Т М Максим'юк, В В Дідик - П'ятий фасад відкритих територій львівського бельведеру - страница 1

Страницы:
1  2 

УДК 711.4

Т.М. Максим'юк, В.В. Дідик

Національний університет "Львівська політехніка",

кафедра містобудування

П'ЯТИЙ ФАСАД ВІДКРИТИХ ТЕРИТОРІЙ ЛЬВІВСЬКОГО БЕЛЬВЕДЕРУ

© Максим 'юк Т.М., Дідик В.В., 2011

Львівський Бельведер - це унікальне явище взаємодії двох чинників: природи і людини, упродовж формування та розвитку просторової структури виднокраю Львівської улоговини.

Ключові слова: бельведер, природа, виднокрай.

Lviskyy Belveder - it is an unique phenomenon of interaction of two factors: nature and human, in process as formation and development of spacial structure of the landscape of Lviv's hollow.

Key words: belvedere, nature, landscape.

Картографічне зображення архітектури землі - це не що інше, як умовне визначення її п'ятого фасаду, в якому взаємодіють як природні, так антропогенічні компоненти архітектури виднокраю [1] і проектуються в графічному зображенні плану чи то міста, поселення чи міжселещних природних просторів або ж окремих їхніх частин, де домінує природний каркас землі переважно у вигляді незабудованих - відкритих територій. А якщо і забудованих, то не більше ніж на 5-10 %.[2] Людина спостерігає, оглядає землю з різних висот, зокрема із літака та гелікоптера, повітряної кулі, як безпосередньо, так й інструментально через аерофотознімки, ба навіть космічні. У неймовірно цікавому ракурсі можна сприймати річище, акваторію озер, ліси, поля, дороги, а також архітектуру виднокраю міст з їхньою культурою традицій архітектури виднокраю парків, садів, променад, площ, вулиць, садів на дахах, терас окремих вершин, горбів, долин з водоспадами тощо (рис. 1).

З погляду збереження та охорони історично закладених відкритих територій міста як системи континуальних природних утворень слід розглянути унікальну архітектуру виднокраю Львова -міста неповторного передусім за умов просторової структури природного каркасу Львівської улоговини (рис. 2-5).

Природа землі, як і природа людини, - унікальне явище. Нема в природі нічого подібного між собою, хоча є близнята, двійнята. Кожна її частинка - це явище самобутності, досконалості. До того ж цікаво почерпнути з філософії Григорія Сковороди (1722-1794 рр.) та його вчення про Природу.

У філософському творі "Вступні двері до християнської добронравності" Г. Сковорода говорить, що існують два світи, чи дві "натури": одна видима, матеріальна, а друга невидима, духовна, тобто Бог. "...Весь світ складається з двох натур: одна видима, друга - невидима. Видима натура зветься твар, а невидима - Бог. Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає і утримує; скрізь завжди була, є і буде" [3]. Визначаючи Бога, Сковорода розчиняє його у природі, тобто розвиває пантеїстичні[1] напрями філософії, віддаючи першість формі природній. Божа мудрість є для нього "...сила і правило всіх наших рухів і справ". Окрім теорії про "дві натури" у Г. Сковороди існує теорія і про три світи - один великий і два малі ("Потоп Зміїний"). Перший - великий світ, Всесвіт, макрокосмос, що складається з численних світів. Другий світ - невеличкий, мікрокосмос, Світок або Людина. І третій - теж малий світ - світ символів, або Біблія. У цьому світі зібрані фігури всіх небесних, земних і підземних речей, які ведуть людську думку до поняття "вічної натури". Кожен із цих трьох світів має дві "натури" - матеріальну і духовну, видиму й невидиму. Рушійною силою, первинною, є "натура" духовна, невидима [3].

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

Рис. 1. Панорама Львова середини XIX ст.

