М Галай - Освітня політика другої речі посполитої та ставлення до неї української спільноти східної галичини - страница 2

Страницы:
1  2  3 

До цієї ж підгрупи відносимо матеріали фондів ДАТО: 432 - «Державна гімназія в Теребовлі», 38 - «Тернопільська державна друга чоловіча гімназія ім. Ю. Словацького», 407 -«Державна гімназія з українською мовою навчання у місті Тернополі», 459 - «Місійний інститут отців Василіян імені Йосафата в місті Бучачі», 406 - «Жіноча гімназія ім. М. Конопницької та С. Ленкевичової в Тернополі», 41 - «Тернопільська державна жіноча гімназія ім. Ю. Пілсудського», 53 - «Тернопільська перша державна гімназія ім. В. Поля», 396 - «Державна гімназія в Заліщиках», 456 - «Приватна міська змішана гімназія в Підгайцях», 138 - «Приватна гімназія педагогічного товариства «Рідна школа», 414 - «Державна гімназія ім. Ю. Словацького в Чорткові», 433 - «Державна гімназія ім. Г. Сенкевича в Збаражі», 398 - «Державна гімназія в Бучачі», 39 - «Третя державна гімназія ім. М. Коперніка в Тернополі», 399 - «Державна гімназія в Бережанах». Вони представлені атестатами зрілості випускників, шкільними свідоцтвами, списками учнів і вчителів, звітами дирекцій гімназій, зразками екзаменаційних робіт учнів, протоколами вступних іспитів та ін. Комплексний аналіз цих матеріалів дозволяє всебічно дослідити організацію навчального процесу в середніх навчальних закладах Тернопільського воєводства.

До третьої підгрупи належать документи стосовно педагогічних навчальних закладів, їх діяльності та реорганізації у Тернопільському воєводстві. Вони представлені матеріалами фондів

ДАТО: 417 - «Приватна жіноча учительська семінарія Громадського комітету в Тернополі», 408 - «Приватна учительська жіноча семінарія Товариства народної школи в Тернополі», 418 -«Державний педагогічний ліцей в Тернополі», 409 - «Державна чоловіча учительська семінарія ім. Г. Сенкевича в Тернополі», 412 - «Державна жіноча учительська семінарія в Бережанах», 397 -«Державна чоловіча учительська семінарія в Заліщиках», 395 - «Державна учительська семінарія ім. Ю. Словацького в Чорткові» і включають класні журнали, звіти дирекцій, збірки документів, які подавалися при вступі в учительські семінарії, протоколи педагогічних рад, копії дипломів випускників тощо. Дослідження цих документів дозволило проаналізувати становище і розвиток педагогічних навчальних закладів у вказаному воєводстві в 1919-1939 рр.

Четверту підгрупу становлять матеріали про становище професійної освіти в Тернопільському воєводстві. Це документи фонду 179 «Кураторія Львівського шкільного округу» ЦДІАУ у м. Львові, які представлені звітами і довідками про окремі школи, статистичними даними про діяльність професійних шкіл у Львівському шкільному окрузі, статутами окремих навчальних закладів тощо. Вони розкривають особливості розвитку професійних навчальних закладів на теренах зазначеного воєводства.

До цієї ж підгрупи відносимо матеріали фондів ДАТО: 439 - «Господарська семінарія в Язлівці» та 42 - «Тернопільська торгівельна гімназія», документальні збірки яких включають класні журнали, свідоцтва учнів, звіти дирекцій навчальних закладів, протоколи вступних випробувань та іспитів на атестат зрілості, залікові книжки учнів, копії дипломів випускників, вступні документи учнів, особові справи вчителів, листування з кураторією Львівського шкільного округу стосовно організаційних і навчально-виховних питань й ін. Хоча ці документи дають можливість простежити загальні риси діяльності окремих професійних шкіл у Тернопільському воєводстві, брак архівних матеріалів щодо діяльності в цьому регіоні інших таких шкіл, яких згідно з офіційними даними було більше десяти, унеможливлює, на жаль, комплексну оцінку розвитку професійної освіти в межах воєводства.

