З Кудрявцева - Весняні обрядові пожертви у стосунку до обряду потопленнякупайлиці - страница 2

Страницы:
1  2 

Загалом же, веснянка є драматичним відтворенням міфу про повернення з вирію весни крізь небесний отвір, через який начебто відходять душі померлих та приходять душі новонароджених. Веснянка співається у формі діалогу: «­Воротарі, воротарі, втворіть нам воротонька. / - Ми воріт невтворимо, замки си поломило. / - Ми замки поправимо, скоро сі спровадимо. /- Чим же ви направите, чим же ви направите? /-Золотими ключиками, срібними пелюстками. / -Аз чим же ви їдете? Що нам за дар везете? / - З ярими пчолоньками, з красними паненками. / Ми з того не беремо, та й за дар не приймемо. / - А що ж ви беретоньки та й за дар прийметоньки? /- Макове зернятко, крайноє дитятонько».

Як бачимо, незважаючи на пізніші нашарування, цей текст зберігає натяки на жертвоприношення, пов'язані з приходом весни - мак (елемент жертовної каші куті, їжі покійників) та дитини (що згодом було замінено на пташенят -звідси і мотиви похорону пташки на зразок веснянки «Воробеєчко»).

В окремих текстових варіантах веснянки йдеться вже не про воротарів, а про єдиного Бородая: «Бородаю, Бородаю, / Де я тебе поховаю? / Десь у полі під липкою, / Ще й прикрию калиткою». Тут Бородай сам має ознаки жертви. З подібними почестями в кінці весняної пори ховали Ярила. На основі сукупності текстів зі схожими іменами головного персонажа та називання навіть самих веснянок «вородайками» В.Давидюк реконструює первісний образ слов'янського аграрного божества з назвою Уродай, з якої походить сучасна лексема урожай [Давидюк2002: 179 - 186]. Близькою до однієї з веснянок, де простежуються елементи жертвоприношення, є обрядова драма «Кострубонько». На думку С. Килимника, це стародавня дохристиянська веснянка-гаївка, що у розвинутій драматизованій формі виявляє віру і вірування в природні й надприродні сили [Килимник 1998: 196]. Вона поширена по всій Україні, записана в багатьох варіантах із деякими відмінностями, але з одним і тим самим змістом та провідною думкою: Одна дівчина входить у середину кола і вітається. Інша відповідає: « — Чи не виділи-сте де мого Коструба? / — Пішов в старости. Усі: Бідна моя головонько, / Нещаслива годинонько! / Що я собі наробила, / Що-м Коструба не злюбила? / Приїдь, приїдь, Кострубоньку, / Станем рано до шлюбоньку, / Рано-рано, по-ранейку, / На білому камінейку. / — Чи не виділи-сте де мого Коструба? / - Поїхав по квітку. Усі: (повтор) / -Чи не виділи-сте де мого Коструба? / — Поїхав по напій. Усі: (повтор) / — Чи не виділи-сте де мого Коструба? / — Слабий. /

Наукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.30 305 Усі: (повтор) / - Чи не виділи-сте де мого Коструба? / - Вже вмер. Усі: (повтор) / - Чи не виділи-сте де мого Коструба? / — Вже повезли на цвинтар. Усі: Слава тобі, божий царю, / Що мій Коструб на цвинтарю! Лежи, лежи як колода, Я молода, як ягода. / Я молода, як ягода, / Ай мене для тебе шкода! / Лежи, лежи, щоби-с не встав, / Бо до мене інший пристав. / Ноженьками затоптала, / Рученьками заплескала! [Календарно-обрядові пісні 1987: 58]. У тому, що похорон спричинює радість, М. Грушевський вбачав символічний похорон зими [Грушевський 1993, 1: 198]. Мотив принесення жертви варто вбачати у ритуалі, де частини знищеного Кострубонька розкидають по полях з метою отримати кращий урожай. За свідченням Дж. Фрезера, ця драма фіксує й древній звичай розчленовувати тіло короля або чарівника і хоронити його в різних частинах країни, щоб забезпечити родючість землі, людей і тварин. Дослідник стверджує, що такий ритуал був дуже поширений на слов'янських землях [Фрэзер 1983: 356]. Оскільки первісно веснянки виконувалися біля жертовників, то у їх текстах є натяки на жертвопринесення. Найповніше цей мотив відображений у «Подоляночці», «Володарі», «Кострубонькові».

Те, що в дохристиянські часи входило в магічні обов'язки аграрних божеств, у християнські перебрали на себе святі Юрій, Петро, Ілля. Залишки старого вегетаційного свята втілює св. Юрій, який вважається покровителем хліборобства і скотарства, заступником полів та врожаю, доброчинцем бджіл і медоносів, опікуном свійських та диких тварин. Він виконував і роль «заорювача полів».