167

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

Рис. 3. План бульвару Свободи у Львові Рис. 4. План бульвару Т. Шевченка у Львові

Рис. 5. Перспектива бульвару Свободи в Львові. Фото сер. 1870-хрр.

Рис. 6. Галицьке передмістя. Вид на місто з Вовчої гори. Художник Е. Кронбах

168

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

Рис. 7. Галицьке передмістя Вигляд з Личакова. Рисунок Б. Стенчинського

Рис. 8. Модель просторової структури природного каркасу Львівської улоговини: 1 - Високий Замок; 2 - гора Лева; 3 - гора Скалка; 4 - гора Снопківська; 5 - гора Цитадель; 6 - Святоюрська гора; 7 - Кортумівка

169

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

На Галицькому передмісті. Рисунок К. Келісінського

Рис. 9 Львівські передмістя: Погулянка, Цетнерівка і Галицьке передмістя

Рис. 10. Галицьке передмістя. Пелчинський став і узгір 'я Цитаделі. Рисунок А. Лянге, ХІХ ст.

Рис. 11. План Пелчинського ставу і узгір 'я Цитаделі 170

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

Рис. 12. Високий Замок. За гравюрою Пассаротті. Художник І. Дячун

Рис. 13. Замок князя Льва Даниловича Рис. 14. Олександр Чоловський. Гіпотетичний

Мартина Груневега, ХУ1 ст. план Львова княжих часів, 1890 р.

- -.....■ ■' ■ ■—і—і—'—>-

Рис. 15. План костьолу і монастиря Бернардинів, 1630р.

Ill

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

Рис. 16. Фрагмент плану Львова, 1844 р. 1. Високий Замок, Піскова гора, гора Франца Йосипа. 2. Княжа гора, Кальварія, Лиса гора. 3. Гора Льва (Лева), Піскова гора, пізніше гора Стефана. 4. Змієва гора, Вовча гора. 5. Спочатку гора Стефана

Рис. 17. Костьол та монастир Кармелітів "босих", 1634 р.

172

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

Рис. 18. Проектна пропозиція відновлення барокових садів при Митрополичих палатах собору св. Юра у Львові. Магістерська робота І. Гірняк під керівництвом Т. Максим 'юк, 2000 р.

Рис. 19. План митрополичих садів за проектом Бернарда Меритина в стилі рококо (Т. Маньковський)

173

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

Рис. 20. Проект кургану на Високому Замку: план, перетин, загальний вигляд

Отже, чим є наш духовний світ стосовно Вічної Природи, нашого вічного і надто дорогого для нас міста Львова.

Передусім ми зобов'язані плекати все те, що дала нам Матінка Природа. А природа Львова - це розкішний Бельведер, утворений як унікальний простір на збігу п'яти природних територіальних комплексів: Розточчя, Грядового Побужжя, відрогів Подільської височини у вигляді Давидівського пасма, Львівського Опілля та Білогоро-Кам'янобродської долини, які перстенем Головного євро­пейського вододілу зібрані навкруги Львівської улоговини. На макрорівні він формує унікальність природи Львівських передмість, а на мезорівні - проміжному в переході до мікрорівня - закладає витончений, масштабний для людини світ неймовірної краси "природно-архітектурного театру", духовної аури міста та людей, що його населяють (рис. 6).

174

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

Упродовж віків територіальний розвиток Львова відбувався в гармонії з природним каркасом виднокраю Львівської улоговини - розвиненою структурою долинного простору та амфітеатром долинних підпросторів, утворених верхів'ями витоків Полтви, багатих джерелами, струмками, потоками, ставками, взятих в обійми панорамою височин і пагорбів Знесінської гряди з горами Високий замок, Лева (Пісковою) на півночі, Кортумовою горою - крайнім відрогом височин Розточчя на заході, до структури яких належать Клепарівська височина та гора Страчення. Допов­нює все це Святоюрська "барокова скеля", природно-територіальний та оборонний комплекс гори Цитадель, в минулому природний комплекс гір Калічої, Познанської та Вроновських, а також система височин Пасічної вододільної гряди на сході (рис. 7).