Загалом широке коло використаних архівних матеріалів при написанні дисертаційної роботи дало змогу глибше проаналізувати розвиток системи освіти і школи в Тернопільському воєводстві у контексті освітньої політики Другої Речі Посполитої. Разом з тим варто зауважити, що архівні матеріали доволі часто мають фрагментарний характер. Тому надзвичайно важливим для всебічного аналізу проблеми дослідження стало залучення четвертої групи джерел, представленої публікаціями преси 20-30-х років ХХ ст., що безпосередньо стосувались питань освітньої політики Польщі міжвоєнного періоду та її реалізації у Львівському, Станіславівському і Тернопільському воєводствах.

Тематично четверту групу джерел можна поділити на кілька підгруп. До першої варто віднести   публікації   освітньо-виховного   спрямування,   які   стосуються   питань розумового,фізичного, морального та національного виховання молоді. Другу підгрупу становлять статті, що розкривають асиміляційну політику Польської держави стосовно українців та україномовної освіти і боротьбу української громадськості за національну школу та рідну мову. В третю підгрупу входять публікації, присвячені середній професійній освіті. Четверта підгрупа представлена статтями польських періодичних видань міжвоєнного періоду, зокрема газети «Przeglad pedagogiczny», які характеризують ставлення польських владних структур і громадськості до проблеми розвитку системи освіти в Другій Речі Посполитій.

Залучення широкого кола публікацій преси дало можливість детальніше дослідити освітню політику Польської держави в 1918-1939 рр. та її реальне втілення на західноукраїнських землях, розкрити асиміляційний зміст цієї політики щодо україномовної освіти, проаналізувати громадський резонанс законодавчих інновацій у сфері освіти.

Використання усього комплексу наявних джерел, представленого нормативно-правовими і директивними актами, статистичними матеріалами, архівними документами та публікаціями преси, що стосувалися питань функціонування системи освіти, дало змогу комплексно, всебічно та об'єктивно дослідити проблему розвитку освітньої політики Другої Речі Посполитої та її реалізації в Тернопільському воєводстві.

Застосування широкої методологічної основи дослідження забезпечує досягнення поставленої наукової мети, дає можливість ґрунтовно проаналізувати проблему, розширити фактологічну та аналітичну складові дослідницького пошуку. На нашу думку, застосування різних сучасних методологічних підходів дозволяє максимально уникнути суб' єктивних оцінок і забезпечує наукову достовірність результатів дослідження, доповнює фактографічним матеріалом задекларовану проблематику.

У другому розділі «Становлення польської системи освіти і боротьба української громадськості за національну школу у 20-х роках ХХ ст.» висвітлено процес організаційного становлення системи освіти в Другій Речі Посполитій у зазначений період та її особливості на теренах Східної Галичини, зокрема в Тернопільському воєводстві, відображено розгортання урядової політики ліквідації україномовних шкіл в краї і спротив цьому процесу з боку української громадськості.

Становлення системи освіти в Польщі після закінчення Першої світової війни відбувалось у складних умовах. Відчувалися значні матеріальні проблеми шкіл і гостра нестача кваліфікованих педагогічних кадрів. За таких умов одним з перших кроків новопосталої Польської держави в сфері освітньої політики стало формування чіткої адміністративної структури керування системою освіти - як в межах окремого воєводства, так і всієї країни. Це дало можливість уніфікувати регулювання освітньої сфери розрізнених земель молодої держави. Вдалі перші кроки у цій сфері забезпечили подальший стрімкий розвиток системи освіти в Польщі міжвоєнного періоду.

Надскладною проблемою в Другій Речі Посполитій був чималий відсоток неписьменних громадян. Для зменшення та подолання неписьменності і поширення освіти серед усіх верств суспільства в 1919 р. прийнято закон «Про шкільний обов' язок», який зобов' язував дітей віком від 7 до 14 років відвідувати школу та визначав покарання для батьків, котрі протидіяли виконанню цього положення.

Однією із злободенних проблем було відновлення зруйнованих під час війни початкових шкіл. Для її вирішення держава звернулася за допомогою в утриманні цих навчальних закладів до місцевих громад.

