъ: так много въ нихъ доводовъ наклалъ! Але не хочу тому вЪрити!» [6, 1051]. Отже, незважаючи на те, що Клірик привів чимало доводів незаконності унії, Іпатій Потій «не хоче тому вірити». Не спромігшись відповісти по суті справи, він просто уникає цього головного питання і переходить до звинувачень Клірика у неосвіченості, невігластві та неком­петентності - давно перевірений прийом для того, щоб сплести хитромудру павутину із розумних, але не стосовних справи слів, і заплутати в ній опонента. Отже, владика продовжує докоряти Клірику, що він не вміє полемізувати, а тому підібрав надто багато прикладів і параллелей, а така надмірність «до брыдкости людемъ ученымъ» [6, 1053]. Клірик, -пише І.Потій, - ще молодий і душа його до доброти нахилена, і тільки через свою неосвіченість він не може зрозуміти його правоти. «.. .Яжесь єсть учень Академии Острозькое; и если же тая годность твоя зъ нее вышла, не леци натуру молодости твоее,ку добру нахиленую; и сподевалъ быхъ ся, жебы што годного з тебе напотом быти могло» [6, 1053]. Свій юначий запал, на думку Потія, острозький спудей виливає черезміру. Отож, владика дає йому батьківську пораду, щоб він «не пересолив», щоб в його писанні, як «в зверху поцукрованой потраве не было трутизны» [6, 1053]. Використовуючи тут цитату самого Клірика Осрозького, яку він засто­сував по відношенню до Берестейської унії, Іпатій Потій намагається знівелювати всі аргументи свого молодого опонента.

Все своє заперечення володимирський владика будує на ідеї, що «лепшая єсть найгоршая згода, аніж найменшая незгода». На його думку, хоча їхня унія з Римом була несправедливою, образливою і принизливою для Православної Церкви, все одно православні повинні з нею змиритись, щоб збе­регти спокій: «... покой, хотя под часъ съ кривдою альбо з ущербомъ маетности и не по воли которое стороны учиненъ бываеть, далеко есть лепший, аниж незгода и война крывавая, но справедливая...» [6, 1055-1056]. Потій приводить з Біблії кілька цитат про смирення, зокрема слова Христа «коли вда­рить тебе хто у праву щоку твою, - підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сороч­ку твою, - віддай і плаща йому» (Мв. 5:39, 40),слова пророка Давида: «со ненавидащими мира бехъ миренъ» (псал. 119) і закликає до покірності. Адже витримала Православна Церква панування Туреч­чини і існує у цій країні в такому пригніченому стані, так само вона повинна змиритись і з своїм при­гніченням в Речі Посполитій, з тим, що в неї по бажанню єпископів несправедливо відібрали вірних України та Білорусі, які повинні визнати панування римського папи; головне зберегти святий спокій! Потій ніби навмисне не хоче розуміти, що паралелі з Туреччиною недоречні, адже турецький уряд не змушував православних переходити до іншої віри, ходити до інших храмів і підпорядковуватися ін­шому духовному предстоятелю. Натомість він сам і лише кілька єпископів, забуваючи просту істину, що не можна чинити насилля над душею людини, самовільно, тільки за своїм власним бажанням, пе­редали православних під зверхність папи, вчинили безглузде насилля над душами сотень тисяч людей, заставляючи зріктися своєї віри і Церкви, прийняти чужі догмати і чужу духовну владу. Не дивно, що народ повстав протии унії, захищаючи не власні статки, а свою рідну віру. Про який же спокій гово­рив володимирський владика, коли уніати насильно, збройним шляхом, забирали православні храми, принижували і вбивали священиків і парафіан. Потій звинувачує Клірика, що він заперечуючи унію, «прагнетъ крове христианское», і не бажає визнати, що саме унія спровоковувала міжконфесійні кон­флікти, пограбування церков і кровопролиття.