Модель просторової структури - це ніби артерії кровоносних судин людського організму. Головний вододіл розділяє басейни Балтійського і Чорного морів, а вододільна мережа Львівської улоговини формує радіальну структуру долинних підпросторів, вирізьблених притоками р. Полтви. в ніби замкненому утворенні загального простору Львівської улоговини, що через природний територіальний комплекс Грядового Побужжя (зокрема і з виднокраєм долини ріки Полтви, зорієнтованої в напрямку схід-захід), виходить до Малого Полісся, формуючи гранично-контактну зону між крутими схилами узгір'я Розточчя і Подільського горбогір'я з перепадом висот, орієнтовно, в 100 м. Моделі природної системи межового переходу від плато височин до долинного простору дають змогу виділити умови природних обмежень, у яких закладалися історичні міста ще за часів Галицько-Волинського князівства на історичних шляхах цього краю (рис. 8). Вже самі, немов різьблені, пасма крутих берегів Поділля формував умови розкриття прекрасних краєвидів у напрямку рівнинних просторів Малого Полісся - своєрідного безмежного "Бельведеру".

Львівська улоговина прочитується як елемент системи цього величавого дійства природи і, розмістившись амфітеатрально стосовно власного долинного утворення ще на рівні природного каркасу, розкривається як своєрідний "Грецький театр" із сценою посередині. Цю особливість відзначив і в описах своїх спостережень за природою міста Мартін Ґруневег, який проживав у Львові в 1582-1602 рр. "...Гори оточують глибоку й широку долину, яка за Замком тягнеться аж до Поділля. Оскільки в ті часи Полтва блукала й утворювала в лісі під узгір'ям велике болото, князь розпорядився збирати воду в рів і відводити її, осушувати землю, викорчовувати ліс. А тоді князь Лев почав під своїм замком вимірювати місто, проголосив для нього вольності і подбав також щоб місто навічно користувалося його ім' ям і гербом дотепер. Місто так поширилося, що його передмістя тягнеться аж до св. Юра..." [4, 6].

Опис Львова - це справжній панегірик місту, яке Ґруневег полюбив: "...Львів лежить у такому місці, наче це альтана посеред раю. Дуже гарні околиці... Тут широкі поля, гори і долини, пагорби і верхи (рис. 9-11), чагарники й ліс. Відразу за міською брамою все це не тільки можна оглядати, але й досягти руками. Не знаю міста в усьому королівстві, яке було б багатше на садки. ... Запашні нагідки, найкращі фіалки та інші свіжі квіти можна знайти тут у будь-який час цілий рік. І городи вони тут мають не тільки для пожитку, але й для забави - у городах є гарні альтани, ставки, навіть майданчики для кеглів. ... Кипариси і розмарини тут побачиш не тільки у вазонах, але й на ділянках".

"...Свою назву місто має від гори, під якою воно лежить. ["Князь цього краю" убив лева, що жив у яскині[2] на горі, яку й тепер називають горою Льва. На знак цієї перемоги князь прийняв ім' я Лев, а зображення лева взяв до свого герба]. ... Недалеко від згаданої левової яскині на віддалі пострілу є ще одна гарна гора. На цій горі князь Лев задумав спорудити замок (рис. 12) і там встановити своє владарювання. І справді, це не тільки гарна гора, але й чудо світу. А у той час вона була ще більшим чудом, поки їй не зняли вершину. Гора височить посеред вільного простору, її з усіх боків далеко видно. З боку Любліна вона помітна ще перед Белзом, віддаленим понад 10 миль[3]. Поки не було збудовано замок на горі, вона мала вигляд зрізаної піраміди і здіймалася, наче гора Сінай посеред пустелі. А тепер вона виглядає так, ніби їй зняли капелюх і замінили короною, як це видно на малюнку" (рис. 13, 14) [6].