Серед важливих проблем системи освіти у відновленій Польщі була нестача кваліфікованих шкільних педагогів. Чимало вчителів були мобілізовані упродовж 1914-1918 рр. в діючу армію та загинули чи стали інвалідами. У кінці 20-х років ХХ ст. у початковій освіті Польської держави, в т. ч. у Тернопільському воєводстві, працювали чимало вчителів, котрі не мали належної кваліфікації. З метою вирішення проблеми влада вирішила створити п' ятирічні вчительські семінарії, які мали би за короткий термін підготувати фахове кадрове поповнення для шкіл.

Значні проблеми були в середній і професійно-технічній освіті. Вона передусім не мала належного нормативно-правового регулювання. У Східній Галичині впродовж 1919-1932 рр. ця освітня сфера регулювалася переважно законодавчими нормами австрійських часів, а зміни, що вводилися, стосувались, як правило, змісту навчання. Суттєвою проблемою у функціонуванні системи професійно-технічних навчальних закладів було існування складної розгалуженої мережі з десятків видів професійних шкіл, кожна з яких мала особливі умови вступу і діяльності.

За таких умов владні кола Другої Речі Посполитої, після рішення Ради послів держав Антанти про остаточне включення до її складу Східної Галичини, вирішили повести наступ на українські навчальні заклади в краї. Уведені згідно з законом від 1924 р. двомовні (утраквістичні) школи фактично стали знаряддям ліквідації україномовної освіти. У відповідь українська громадськість розгорнула активну боротьбу за національну школу і рідну мову. Щороку десятки батьків-українців підписували і спрямовували звернення в державні структури за введення української мови навчання у кожній школі, яку відвідували їхні діти, а українські культурно-освітні товариства та організації боролися за справедливість у вирішенні мовних питань там, де рішення влади мали незаконний характер. У цій боротьбі вагому роль відігравало Українське педагогічне товариство «Рідна школа». Воно опікувалось приватними україномовними навчальними закладами, надавало правову допомогу населенню стосовно організації збору звернень за зміну мови навчання у школах, відстоювало на сторінках часопису «Рідна школа» право українців на навчання рідною мовою тощо.

Хоча перші роки становлення молодої Польської держави показали бажання і можливість влади вирішувати дуже складні проблеми реформування системи освіти в країні, проте значначастина питань розвитку цієї системи на практиці або взагалі не вирішувалася, або вирішувалася надто повільно. Незважаючи на введення у 1919 р. загальнообов' язкового семирічного навчання, воно не було повністю реалізоване упродовж наступного десятиліття. Крім того, відчувався значний контраст між освітньою ситуацією в містах і селах. На практиці міська молодь мала кращі можливості для вступу в середні школи. Дітей селян і робітників було менше 14% серед учнів таких шкіл, тоді як ці соціальні версти становили 80% тогочасного населення Польщі.

Попри значні труднощі, що існували у відновленій Польській державі, загалом можна говорити про позитивні зміни в освітній сфері країни. Першим і найважливішим здобутком Другої Речі Посполитої стало формування цілісної системи шкільної освіти, що дало змогу підвищити освітній рівень суспільства.

У третьому розділі «Ставлення української громадськості до змін в освітній системі Другої Речі Посполитої у 30-х роках ХХ ст.» розкрито процес трансформації системи освіти Польської держави у вказаний період, охарактеризовано особливості освітніх інновацій в Східній Галичині, передусім у Тернопільському воєводстві, досліджено участь української громадськості в боротьбі за україномовну освіту та рідну мову.

11 березня 1932 р. в Польщі був прийнятий закон «Про організацію системи освіти». Положення цього нормативно-правового акта скеровувалися на системне реформування шкільної освіти і визначали її структуру на найближчий період. До позитивних результатів освітньої реформи, що почалася з уведенням в дію вказаного закону, варто віднести чітке визначення адміністративної структури управління освітою та окреслення правового регулювання середньої і професійно-технічної освіти, чого не вистачало у попередні роки. Важливою інновацією стало правове врегулювання діяльності приватних освітніх закладів різних видів і рівнів, що визначалося також прийнятим 11 березня 1932 р. законом «Про приватні школи та наукові і виховні заклади».