У наступній частині свого листу владика захищає католицькі догмати, хоча ще не так давно, у вересні 1595 p., коли він приїхав до Риму підписувати акт унії, сам хотів залишити у новоствореній Церкві правослані догми, але під впливом римської курії погодився на заміну їх католицькими. Те­пер він беззастережно приймає римське «феліокве» і пише, що Православна Церква визнаючи, що Святий Дух походить тільки від Бога Отця, а не від Бога Сина, робить їх нерівними (принижує Божо­го Сина), і таким чином, зкочується до єресі антитрінітаріїв, які не визнають єдиносущності Святої Трійці. На думку Іпатія Потія, хто не визнає «феліокве», «хто того не верит, арианин есть и геретикъ спросный, чинячи Сына отцева в существе неровного» [6, 1063]. Потій забуває, що рівність всіх іпос­тасей Святої Трійці була зафіксована ще в Нікео-Цареградському Символі віри 325 p., що Православна Церква від IV ст. постійно бореться з антитринітаріями, що ця важлива проблема не пройшла повз уваги острозьких просвітників, зокрема, порушувалась ректором академії Г. Смотрицьким у другій передмові до Острозької Біблії. Що ж до «філіокве», це питання неодноразово розглядалося у творах Г.Смотрицького, В.Суразького та інших полемістів Острозького осередку, у яких словами Христа «... пошлю вам від Отця Дух істинний, що від Отця походить» (Ів. 15:26) переконливо доводилась непра­вомірність додатку «і від Сина», затвердженого Католицькою Церквою.

Стосовно літературного стилю Іпатія Потія, як пише Д.І.Чижевський, «це стиль риторичний, поді­бний до стилю православних полемістів його часу, тільки в нього менше ліричності, більше пафосу, риторики, дотепу і лайки» [9, 256]. Негативні емоції у листі Іпатія Потія замінюють собою логічні аргументи в доведенні своєї правоти.

Узагальнюючи полемічний матеріал відповіді Іпатія Потія, можна зробити висновок, що незважаю­чи на блискучий письменницький талант, володимирський єпископ не знайшов переконливих доказів, щоб спростувати твердження свого опонента щодо неправомірності Берестейської унії і католицьких догматів. Отже, полемічний двобій Іпатія Потія і Клірика Острозького завершився перемогою остан­нього. Лист володимирського владики до Клірика Острозького наочно продемонстрував неспромож­ність уніатських та католицьких полемістів довести православній спільноті правомірність Берестей­ської унії.

Джерела та література:

1. Возняк М.С. Історія української літератури: в 2 кн. : навч. вид. 2-ге випр. Книга перша / М.С.Возняк. -Львів: Світ, 1994.-694 с.

2. Грицай М.С. Давня українська література / М.С.Грицай, В.Л.Микитась, Ф.Я.Шолом; за ред. проф. М.С.Грицая. - К. : Вища школа, 1989. - 414 с.

3. Грушевський, М.С. Історія української літератури: в 6 т. 9 кн. Т.5. Кн.1. - М.С.Грушевський; упоряд. та приміт. С.К.Росовецького. - К. : Либідь, 1995. - 256 с.

4. Клірик Острозький. Відпис на листа в Бозі превелебного отця Іпатія...// Слово многоцінне. у 4 т. Т. 1 Лі­тература епохи Ренесансу (др.пол. XV - XVI ст.), література раннього бароко (80-ті pp. XVI ст. - 1632 p.); уклад. В.Шевчук, В.Яременко. - К. : Аконіт, 2006. - 799 с.

5. Мицько І.З.Острозька слов'яно-греко-латинська академія (1576-1636): моногр. / І.З.Мицько; за ред. д-ра іст. наук, проф. Я.Д.Ісаєвича. - К.: Наукова думка, 1990. - 190 с.

6. Отвіт (отпис) Ипатия Потея Клирику Острожскому 1598-1599 гг. / Русская историческая библиотека. ТХІХ. Памятники полемической литературы въ Западной Руси. Кн.З. -Петербург, 1903. - С. 1041-1122.

7. Поле В.Т. Історія української літератури X-XVII століть : Навч. посібник. - К. : Вища школа, 1994. -144 с.

8. Потій Іпатій. Лист до князя Костянтина Острозького // Слово многоцінне. у 4 т. Т. 1 Література епохи Ренесансу (др.пол. XV - XVI ст.), література ранньогобароко (80-ті pp. XVI ст. - 1632 p.) ; уклад. В.Шевчук, В.Яременко. - К. : Аконіт, 2006. - 799 с.

9. Чижевський Д.І. Історія української літератури : моногр. / Д.І.Чижевський. - К.: Академія, 2003. - 568 с.

10. Яременко П.К. Спроба розкрити псевдонім клірика Острозького / П.К. Яременко // Наукові записки: [зб. наук, праць] / Львівський державний педагогічний інститут. Серія філологія . - Львів, 1960. - Т. 16. - С.3-20.

Страницы:
1 


Похожие статьи

Я Бондарчук - Боротьба к-в острозького з берестейською унією 1596 року

Я Бондарчук - Пам'ятка української полемічної літератури