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

Найімовірніше, що і Данило Галицький спостерігав за цією феєричною красою природи, коли вперше з'явився на одному із історичних шляхів на підходах до Верхньополтвинської улоговини. І, напевно, це був Галицький шлях (сьогодні вул. Зелена) на підвищенні Галицького вододілу, звідки ще до сьогодні є можливість милуватися витонченою панорамою комплексу височин Знесінської гряди з горою Високий замок, горою Лева (Пісковою) та горою Стефана.

Львівський архіваріус Йосип Гронський [7] описує як "...виринають із пітьми віків давні, прадідівські найменування землі Львівської. Гори та височини, що наче в карпатському краю здіймаються над гамірливим містом мали кожна свою назву, і тодішні мешканці міста їх знали. Було їх немало: гора Будельнича над старовинною церквою св. Миколая, гора Лиса, Льва, Стефана, Вовча (де обласна лікарня при вул. Лисенка), Зміїна, Кам'яна, Гак (біля самих Кривчич (Кг2у\тс2ус')), Задеберна, Холмець (у сучасних назвах звучить Хомець), Стрільнича, Дід, Баба або Рода, Світовидове поле". Ще існує гора Івана над Кривим потоком, про що говорить кадастр с. Кривчичі (XIX ст.). "...Свої імена отримали львівські височини, можливо, уже тоді, коли місто ще не мало назви Львів, та й межі його були встановлені ще за князя Льва. ... На замкових горах - сіножаті, ліси, пасіки, каменоломні, сонячні винниці, є про них згадка в письмових пам'ятках із кінця XIV ст. і наступних століть. Там серед гаїв і квітів братство церкви святого Миколая мало свою велику пасіку, багаті міщани доглядали винну лозу, сліди терас давніх винниць помітні ще й тепер" (рис. 16).

"...Старовинні, пожовклі від часу архівні книги магістрату дають змогу замислитися над тим, як могла виглядати львівська земля ще в період Галицько-Волинського князівства, а може ще й до того періоду, коли Львів не потрапив на сторінки давньоруського літопису 1256 року, і жителі його платили данину Звенигородським князям. Близькі до пізнішого підгороддя околиці аж на зламі XIV-XV століть отримали чужі найменування: Клепарів від прізвища Андрія Стано Кльопера, Замарстинів від Івана Зоммерштайна, Кульпарків від міщанина Павла Кольтперка чи Гольдберґа. В грамоті князя Льва з 1292 року згадуються урочища для церкви св. Миколая: Поляна, Лопушна, Німчиська, Німецький брід, а вже, напевно, Белзькі поля з першої літописної вістки про Львів з нагоди пожежі Холму. Ці Белзькі гори і Белзькі поля на межі узгір'їв Клепарова та Головська відомі з архівних матеріалів міста ще у XVII ст., навіть наприкінці XVІІІ ст. Реліктове слово "белз" за матеріалами мовознавців означає багнистий, вогкий ґрунт, і справді, на згаданих горах ще в наш час є болота і ставки. Спробуймо в уяві заповнити контурну карту того Львова та його ближчих і дальших околиць у глибині віків: це гора Лиса, можливо, саме про неї думав літописець у 1225 р., коли каївська дружина збиралась у похід на Белз. Під нею оселя Тарнавка, що має межі із селами Збоїска і Головсько[4], на північ Дубляни, на схід Кривчичі[5] і Лисиничі, далі Зубра, Козельники, Освиця[6], Сокільники, Скнилів (таке теж є село поблизу Пліснеська), Рудно із старовинним городищем Стриховалець і тут же на межі - Білогоща. У новіших часах кажуть Білогорща, але того "р" у ніякому давньому документі вже немає. Існує думка, що назва дуже давня від міфічного божества Білогощ. Ближче до міста цікавлять такі топоніми: На Скельці (сьогодні вул. Скельна), вул. Соколівка (узгір'я над вул. І. Франка), Свинория - низовина Стрийського парку і вгору до костьола святої Софії, Волоський міст (вул. Зелена на Галицькому вододілі), Сокільницький міст (вул. Коперніка), Папороть (нині давній Кульпарків), гора Холмець над Знесінням, потік Деражня у Малехові, Артиш - потік із замкових гір, ріка Срібна теж іншої назви - Козельничка, притока з Козельник до Полтви, Гнилий потік від Зубри до Скнилова, та й головна водна артерія Львова -Полтва. Можна ще згадати річки Рокитниця, Брюховиця, Середець, Спасівка, Кривий ліс на межах Головська та Брюхович, там же гори - Туриця, Козлів Верх та інші. Але це ще не вичерпало б мовної скарбниці наших далеких предків.