Однак освітня реформа мала чимало негативних результатів. По-перше, вона поглибила диспропорцію між існуючими початковими школами у міській та сільській місцевостях. По-друге, уведена чотирирічна гімназія як заклад середньої освіти ставала більш недоступною для сільських дітей, оскільки тепер вимагалося від вступників у неї закінчення щонайменше 6 класу початкової школи. Зауважимо, що в сільській місцевості переважали початкові школи нижчого рівня організації (одно- та чотирикласні). По-третє, запроваджені законом загальноосвітні та професійні ліцеї були для молоді «вибором без вибору», що, зазвичай, базувався на близькості навчального закладу до місця проживання.

Значні проблеми відчувалися у системі україномовної освіти. Як і в попереднє десятиліття, продовжувався процес ліквідації україномовних початкових шкіл у Східній Галичині, в т. ч. у

Тернопільському воєводстві, та перетворення їх на двомовні (утраквістичні) та польськомовні. З новою силою продовжилася боротьба української громадськості за україномовну освіту, в якій активну участь брали «Рідна школа», «Просвіта», УНДО та інші громадські і політичні сили. Та, попри це, акції щодо збору звернень батьків за введення української мови навчання у школах в завершувалися 30-х роках ХХ ст. численними відмовами органів влади у задоволенні права на україномовне навчання.

Інновації у сфері середньої освіти спричинили зменшення кількості української молоді, котра могла отримати до неї доступ. Разом з тим реформування приватних навчальних закладів призвело до скорочення кількості україномовних приватних шкіл та обмеження їх прав. Цим польською владою програмувалося зменшення української освіченої та свідомої громадськості в недалекому майбутньому.

Значним ударом для українців стала ліквідація останніх українських приватних педагогічних навчальних закладів - учительських семінарій. Це означало, що існуюча система україномовної освіти ризикувала залишитися без кваліфікованих вчителів-українців. Доповнювалась така освітня політика влади посиленням тиску на українських педагогів. Якщо у 20-х роках ХХ ст. державна політика Польщі стосовно вчителів-українців зводилася до розпорошення їх у школах на етнічних польських землях, то в наступне десятиліття вона характеризувалася протидією у працевлаштуванні.

Незважаючи на посилення тиску на україномовну освіту й українських педагогів, у 30-х роках ХХ ст. українська громадськість чинила гідний спротив діям польської влади. Вона координувала акції стосовно збору звернень за українську мову навчання у початкових школах, фінансово підтримувала приватні українські навчальні заклади різних видів і рівнів, допомагала талановитій українській молоді у здобутті середньої та професійної освіти, відстоювала права українців на національну школу.

У Висновках узагальнено результати дослідження та сформульовано основні його положення, що виносяться на захист.

Повоєнні роки для освітньої системи Другої Речі Посполитої були дуже складними. З одного боку, зруйнована війною молода держава вимагала цілковитої відбудови. З іншого - відразу після завершення Першої світової війни Польща втягнулась у військові конфлікти з українцями (1918­1919 рр.) і більшовиками (1919-1920 рр.), що спричинило значні матеріальні і людські втрати для країни. Зазначені фактори не дали можливості владі у перші післявоєнні роки звернути належну увагу на проблеми розбудови системи освіти.

Перші заходи державної освітньої політики мали прогресивний характер. У 1919 р. прийнято закони «Про шкільний обов'язок», що мав за мету підвищити рівень освіченості населення, і «Про навчання вчителів», який повинен був сприяти забезпеченню системи освіти необхіднимипедагогічними кадрами, котрих катастрофічно не вистачало. В цей період відбувається формування системи управління освітою країни. Як найвищий орган освітньої влади створено і почало діяти міністерство віросповідань і народної освіти. Йому підпорядковувалися куратори шкільних округів, які керували кураторіями; їм відповідно - шкільні інспектори, котрі очолювали повітові шкільні ради. Можна стверджувати, що створена організаційна та управлінська система сприяла уніфікації освіти Польщі.