На жаль, словесний репертуар давнього свята практично весь загинув, про нього, як правило, ми довідуємося лише з веснянок. Прийнято вважати, що день святого Юрія - свято весни вже вповні розвиненої. У цей день вона сходить на землю. Перед тим її тільки викликали, виглядали, зустрічали, а тепер вона вже тут. Юрій, або Юрай (Урай, Рай, Ір'я), - це той воротар, який відмикає небо на дощ, на росу. За народними віруваннями, «роса в сьой день має цілющу силу» [Архів ПВНЦ; 2, Од. зб.42]. Недаремно зранку, «ше до сходу сонця, її збирали і промивали нею больниї очи» [2, Од. зб.47], «мочили голову, шоб не боліла» [Архів ПВНЦ; 2, Од. зб.ЗЗ], «дівчата вмивалися «на красу»

306 Наукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.30 [Архів ПВНЦ; 2, Од. зб.38]. За це відповідно мусить бути дана подяка. У багатьох народів, зокрема у латишів, володарем сонця та покровителем хліборобства і тваринництва був Бог Усіня, якому приносили жертву. Латиші в своїх піснях запрошують Усіня, мотивуючи необхідність його присутності: «Прийди, Усінь, прийди Усінь ! / Довго тебе сподівалися:/ Коні ждуть зеленої паши, / А парубки веселих пісень» [Воропай 2004: 299]. В одній з пісень мовиться й про жертву: «Сьогодні ввечері, сьогодні ввечері, / Поведемо, брати, коней на нічне, / Принесемо Усіню жертву - / Сотню яєць [Скуратівський 1994, 2: 120].

Вважаємо, риси, характерні латиському Усіню, притаманні й українському Юрію. Адже саме на Юрія вперше виганяли на нічний попас коней, беручи із собою яйця, щоб приготувати обрядову яєчню. Сумніви в ідентичності функцій Усіня й Юрія розвіює продовження латиської пісні: «Сюди прибув панцероносець верхи / На кам 'яноподібному коні. / Деревам приніс він листя, / А землі - зелену траву» [Воропай 2004: 299]. Здавна у цей день в Україні справляли сакральні обходи поля, влаштовували танці, хороводи. Після такого обходу на полі обов'язково відбувається ритуальна трапеза, на яку збиралися всі родичі. Особливості ритуальної поведінки хліборобів більшості регіонів України у цей день мало чим відрізнялися від зафіксованих на Поліссі: „ Як ішли в поле, то кожин чоловік брав з собою пирога, колача. Цілий день воює на полю їдєть, випивають, ну й качєються по житови, шоб добре уродило» [Архів ПВНЦ; 2, Од. зб.30]. Рештки їжі закопували на полі [Архів ПВНЦ; 2, Од. зб.155 - Б]. Коли качаються по полю, «бируть впирід пирога і мале дитя; пропускають його, шоб першим пирикотилося по полю, шоб урожай добрим був» [Архів ПВНЦ; 2, Од. зб.187].

Дуже ймовірно, що і гуляння пастухів у полі, і принесення «сотні яєць» у латишів, а в українців закопування в землю крашанок та качання по полю коржиків, які там і залишали, - усе це було своєрідним жертвоприносом. А ось щодо прирівнювання з пирогом малого дитяти виникають певні запитання. Чи не відгомін це колишньої жертви? Крім того, подібні весняні обходи в кінці травня та на початку червня влаштовували стародавні римляни, щоб у такий спосіб уберегти врожай від усіляких грибкових хвороб [Скуратівський 1994, 2:

Наукові записки ТИПУ. Літературознавство. Вип.30 307 215]. У Греції й до цього часу у відзначення дня святого Юрія селянські родини забивають якусь із свійських тварин для святкування [Воропай 2004: 194].

Отже, обіди чи вечері в полі, на пасовиську - усі ці дії хоч і стосуються різного часу й виконуються різними народами, проте, на наш погляд, мають один спільний характер, а саме: усе це обрядове жертвопринесення святому Юрію, що в історичному минулому мало місце в багатьох народів Європи.

Як бачимо, звичай приносити жертву полю існує здавна у всіх індоєвропейських народів, а найархаїчніша семантика, очевидно, збереглася в індусів, які у жертву приносили священну тварину [Давидюк 1997: 120]. В українській обрядовості замінником такого жертвоприношення можуть вважатися юріївські коржики, або хлібець, які спеціально випікали до свята й потім качали по полю, а також яйця та шкарлупи від свячених яєць, що закопували на полі. Ці обряди жертвоприношення на день святого Юрія мають завдання забезпечити врожайність, охороняти худобу від усякої злої сили. Що й підтверджує пісня, у якій: «Святий Юрій по межах ходить, / По межах ходить да жито родить. / Із єдиного колосочка да буде жита бочка». Жертводавцем у юріївських обрядах однозначно постає рід. Не думаємо, що було інакше й в інших випадках. Очевидно, за певних історичних умов жертва полю могла бути й людською. А ось встановити адресата жертвоприношень через численні ідеологічні переосмислення нам видається сьогодні навряд чи можливим.