"...Уже до початку XVII ст. життя-буття людей різної суспільної позиції, віри і мови на тому клаптику землі над Полтвою скидалось на бурхливе море. Для тих, хто узурпував владу над "плебсом", настала пора ще дужче мобілізувати свої сили. Місто було після пожеж відбудоване і

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

"плебс" повинен був пізнати силу патриціату, але передмістя з переважно православним населенням зовсім не змінило своїх звичаїв, віри і ворожнечі..." [7].

"...Так розпочалась у Львові бурхлива діяльність монаших орденів, особливо на передмістях. Звідси й стає зрозуміло, чому пам'ятні крицеві таблиці для охорони пам'яток архітектури на стінах численних костьолів мають переважно дату 1600-1630 рр. Уже в 1597 р. Павло Римлянин керує спо­рудженням монастиря і костьола Бенедиктинок під Високим Замком (нині вул. Вічева). У 1599 р. відбудовано при Городоцькому шляху костьол св. Анни на місці старого, зведеного львівськими кравцями на пам'ять про вбитих міськими посіпаками кравецьких челядників. Сучасний вигляд костьол отримав у XVIII ст. Тут же заворушились отці бернардини - був рік 1600-й. Довго йшли переговори з магістратом про те, як впишеться новий бернардинський ансамбль в оборонну систему міста. Вирішено все перемінити: раніше малий їхній костьол дотикався валів і зовнішнього муру, за ним у бік Галицького передмістя - невеликий монастир. Тепер всю територію бернардинів оточено муром, а костьол побудованого на місці давнього монастиря. Проти нього височіла мурована дзвіниця і від неї йшли мури з ґанками для оборонців. З боку міста зведено просторий обораний монастир і з'єднано від Широкої (нині Винниченка) вулиці високим муром із зовнішніми мурами передмістя. Тривало це довго - аж по 1630 рік. Керівництво очолювали спочатку монах Авелідес, а потім невтомний Павло Римлянин, а коли він помер 1618 р. - Амврозій Прихильний. Вежу з північно-східного боку спорудив Андрій Бемер..." [7] (рис. 15).