Говорячи про особливості освітньої політики Другої Речі Посполитої крізь призму специфіки Східної Галичини, зокрема Тернопільського воєводства, варто відзначити, що населення краю у період відродження Польської держави мало низький освітній рівень. Суспільство часто не розуміло потреби у навчанні і не мало стимулів до нього. Тільки уведення загальнообов' язкового семирічного шкільного навчання дозволило частково вирішити проблему підняття рівня освіченості населення.

Політика влади Польської держави щодо українців мала асиміляційний характер. Важливою подією в цьому процесі необхідно вважати 31 липня 1924 р., коли ухвалено закон «Про мови», і закон, що змінював деякі положення про організацію системи освіти, які утискали права української мови як засобу навчання та спілкування. З цього моменту починається процес масової ліквідації україномовних шкіл і перетворення їх на двомовні (утраквістичні) і польськомовні. Норми закону хоч і передбачали можливість функціонування шкіл з українською мовою навчання, однак адміністративні перепони, зловживання і фальшування владних інституцій реально вели систему освіти до витіснення української мови з навчальних закладів.

За таких умов українська громадськість Східної Галичини об' єднала свої зусилля в боротьбі за національну школу і рідну мову. Культурно-освітні товариства українців на чолі з «Рідною школою» за підтримки УНДО й інших громадсько-політичних сил і Греко-католицької церкви організовували на місцях збір звернень у владні структури за введення української мови навчання в початкових школах, фінансово та організаційно підтримували приватні українські навчальні заклади і талановиту українську шкільну молодь. Зауважимо, що єдиним осередком національного і патріотичного виховання підростаючого покоління в умовах полонізації були приватні українські освітні заклади.

У 1932 р. започатковано освітню реформу, що мала вирішити проблеми системи освіти, окреслені в 20-х роках ХХ ст. Вона визначила організаційну структуру системи освіти в Польщі, включивши до неї поняття «дошкільна освіта» і «дошкільні навчальні заклади», поділивши початкові школи на організаційні рівні, ліквідувавши восьмирічні гімназії та запровадивши замість них чотирирічні гімназії і дворічні загальноосвітні й трирічні професійні ліцеї. Важливою інновацією в системі освіти Другої Речі Посполитої стало створення трирічних педагогічних ліцеїв, що замінили колишні п' ятирічні учительські семінарії. Під прикриттям відстоюванняінтересів широких верств суспільства освітня реформа наперед програмувала для українців нові проблеми: зменшення кількості молоді, що могла навчатись у середніх навчальних закладах, через підвищення мінімального рівня початкової освіти, необхідного для вступу в ці заклади; ліквідація приватних українських педагогічних освітніх закладів; зменшення кількості українських приватних шкіл.

Із запровадженням освітньої реформи 1932 р. боротьба української громадськості за україномовну освіту розгорілася з новою силою. За сприяння товариств «Рідна школа», «Учительська громада» і «Просвіта», УНДО й інших українських громадських і політичних об' єднань вона координувала збір звернень за впровадження української мови навчання у місцевих школах, матеріально підтримувала існування приватної україномовної освіти, відстоювала на політичній арені право українців на навчання рідною мовою.

На противагу українським культурно-освітнім організаціям у Східній Галичині широку просвітницьку роботу серед населення регіону проводило польське «Товариство народної школи». Воно намагалося перешкоджати українським домаганням на можливість розвитку національної культури, традицій і мови, за підтримки органів державної влади опікувалося розвитком системи приватних польськомовних навчальних закладів, пропагувало польську культуру й освіту.

Аналіз стану освіти в Польській державі міжвоєнного часу дає підстави виокремити два періоду її розвитку. Перший охоплює 1918-1932 рр. і для нього характерні: стрімкий розвиток мережі початкових шкіл, навчання в яких було загальнообов' язковим; функціонування восьмирічних гімназій як основного типу середніх шкіл і п' ятирічних учительських семінарій як закладів підготовки учителів; відсутність належного зв' язку між окремими ланками освітньої структури. Серед характерних рис другого періоду, що обіймає 1932-1939 рр., варто відзначити: диференціювання початкових шкіл за рівнем організації; поступова ліквідація восьмирічних гімназій і п' ятирічних учительських семінарій і створення замість них чотирирічних гімназій, загальноосвітніх і професійних ліцеїв; визначення чіткої структури професійно-технічної освіти; унормування діяльності приватних навчальних закладів; структурні рівні системи освіти жорстко пов' язані між собою. В обох періодах виділялися середні навчальні заклади як середовище формування інтелігенції країни.