Отже, основна мета жертвувань у свята весняного календарного циклу полягає у тому, щоб досягти хорошого врожаю, тим самим забезпечити достаток тих, хто його приносить. Лише деякі весняні жертвоприношення, переважно ті, які оспівуються у веснянках, можна вважати аналогами купальської жертви. Під цю категорію потрапляє крайнє дівча з «Подоляночки» та Коструб із однойменної гри. Обоє вони подаються як представники роду чи сім'ї, отже у ролі жертви можуть мати статус предків. Проте з категорією тих небіжчиків роду, які дбають про врожай, розбіжності в них дуже великі. Мабуть, тому, що одні сприймаються як померлі природною смертю, інші - насильницькою, як жертви від колективу.

Як бачимо, весняні пожертви, особливо ті, що адресовані предкам, з купальським ритуалом потоплення ляльки нічого спільного не мають. Купальські типологічно ближчі до обрядів викликання дощу, які більшою мірою збереглися в південніших сусідів українців: молдаван, румунів, а також болгар.

Література: Агапина 2002: - Агапкина Т. Мифопоэтические основы славянского народного календаря. Весенне-летний цикл. - Москва, 2002.; Архів Полісько-Волинського: - Архів Полісько-Волинського народознавчого центру. - Ф. 1.; Воропай 2004: - Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічні нариси. - Харків: Фоліо, 2004.; Воропай 2004: - Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис.

- К., 2005.; Грушевський 1993: - Грушевський М. Історія української літератури. - К., 1993. - Т. 1.; Грушевський М. Історія української літератури. - К.: Либідь, 1994.; Давидюк 2002: - Давидюк В. Весняночка-паняночка. Найдавніше значення веснянок // Лавипюк В. Кооковеє колесо. Нариси з історичної семантики. - К, 2002.; Давидюк 2008: - Давидюк В. Звідки взявся Бородай?// Давидюк В. Кроковеє колесо; Давидюк 1997: - Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору.

- Луцьк, 1997; Календарно-обрядові 1987: - Календарно-обрядові пісні / Упоряд., передм., приміт. О. Чебанюк. - К., 1987; Килимник 1998: - Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн., 4 т. - Кн. 1.; Костомаров 1994: - Костомаров М. Слов'янська міфологія. - К., 1994.; Круть 1973: - Круть Ю. Хліборобська обрядова поезія слов'ян. - К., 1973.; Мачинский 1981: - Мачинский Д. «Дунай» русского фольклора на фоне восточнославянской истории и мифологии // Русский Север: Проблемы этнографии и фольклора. - Ленинград, 1981. - С. 110 - 181.; Митрополит Ілларіон 1982: - Митрополит Ілларіон (Проф., д-р Іван Огієнко). Етимологічно-семантичний словник української мови. -Вінніпег, 1982. Т.2., 1982.; Наталевіч 2002: - Наталевіч В. Беларускае Купалье в кантэксте фальклорнай традыцыи славян. Дыс. канд. філал. навук. - Мінск, 2002.; Поліська дома 1991: -Поліська дома: Фольклорно-діалектологічний збірник. - Вип. 1.

- Луцьк, 1991.; Потебня 1865: - Потебня А. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий. - М.,1865.; Синопсис

1810: - Синопсис, изданный при императорской Академии наук. - СПб., 1810.; Скуратівський 1995: - Скуратівський В. Дідух: Свята українського народу. - К.: Освіта, 1995.; Скуратівський 1994: - Скуратівський В. Святвечір.- К., Перлина, 1994. - Кн. 1.; Скуратівський 1994: - Скуратівський В. Святвечір. - К.: Перлина, 1994. - Кн. 2.; Славянские 1999: - Славянские древности. Этнолингвистический словарь под общей редакцией Н.И.Толстого. - М., 1999. - Т.2.; Фрезер 1983: - Фрэзер Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. - М., 1983.; Чубинский1993: - Чубинський П. Календарь народных обычаев и обрядов. - К, 1993.

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

З Кудрявцева - Весняні обрядові пожертви у стосунку до обряду потопленнякупайлиці

З Кудрявцева - Національна специфіка українського купальського фольклору семантика

З Кудрявцева - Національна специфіка українського купальського фольклору семантика