"...На Сикстуському лані над галицьким передмістям домініканці заклали 1600 р. свій другий костьол Марії Магдалини: його перебудовували і поширили в 40-х роках XVIII ст. Тепер у ньому Органний зал Філармонії. ...У 1607 р. на краю Темричівського лану при Глинянській вулиці (сьогодні Личаківській) ставили свій костьол, а поряд з ним монастир "клариски". На замковому узгір'ї, недалеко від церкви Святого Хреста на "Суховолі" виріс 1602 року невеликий дерев'яний костьол Святого Войтіха". "...Розширили свої володіння і єзуїти. Архітектор Якобо Бріяно протягом 1610-1630 рр. зводить найбільший у Львові костьол у бароковому стилі і поряд монастир. Згодом в ньому відкрилась єзуїтська "академія" тільки для шляхетських синів. Після єзуїтів власниця Чорної кам'яниці Софія Ганель у 1614 р. фондує на своїх ланах у кінці Свинориї, костьолик св. Софії. ... Біля церкви Богоявлення при вул. Гончарів, також з 1614 р., почалося будівництво монастиря Кармелітів взутих і ще того ж таки плідного для монахів року, проти храму Благовіщення, при Городоцькому шляху, будується похмурий монастир Бригіток. ...На тому не кінець. У 1617 р. покладено фундаменти другого францисканського костьола - святого Антонія при Глинянській вулиці (Личаківській) перебудований у 1718 році. Далі за планом Амврозія Прихильного у 1620 р. постає костьол св. Лазаря при вулиці Сокільницький міст (Коперніка), потім Святого Мартина отців кармелітів на Підзамчі, неподалік церкви Параскеви П' ятниці та Воскресіння при вул. Корита (тепер Жовківська). Нарешті навпроти Порохової вежі Кармеліти "босі" зводять на Галюсовій горі костьол та монастир із своїми оборонними спорудами (1634 р.)" [7] (рис. 17).

14 костьолів з монастирями, 2 каплиці (Кампіанівська за проектом Павла Римлянина та Боїма, фасад якої походить із майстерні Бемера (1600-1615 рр.). Розмах за такий короткий проміжок часу навряд чи має аналогію в якомусь іншому місті Європи. На мільйони флоринів зубожіли діти та внуки матрон і дідів із старих купецьких та шляхетських родів, які заповідали монахам гроші, коштовності, кам' яниці, поля, городи, цегельні, корчми. На допомогу ж єзуїтам прийшов сам король - він дав кошти на викуплення загород біля шпиталю Святого Духа[7]. Це був час не лише активного розквіту культури високого Ренесансу архітектури сакральних комплексів, але й формування культури мистецтва садово-паркових композицій при них.

Так змінився у багатьох місцях зелений, квітучий краєвид передмість на початку бурхливого XVII ст. З'явилися нові архітектурні домінанти і орієнтири на артеріях Львівських історичних шляхів на противагу природним. Сакральна архітектура латинського обряду починає домінувати. Ансамблі латинських костьолів і монастирів часто перекривають собою візуальні осі на домінуючі до цього українські сакральні ансамблі. Про це говорять наукові дослідження на прикладі вулиць

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.ua

Личаківської, яка візуально спрямована була в напрямку Святоюрського ансамблю на Свято-юрській горі ще на верхньому вододілі при перетині з вул. Пасічною. Корона барокового завершення Святоюрської гори прочитується і сьогодні із терас еспланади головного порталу церкви св. Покрови (в минулому Марії Остробрамської), а вдруге ніби на мить з'являється на відтинку, дуже короткому, від костьола і монастиря св. Боніфратрів (1659 р.) при гарнізонному шпиталі, на місці якого існував костьол св. Лаврентія ще в 1386 р., і знову зникає за стінами і будівлями ансамблю монастиря і костьола оо. Бернардинів - сьогодні церкви св. Андрія.

Подібно на силует Святоюрської гори було зорієнтовано і напрямок Городоцької вулиці. Згодом він теж був перекритий потужною вертикаллю неоґотичного костьола св. Лізавети, зве­деного на лінії Головного європейського вододілу (сьогодні церкви св. Ольги та Єлизавети).