Функціонування системи освіти в Тернопільському воєводстві відповідало реаліям Польської держави міжвоєнного часу, а більшість її характерних рис були подібними до освітніх реалій сусідніх воєводств - Львівського та Станіславівського, що зумовлювалися єдиною адміністративною політикою в сфері освіти на цих територіях, які входили Львівського шкільного округу.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях автора:

І. Статті у фахових виданнях

1. Галай М. Польська система підготовки вчителів у 1918-1932 роках / М. Галай // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - 2011. - Вип. 31. - С. 281-286.

2. Галай М. Українське середнє шкільництво у 1932-1939 роках в контексті освітньої політики другої Речі Посполитої / М. Галай // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. - 2011. - Вип. 22. - С. 78­81.

3. Галай М. Становлення та розвиток шкільництва в Тернопільському повіті у контексті освітньої політики Другої Речі Посполитої: 1919-1932 роки / М. Галай // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - 2011. -Вип. 1. - С. 115-118.

4. Галай М. Польська гімназійна освіта у 1918-1932 роках / М. Галай // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія:

Історія. - 2011. - Вип. 2. - С. 214-220.

5. Галай М. Реформування системи освіти Другої Речі Посполитої на початку 30-х років ХХ століття / М. Галай // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - 2012. - Вип. 1. - С. 100-105.

6. Галай М. Освітня політика Другої Речі Посполитої в сфері початкової освіти у 1932-1939 роках (за матеріалами Тернопільського воєводства) / М. Галай // Гуманітарний журнал. - 2012. - Вип. 2­3. - С. 135-144.

7. Галай М. Система підготовки вчителів Другої Речі Посполитої у 1932 - 1939 роках / М. Галай // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. - 2012. - Вип. 60 (№5). - С. 245-251.

ІІ. Матеріали міжнародних і всеукраїнських конференцій

8. Галай М. Розвиток системи освіти в Другій Речі Посполитій у 1918-1939 роках / М. Галай // Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації: матеріали V Всеукраїнської наукової конференції. Ч. ІІ: суспільствознавство, географія, фізика, математика, інформатика, техніка, біологія, хімія, фізичне виховання. - Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - С. 33-36.

9. Галай М. Становлення освітньої системи Другої Речі Посполитої / М. Галай // Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації: матеріали VI Всеукраїнської наукової конференції. Ч. І: педагогіка, психологія, суспільствознавство, мовознавство. - Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2010. - С. 115-118.

10. Галай М. Політика Другої Речі Посполитої в галузі середньої технічної освіти у 1919-1939 роках / М. Галай // Проблеми та перспективи наук в умовах глобалізації: матеріали VH Всеукраїнської наукової конференції. - Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2011. - С. 119-122.

11. Галай М. Адміністрування шкільництва Тернопільського воєводства в системі управління освітньою галуззю Другої Речі Посполитої періоду 1919-1939 років / М. Галай // Гуманітарні та соціальні науки: матеріали ІІІ Міжнародної конференції молодих вчених HSS-2011. - Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2011. - С. 38-42.

12. Галай М. Розвиток професійно-технічного шкільництва Другої Речі Посполитої у 1918-1932 роках (за матеріалами Тернопільського воєводства) / М. Галай // Materialy miedzynarodowej naukowi-praktycznej konferencji Perspektywy rozwojunauki we wspolczesnym swiecie (29.03.2012 -31.03.2012). - Krakow: Sp. z o. o. «Diamond trading tour», 2012. - S. 50-53.

Страницы:
1  2  3 


Похожие статьи

М Галай - Освітня політика другої речі посполитої та ставлення до неї української спільноти східної галичини