Однак в структурі амфітеатрального простору виднокраю міста Святоюрська гора не перестала бути природно-архітектурною домінантою ансамблю разом із терасами унікальних садових композицій високого львівського бароко, за останніми дослідженнями озвученого як рококо. Це одна із складових відкритих територій "Львівського Бельведеру" - системи амфітеатру горбів та височин. Дерев'яну церкву і помешкання для монахів на Юрській горі збудовано вже в 1280 році [11] - в одному часі із заснуванням міста Лева і не випадково, бо Княжа гора[8] і Замкова гора прекрасно прочитувалися в деталях силуету. Відстань 2200 м давала змогу обмінюватися відповідними сигналами зв' язку. Перші згадки про замешкання цієї території знаходимо в хроніці Бартоломея Зиморовіча, де говориться, що в 1280 році поселився в печері на горі князь Василик, "...щоб чернечим життям спокутувати гріхи молодості". Обіч нього поселилось ще кілька монахів-пустельників. Князь Лев побудував їм на горі букову церкву з монашими помешканнями і дав їй ім' я Юрія Змієборця [8, 9, 11]. Це був південно-західний оборонний форпост давнього Львова.

Будівництво барокової церкви за проектом Бернарда Меритина розпочалося в 1744 році. "...В 1743 р. єпископ Анастасій Шептицький наказує розібрати стару церкву і в 1744 р. за проектом Бернарда Меритина зачинає будувати нову, велику, імпозантну, розроблену в кращих традиціях елегантного рококо. Великим зодчим доби бароко до деталей була спланована не тільки сама спо­руда, але й її інтер'єри, декор та навколишня територія. Невблаганна смерть зруйнувала чудовий замір творця. Будівництво завершував, але в інших смаках, архітектор Ян Канти Фесінгер. За його проектом в 1772 р. перед катедрою побудовано і митрополичий палац" [11]. Близько 1762-1771 рр. довкола палацу посаджено декоративний сад. Треба було провести значні земляні роботи, щоб перетворити стрімке східне узбіччя гори в систему площинних терасованих поверхонь з підпірними стінами для закладки ґафтованих квіткових партерів з витонченим візерунчастим заповненням квадрів, боскетних кабінетів (рис. 18, 19).

Без сумніву, той, хто починав роботи з влаштування садів на Свято-Юрській горі, добре був обізнаний з найкращими садово-парковими композиціями палацових архітектурних ансамблів сво­го часу. А Львів був насичений мистцями італійського походження, які привнесли в його культуру мотиви садів епохи італійського Відродження, яка в Східній Європі розвивалася дещо пізніше, ніж на теренах Італії. Тому львівське бароко та рококо XVIII ст. - це епоха розвиненого високого італійського Ренесансу, який у Львові та на теренах Галичини формувався у XVII-XVIII ст. переважно в архітектурних ансамблях палаццо та сакральних комплексів.

До характерних ознак ренесансових та барокових садів Італії належить широке застосування елементів архітектоніки води, рослинних та архітектурних форм, чому сприяли умови топографії місцевості з надзвичайно складним рельєфом. Багата різьба поверхні землі допомагала збагатити багатогранне використання води в елементах таких архітектонічних форм як водограї, каскади, водяні партери-басейни на різних рівнях садових терас, поєднаних між собою сходами, гротами, пандусами. Вода, як і рослинність, була обіграна високою пластикою форм архітектурної оправи в тісній взаємодії із пластикою скульптури відповідно до панівної теорії, що "речі, які муруються мають надавати головний напрямок і бути ведучими для тих, які висаджуються..."[9] [12]. Окремі

Lviv Polytechnic National University Institutional Repository http://ena.lp.edu.uaчастини саду, виділені терасами, просторово та композиційно сполучені між собою, елементи архітектурної оправи у вигляді будівель у композиції терасованого саду були не так вагомі. Терасовані сади створювали можливість взаємозв'язку із навколишніми краєвидами. Однак головну рису композиції визначають внутрішні візуальні зв'язки. Ця ознака була підсилена і розвинута в садах барокових, а потім і в натуралістичних, виднокраєвих. Терасовані композиції саду переважно будуються з трьох головних частин уздовж головної композиційної осі. Перша тераса пов'язана з будівлею палацу чи вілли. Тут же за будинком тераса вже має вигляд саду, оздобленого декоративним квітковим партером обов'язково з декоративним басейном і водограєм (фонтаном). Далі йде серединний сад на окремій терасі. Закінчується композиція ансамблю нижньою терасою найдосконалішого вирішення, з' єднаною із серединною системою підпірних стін, сходів, іноді ґротів, оздоблених скульптурою. Прикладом можуть бути такі ансамблі як вілла Ланте поблизу Вітербо[10], садово-палацовий комплекс Ватиканського Бельведеру, розбудову якого в кінці ХУ ст. папа Юлій II доручив Браманте (1444-1514), разом із упорядкуванням території між палацом Ватикану та Бельведеру, розташованому на найближчому узгір' ї. Внутрішні сади, величиною 76x306 м, були охоплені навколо забудовою. Дві наявні уже будівлі: Ватиканський палац і Бельведер Браманте об' єднав двома бічними будівлями. Це дало змогу створити замкнений простір ззовні і відкритий всередину, довгими лоджіями на усіх рівнях будівель. Цілість ансамблю об'єднує центральна вісь, з південного боку якого було збудовано півкруглий амфітеатр, прилягаючий до палацу, а з північного - кінцевим акцентом був новозбудований фасад Бельведеру з великою нішою-екседрою посередині, увінчаною лоджією, звідки відкривався прекрасний краєвид на все місто, і в той же час безпосередньо на партерний сад верхньої і нижньої терас, з' єднаних між собою сходами, гротом та рисунком композиції його квадрів. Тут прочитується принцип античного перистильного саду, монастирського віридарію епохи середньовіччя - Ноііш Сопсішш[11], або ж арабської культури садів-патіо Альгамбри в Іспанії.

Потужна головна вісь об'єднує і сади ансамблю Собору і Митрополичих палат на Святоюрській горі у Львові. Вона починається від центральної будівлі Собору з орієнтацією схід-захід, через обмежений з усіх сторін атріумний простір центральної площі, яку можна оглянути, піднявшись на, терасу головного входу в Собор, а через західний головний вхід увійти в митрополичі палати і вийти на еспланаду східних терасованих садів, що охоплюють будівлю митрополичих палат з трьох сторін. З цих триступеневих терас Святоюрського Бельведеру розкриваються вишукані краєвиди на місто, а з головної осі - на панораму Високого Замку, яку ще краще оглядати із головної галереї-лоджії, розміщеної на головній осі фасаду палацу над східним порталом виходу на верхню терасу еспланади. Тут ніби відображається символіка тих двох світів за філософією Г. Сковороди: матеріального і духовного. З духовного - Божого храму - і починається ансамбль Святоюрського катедрального собору, а завершується Бельведером садів митрополичих палат, візуальний простір якого замикає панорама міста. За аналогією Ватиканського Бельведеру, як з триступеневих терас, так і з лоджії, прочитуються квадри восьми квіткових партерів, центрального декоративного басейну і боскетних композицій, виконаних за проектом Фесінгера в 1771 році. Сліди триступеневої еспланади прочитуються і тепер. Згідно з твердженням Т. Мань-ковського, проект митрополичих садів Б. Меритина найбільше відповідав ідеї барокових садових композицій (рис. 19). Цей досконалий, опрацьований до найменших деталей план садів, якнайкраще пасував би до рококової архітектури собору Б. Меритина. Його задум повністю відповідав принципу пізньобарокових мотивів у садово-парковому мистецтві. Тим більше, що в той час Європа добре була обізнана з бароковими композиціями Версальських партерних садів Андре Лєнотра. Відчувається укрупнення площі партерів, у композиції плану відсутній елемент хрестовидної форми, дуже характерної ренесансовій культурі партерних садів, вишуканий рисунок заповнення квадрів передбачливо був досконалим. Адже він прочитувався з лоджії палат, з лінійно

Страницы:
1  2 


Похожие статьи

Т М Максим'юк, В В Дідик - П'ятий фасад відкритих територій львівського бельведеру